Есфир: жіноча історія спасіння

Християнство часто називають “чоловічою релігією”: усім керують чоловіки, а справа жінки – на кухні їсти варити і чоловіка з дітками годувати. Ну прямо як у Старому Завіті. А чи точно в Старому Завіті все було так? Є в ньому декілька книг, що носять жіночі імена, але найбільше нам у пошуках відповіді на це питання підходить книга Есфирі (чи Естер, як пишеться це ім’я в старій орфографії).

Дія розгортається в Персидській імперії під час правління царя на ім’я Артаксеркс – очевидно, йдеться про Артаксеркса I. Його довге царювання припало на середину V ст. до Р.Х., то була епоха розквіту персидської держави – на межах величезної імперії (від Егейського моря до Індії, від Середньої Азії до Єгипту) йшли війни, але ще не народився той, хто міг кинути персам серйозний виклик. Так що цар міг із задоволенням бенкетувати у своєму палаці, розташованому в місті Суза – одній з його резиденцій. Юдеї в ту пору жили в багатьох містах і місцевостях імперії – лише частина з них повернулася з вавилонського полону на батьківщину, багато хто відправився в інші землі в пошуках кращої долі.

Отже, “у третій рік свого царювання він (Артаксеркс) зробив бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, для головних начальників війська перського і мідійського і для правителів областей своїх, показуючи велике багатство царства свого і особливий блиск величі своєї протягом багатьох днів, ста вісімдесяти днів. Після закінчення цих днів, зробив цар для народу свого, який знаходився у престольному місті Сузах, від великого до малого, бенкет семиденний у садовому дворі царського дому… Пиття йшло чинно, ніхто не примушував, тому що цар дав такий наказ усім управителям у його домі, щоб робили з волі кожного” (Есфирі 1:3-5,8).

Можна уявити собі цю картину! Не дивно, що цариця врешті-решт втомилася від нескінченних бенкетів і відмовилася вийти до бенкетуючих на заклик свого чоловіка. Яка це була тяжка образа! Тепер дружина найостаннішого з царських підданих могла відмовитися, за прикладом цариці, виконувати веління свого чоловіка. Стерпіти таке було ніяк неможливо, і цар прогнав дружину, розіславши по всьому царству указ усіма мовами своєї імперії, що проголошував: “щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму” (Есфирі 1:22), – разом з указом і оголошення про те, що при дворі відкрилася вакансія цариці.

Серед інших красунь, зібраних до двору, виявилася і Есфир, молода єврейка, яку виховував її близький родич Мардохей. Він теж служив при дворі і навіть колись врятував царя, попередивши його про змову. Конкурс краси тоді проходив неквапом: впродовж цілого року красуні натиралися усілякими оліями і пахощами, а потім їх посилали до царя на одну ніч. Після цього дівчата вирушали в особливі приміщення – але більшість з них вже ніколи не бачили царя, якщо тільки він сам не бажав знову зустрітися з ними. А хто сказав, що бути наложницею великого царя – це суцільні задоволення? Есфир, проте, виграла цей конкурс і залишилася при дворі у званні цариці.

Есфир стає царицею, Юліус фон Каролсфельд

Здавалося б, ну що такого в цій історії, щоб вносити її до складу Священного Писання? Але все головне ще тільки було попереду.

Перша в історії спроба тотального винищування євреїв, як свідчить Біблія, була задумана якраз при дворі Артаксеркса. Навіть єгипетський фараон свого часу зовсім не хотів євреїв знищити, він тільки збирався обмежити їхню народжуваність. Тепер же при дворі виявився якийсь Аман, який запропонував цареві такий проект: “Є один народ, розкиданий і розсіяний між народами по всіх областях царства твого; і закони їх відмінні від законів усіх народів, і законів царя вони не виконують; і царю не слід так залишати їх. Якщо царю благоугодно, то нехай буде приписано знищити їх, і десять тисяч талантів срібла я відважу на руки приставників, щоб внести у скарбницю царську” (Есфирі 3:8,9).

Мабуть, що Аман зовсім не збирався бути “спонсором” цих погромів: він, навпаки, хотів поживитися майном тих, кого вдасться вбити – і частину здобичі заздалегідь обіцяв віддати цареві. Артаксеркс погодився, рішення про винищення євреїв було прийняте, дата вибрана за допомогою жеребу, і по всьому царству були розіслані вказівки до намісників і начальників, як саме слід здійснити цей захід.

