Захарія: видіння нового Храму

Сучасником Аггея був пророк Захарія, чиє ім’я означає “Господь пам’ятає”. Його ім’я нагадує зміст книги Аггея: Господь залишається зі Своїм народом, не залишає його, але чекає, що народ, у свою чергу, виконуватиме Його волю.

Але от пророцтва Захарії абсолютно не схожі на ті, які вимовляв Аггей. У Захарії немає згадок про врожай зерна і винограду, проте в нього багато найзагадковіших видінь – багато з них потім перейдуть у новозавітну книгу Одкровення. Якісь загадкові коні мчать по всій землі, якийсь ангел з вимірювальним шнуром обходить новий, прекрасний Єрусалим, як у книзі пророка Єзекиїля. А потім ангел одягає в біле первосвященика на ім’я Ісус, який і служитиме Богові в цьому прекрасному і дивовижному місті. Звичайно, це ім’я носили багато юдеїв, у тому числі і первосвященик часів Захарії, але не дивно, що християни бачать у цьому пророцтві вказівку на Новий Завіт. Врешті-решт, і в новозавітному Посланні до Євреїв ясно сказано, що храмове служіння старозавітних первосвящеників – тільки прообраз того, що зробить свого часу Христос, принісши Себе в жертву одного разу і за всіх людей.

Пророк Захарія, Джеймс Тіссо

Захарія, наприклад, наводив таку загадку: “А на дім Давида і на жителів Єрусалима виллю дух благодаті і розчулення, і вони будуть дивитися на Нього, Якого прокололи, і будуть ридати за Ним, як ридають за єдинородним сином, і уболівати, як уболівають за первістком” (Захарії 12:10). Це про кого?

Звичайно, все співпадає з описом смерті Ісуса, Якого римський воїн пронизав списом, щоб переконатися в Його смерті. Але, з іншого боку, скількох людей за довгі віки пронизали і потім оплакали в Єрусалимі! Хіба не можуть ці слова відноситися до будь-кого з них? Адже таких окремих пророцтв дуже багато, вони відносяться ледве не до кожної деталі розповіді про смерть і воскресіння Христові. Але кожне з цих пророцтв можна в принципі пояснити якось інакше. Якби йшлося лише про ці зовнішні збіги, жоден з них не виглядав б досить переконливо. Але пророки з найдревніших часів говорили про прихід якоїсь особливої людини, або навіть Самого Господа. Цей прихід означатиме перемогу над злом і примирення Бога зі Своїм народом, він означатиме укладання нового Завіту і стане спасінням для ізраїльського народу і всього людства. У цьому випадку особливого значення набувають навіть дрібні деталі, які, звичайно, не мали б значень самі по собі.

Але Захарія говорить не лише про таємниче і далеке. Основна частина його проповіді говорить про стан, в якому знаходяться його сучасники і співвітчизники. Так, вони відновлюють Храм, і це дуже важлива і потрібна справа, але хіба справа тільки в Храмі? Минула храмова будівля була зруйнована загарбниками, вона не вберегла дідів і батьків від поганства, розпусти і жорстокої несправедливості – і нова будівля, якою би важливою вона не була, сама по собі нічого не гарантує. Ізраїльський народ потребує дійсно нового початку, а не повторення тієї самої історії падіння та руйнування.

“Наверніться до Мене, – говорить Господь Саваоф, – і Я навернуся до вас, – говорить Господь Саваоф. Не будьте такими, як батьки ваші, до яких взивали раніше колишні пророки, говорячи: “так говорить Господь Саваоф: наверніться від злих шляхів ваших і від злих діл ваших”; але вони не слухалися і не дослухалися до Мене, – говорить Господь. Батьки ваші – де вони? та й пророки, чи будуть вони вічно жити? Але слова Мої і визначення Мої, які заповів Я рабам Моїм, пророкам, хіба не осягли батьків ваших?” (Захарії 1:3-6).

