Михей, бідняк Господній

Пророк Михей зазвичай губиться в тіні свого великого сучасника і, можливо, навіть учителя – пророка Ісаї. Насправді, їхні пророцтва співзвучні між собою аж до буквальних збігів. Але якщо Ісая був священиком Єрусалимського Храму, то Михей, судячи з усього, був людиною простою і незнатною. Від того особливої гостроти набували в його вустах викриття багачів, які грабують народ за власним свавіллям:

Пророк Михей, Джеймс Тіссо

“Горе тим, що задумують беззаконня і на постелях своїх придумують злодіяння, які роблять ранком на світанку, тому що є в руках їхніх сила! Побажають полів і беруть їх силою, домів, – і віднімають їх; оббирають людину і її дім, чоловіка і його спадщину” (Михея 2:1,2). Він, мабуть, занадто добре знав, як це виявитися жертвою подібних махінацій з нерухомістю.

Ми нічого достеменно не знаємо про нього, як і про багато інших пророків, чиї книги читаємо в Біблії. Але його ім’я нерідко пов’язують з “бідняками Господніми” – простими, незнатними людьми, які не могли приносити щедрі жертви в Храмі вже просто через те, що приносити їм було нічого. Але чи означає це, що вони ніяк не могли послужити Господові? Зовсім ні!

“З чим постати мені перед Господом, схилитися перед Богом небесним? Чи постати перед Ним із всепаленнями, з тельцями однолітніми? О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм” (Михея 6:6,8). Мабуть, саме тут уперше прозвучала ця думка: упокорювання, применшення себе перед Богом – не менша, а навіть більша жертва, ніж тварина, спалена у дворі Його храму. І ця жертва завжди доступна людині, вона нічого не вартує – і в той самий час коштує так дорого, що лише найблагородніше, найчистіше серце може добровільно упокорити себе перед Богом.

А де упокорювання, там і надія на милість зверху, на те, що Бог примириться з людиною не тому, що людина заслужить Його добре ставлення своїм бездоганним життям, або дотриманням правильних ритуалів, або ще якимсь способом – а просто тому, що Бог Сам бажає цього примирення і не хоче, щоб людина загинула. “Хто Бог, як Ти, що прощає беззаконня і не ставить за злочин залишку спадщини Твоєї? не вічно гнівається Він, тому що любить милувати” (Михея 7:18).

А тому, каже пророк, одного разу настане такий час, коли зникне не лише ворожнеча людини з Богом, але і війни народів між собою. “І буде Він судити багато народів, і викриє багато племен у далеких країнах; і перекують вони мечі свої на орала і списи свої – на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати” (Михея 4:3).

З цим дивним часом Михей пов’язує одну дуже важливу подію: “І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних” (Михея 5:2). Коли через декілька століть волхви на Сході побачили дивовижну зірку і прийшли в Іудею, щоб вклонитися новонародженому Цареві, придворні тодішнього правителя Ірода згадали саме це пророцтво і сказали волхвам, що немовля потрібно шукати у Вифлеємі. Туди вони і відправилися – і туди само, до місця народження Христа, довгим і важким шляхом йшла вся традиція старозавітних пророцтв. І не просто йшла, а вела за собою народ Ізраїлю, а за ним – всі інші народи світу.