Мардохей як наближений до царя не міг не дізнатися про цей наказ. Що ж тепер робити? З одного боку, його вихованка стала царицею. А з іншого – що вона вирішувала? Навіть увійти до царя не могла без його особливого запрошення. А Мардохея, відповідно, не пускали до неї. Довелося придворному вдатися до допомоги слуг, щоб передати цариці звістку про те, що їх самих хочуть у найближчому майбутньому вбити. Східні двори можуть бути розкішними і славними, але життя при цих дворах все ж не таке привабливе, як здається на перший погляд.

І тоді ця молода жінка, від якої не залежало нічого, яка була просто дуже красивою і цінною іграшкою наймогутнішої людини у світі, вирішила діяти сама. Спершу вона попросила всіх євреїв царського міста Суза оголосити строгий триденний піст. Утримуючись від їжі, або, кажучи біблійною мовою, “упокорюючи себе”, люди показували Богові свою повну залежність від Нього, готовність прийняти Його волю. Надії на власні сили в них вже не залишалося.

Оповідач тим часом майстерно нагнітає напругу – і в той же час показує, як ненадійні розрахунки Амана, як рушаться один за другим його плани. По-перше, він так хотів розправитися з ненависним Мардохеєм, що навіть не був готовий чекати дня, призначеного для винищення всіх євреїв. Він приготував високий стовп, на якому збирався повісити свого недруга.

Але вийшло все не так. Цареві на наступну ніч не спалося, він велів принести і читати палацові хроніки – і так йому нагадали про минулі заслуги Мардохея. І виявилося, що вірного служителя ніяк не нагородили! Цар поспішив виправити цю несправедливість і спершу порадився з Аманом: як нагородити найвірнішого слугу? Аман відповів: “Нехай принесуть одіяння царське, в яке одягається цар, і приведуть коня, на якому їздить цар, покладуть царський вінець на голову його, і нехай подадуть одіяння і коня в руки одному з перших князів царських, – і одягнуть того чоловіка, якого цар хоче відзначити пошаною, і виведуть його на коні на міську площу, і проголосять перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною” (Есфирі 6:8,9). Аман був упевнений, що всі ці почесті призначені йому… але вони дісталися його злому ворогові Мардохею, Аману ж довелося вести коня за вуздечку.

Здавалося б, можна було відступитися, зрозуміти, що планам його не судилося збутись. Але Аман наполягав на своєму – і так йшов до власної загибелі, як до нього і після нього поступало занадто багато тих, які були засліплені ненавистю і власним високим положенням.

Мардохея відзначають великою шаною, Юліус фон Каролсфельд

А що ж цариця Есфир? Після посту вона влаштувала розкішний бенкет і запросила на нього чоловіка-царя і недоброзичливця Амана. Коли цар на бенкеті прийшов у добрий настрій, він, як прийнято в царів, пообіцяв виконати будь-яке прохання Есфирі. Вона відповіла: “Якщо я знайшла благовоління в очах твоїх, царю, і якщо царю благоугодно, то нехай будуть даровані мені життя моє, за бажанням моїм, і народ мій, на прохання моє! Бо продані ми, я і народ мій, на знищення, вбивство і загибель” (Есфирі 7:3,4). І приголомшений цар вислухав історію про страшного ворога, який хотів знищити її саму, і відданого йому Мардохея. Вирок був ухвалений тут же, на місці: Амана повісили на тому самому стовпі, який він приготував для Мардохея.

Проте на тому історія ще не закінчилася: адже наказ про винищення євреїв вже був розісланий по всій величезній Персидській імперії, а скасовувати одного разу віддані накази в персидських володарів було не прийнято. Тоді від царського імені був виданий інший указ: тепер уже євреям дозволялося і навіть прямо пропонувалося постояти за себе, помститися всім своїм ворогам і перебити їх. Книга Есфирі додає: “І в усякій області й у всякому місті, у всякому місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, була радість в юдеїв і веселощі, бенкет і святковий день. І багато з народів країни зробилися юдеями, тому що напав на них страх перед юдеями” (Есфирі 8:17).

Юдеї скористалися такою можливістю і дійсно знищили всіх своїх ворогів – в одній Сузі їх виявилося п’ять сотень, у тому числі повісили десятеро Аманових синів. Цей день вирішено було відзначити як святковий, і до цього дня він зберігається в календарі єврейських свят під ім’ям Пурим – це слово перекладається як “жереб”. Колись вороги єврейського народу кидали жереб, визначаючи день, коли треба євреїв перебити, але в результаті загинули самі. Такий вже випав для них жереб.

І все-таки ставитися до цієї книги спокійно в християн часто не виходить, іноді її навіть пропонували виключити зі складу Біблії. Що ж це виходить? Обраний народ не просто позбувся загибелі, але і відплатив ворогам тією ж монетою? Хіба не можна було інакше? Хіба вони не розуміли, що народ Божий не повинен уподібнюватися своїм гонителям?