З одного боку, урок був добре засвоєний. День початку вавилонської облоги і день падіння Єрусалиму запам’яталися всім юдеям, вони відзначали їх найсуворішим постом як найчорніші дні своєї історії. А як же бути їм тепер, коли зруйноване відновлюється? У народу виникле закономірне питання: “Чи потрібно нам тужити і постити в п’ятий місяць, як робили ми вже багато років?” Захарія передав слова Господні: “Коли ви постились і плакали у п’ятому і сьомому місяці, притому вже сімдесят років, чи для Мене ви постилися? чи для Мене? І коли ви їсте і коли п’єте, чи не для себе ви їсте, чи не для себе ви п’єте? Чи не ті самі слова проголошував Господь через попередніх пророків, коли ще Єрусалим був населений і спокійний?” (Захарії 7:5-7). Іншими словами, піст потрібен не Богові. Це нагадування про скорботний день для самих людей, і якщо вони знаходять таке нагадування правильним і корисним – нехай постять. Але вирішувати, наскільки це доречно, їм і лише їм.

І далі Захарія уточнює, чого дійсно чекає від Свого народу Господь: “Чиніть суд справедливий і виявляйте милість і співстраждання кожен братові своєму; вдови і сироти, прибульця і бідного не пригноблюйте і зла одне проти одного не замишляйте у серці вашому” (Захарії 7:9,10). У цьому його слова співзвучні словам Ісаї, який так само визначав сенс будь-якого посту. І тоді, говорить пророк: “Піст четвертого місяця і піст п’ятого, і піст сьомого, і піст десятого зробиться для дому Іудиного радістю і веселим торжеством; тільки любіть істину і мир” (Захарії 8:19).

Цей блаженний стан нового Єрусалиму, коли печалі просто не залишиться, і не буде причин для посту, ярко описаний у книзі: “Так говорить Господь: повернуся Я до Сиону і буду жити у Єрусалимі, і буде називатися Єрусалим містом істини, і гора Господа Саваофа – горою святині. Так говорить Господь Саваоф: знову старці і стариці будуть сидіти на вулицях у Єрусалимі, кожен з посохом у руці, від безлічі днів. І вулиці міста цього наповняться отроками й отроковицями, які грають на вулицях його. Так говорить Господь Саваоф: якщо це в очах народу, який залишився, здасться дивним у дні ці, то невже воно дивне й у Моїх очах?” (Захарії 8:3-6)

Але все це торкнеться не лише одних юдеїв. У проповіді Захарії знову звучить ідея про те, що Господь хоче залучити до Себе всі народи. Роль Ізраїлю полягає саме в тому, щоб привести їх до Нього: “І буде приходити багато племен і сильних народів, щоб знайти Господа Саваофа в Єрусалимі і помолитися лицю Господа. Так говорить Господь Саваоф: буде у ті дні, візьмуться десять чоловік із усіх різномовних народів, візьмуться за полу юдея і будуть говорити: ми підемо з тобою, бо ми чули, що з вами Бог” (Захарії 8:22,23).

Але поки що ситуація далека від ідеальної. Захарія описує те, що відбувається в образах, говорячи про ізраїльський народ як про стадо овець, яке пасуть його політичні і релігійні вожді (пізніше саме ці образи постійно буде використовувати Христос). Поки що пастухи заклопотані тільки власним благополуччям: ріжуть овець або продають їх скупникам, аби тільки отримати прибуток. Пророк, виконавши своє служіння, врешті-решт, переходить і сам на цю комерційну мову. “І скажу їм: якщо угодно вам, то дайте Мені платню Мою; якщо ж ні, – не давайте; і вони відважать на сплату Мені тридцять срібників. І сказав мені Господь: кинь їх у церковну скарбницю, – висока ціна, в яку вони оцінили Мене! І взяв Я тридцять срібників і кинув їх у дім Господній для гончара” (Захарії 11:12,13).

Ці слова можна легко зрозуміти як розповідь про зневажливе ставлення до пророка: він довгі місяці і роки вірно ніс своє служіння, а за це йому дали нікчемну жменю срібла. Що було робити з нею? Хіба що в Храмі залишити для якогось гончаря (усяке буває, можливо, гроші якомусь гончареві були дуже потрібні).

Але все-таки при цих словах згадуються євангельські події – таку саму плату отримав Іуда за свою зраду, але все ж не витримав, прийшов у Храм, кинув гроші на підлогу, а на них потім купили земельну ділянку в якогось гончаря, про якого ми теж нічого не знаємо. Випадковий збіг? Так, якщо не враховувати загальний зміст книги, – чи єдина низка подій, якщо дивитися на всі пророцтва Захарії як на єдине ціле.