Важко сказати, чи можна було в ту епоху позбутися ворогів, не завдаючи їм при цьому анінайменшої шкоди. Відняти в них зброю? Взяти під варту? А якщо вони відмовляться (адже точно не погодяться), тоді що?

Але найголовніше, що слова про любов до тих, хто тебе ненавидить, у тому світі ще не прозвучали. Як й у випадках з Виходом та із завоюванням Ханаана питання було одне: “хто кого”. І горе переможеним! Дивлячись на світ, зображений у книзі Есфирі, де вбивство однієї людини чи цілого народу – така ж буденна річ, як царський бенкет, ми краще розуміємо, що Новий Завіт став дійсно новим, революційним для свого часу.

Але в християн є ще одна причина ставитися до цієї книги з обережністю. В її єврейському тексті жодного разу не згаданий Бог. Якби вона не входила до складу Біблії, у нас не було б особливих підстав думати, що вона взагалі має якесь відношення до питань віри. Це захоплююча історія з життя персидського двору, з конфліктами, інтригами, напруженою дією і несподіваною розв’язкою. Але діють у ній в усіх випадках люди і тільки люди.

Саме з цієї причини в грецьку версію цієї книги були додані цілі абзаци, що викладають богословський погляд на ту саму історію. От, приміром, як молиться Мардохей, дізнавшись про небезпеку: “І нині, Господи Боже, Царю, Боже Авраамів, пощади народ Твій; бо замишляють нам загибель і хочуть знищити одвічне насліддя Твоє; не знехтуй надбання Твого, яке Ти визволив для Себе з землі Єгипетської; почуй молитву мою й змилосердься над насліддям Твоїм і зміни нарікання наше на радість, щоб ми, живучи, оспівували ім’я Твоє, Господи“. І оповідач додає, що палко молився не лише він, але й усі євреї. Але ці рядки явно були додані в текст пізніше, якраз для того, щоб зробити його більше повчальним для віруючих.

Але навіть якщо відмовитися від них – історія не втрачає свого сенсу. Бог у будь-якому випадку діє в історії, тільки не завжди у вигляді вогняного і хмарного стовпа, як при виході ізраїльтян з Єгипту. Його воля може творитися руками людей – навіть якщо вони при цьому і не говорять про Нього перед іншими людьми.

Що ж до ролі жінки в релігії Старого Завіту і в християнстві, вона зовсім не тотожна ролі чоловіка – але й нічим не нижче за неї. Вона просто інша, як показує нам ця біблійна книга.

Есфир викриває Амана, Ернест Норманд

У старозавітній книзі Есфир розповідається про одну з численних спроб з повного знищення єврейського народу. Але на заваді планам змовників став Мардохей, чия кузина та вихованка Есфир була дружиною правлячого царя. Те, що Есфир була  єврейкою, цар та його двір не знали, а все через Мардохея, який просив Есфир не розголошувати тайну свого походження. Як би сьогодні сказали: “Старий єврей такі щось передчував”.

Дізнавшись про наказ царя про повне знищення євреїв, Мардохей звернувся по допомогу до Есфирі. На її сумніви в тому, чим вона зможе допомогти, Мардохей відповів: “Не думай, що ти одна з усіх юдеїв врятуєшся у домі царському. Якщо ти промовчиш у цей час, то свобода і визволення прийде для юдеїв з іншого місця, а ти і дім батька твого загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїнства царського?” (Есфир 4:13,14).

А ви знаєте, що ці слова мають відношення і до кожного з нас. Адже не даремно ми народилися в певному місці, у певний час, і робимо певну справу – все це частина Божого плану з преображення цього світу. І наше завдання полягає в тому, щоб дізнатися про свою роль у цьому плані: “Не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена” (Рим. 12:2). Можливо, перед нами не стоїть задача врятувати цілий народ, як це було з Есфирю (хоча, хто знає, адже вона теж про це спочатку не здогадувалася), але від цього наша задача не залишається менш важливою. Головне – наше бажання у виконанні покладеного Богом завдання. Тому, дерзайте, і нехай надихає вас у цьому приклад Есфирі: завдяки її старанням змовники були покарані, а євреї до цієї пори святкують Пурим – свято, що було встановлене на згадку їх порятунку.

І ще. Книга Есфир – єдина біблійна книга, в якій не згадується Бог, але ви, напевно, здогадалися Хто саме врятував від погибелі євреїв. Це урок і для нас: якщо ми не бачимо у своєму житті присутності Божої, це ще не означає, що Він не дбає про нас: “Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе” (Ісаї 49:15). Тому “усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас” (1Пет. 5:7).