Апостол Матфей

Новий Завіт починається з Євангелія від Матфея, але насправді про його автора ми знаємо дуже мало. У написаному ним Євангелії про нього самого сказано вкрай стисло:  “Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним” (Мф. 9:9), подібну розповідь наводять Марко і Лука. Цікаво, що Марко називає його іншим іменем: Левій Алфеєв (Мк. 2:14), а Лука відзначає, що він був митарем (слово це означало збирачів мита і податків) і додає одну, проте дуже суттєву деталь: “І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним” (Лк. 5:28). Втім, митарем називає себе і сам Матфей, коли перераховує імена апостолів (Мф. 10:3).

От і все, що повідомляє нам про цю людину Новий Завіт. Цей апостол не залишив нам своїх послань, нічого не повідомляється і про його особливу участь в якихось подіях євангельської історії, про його проповідь після Вознесіння, та й взагалі про його життя. Нічого, крім цього короткого епізоду – переломного моменту, коли все змінилося зразу і назавжди.

Отже, Матфей, він же Левій (тоді люди цілком могли мати два імені), був братом іншого апостола, Якова. Їхнього батька звали Алфей, брати жили в галилейському містечку Капернаумі, яке було розташоване на дорозі, що з’єднувала два великих міста: середземноморський порт Кесарію і столицю Сирії Дамаск. На таких дорогах з переїжджих купців стягувалося мито, служив на такій митниці і Матфей. Звісно, митна служба давала чималі можливості для збагачення: збирати гроші можна не лише до скарбниці, але й до власної кишені. До того ж митарі служили римським завойовникам і окупантам. Не дивно, що вираз “митарі та грішники” став свого роду приказкою, що й відображено в Євангелії: митарі були забезпеченими і впливовими, але їх зневажали люди. Ім’я Левій звучить різким контрастом з такою роботою: воно нагадує про Левія, сина Якова, нащадки якого були священиками і левітами – людьми, які постійно служили Богу. Батьки, даючи таке ім’я сину, мабуть, бажали йому саме такої долі, але він пішов іншим шляхом.

Що міг він думати, коли повз нього проходив знаменитий Проповідник і Пророк, про Якого говорили всі довкола? З митарями гидували спілкуватися люди простого звання, а тут – Великий Проповідник! Звісно ж, Він не захоче навіть глянути на нечистого на руку чиновника, який перераховує забрані в чесних людей монети з портретом чужоземного імператора…

Христос не поставив жодних умов, ні в чому йому не дорікнув і сказав лише одне: “Іди за Мною”. І Матфей пішов, раз і назавжди, кинув і прибуткове місце, і, можливо, навіть увесь свій денний збір… Подробиць його подальшого життя ми не знаємо, але воно напевне було присвячене проповіді Євангелія.

Свій письмовий текст Матфей створив приблизно на початку 40-х років у Палестині. Стосовно місця написання суперечок немає: Матфей вочевидь звертається до одноплемінників-євреїв. Він наводить безліч значущих для них деталей, підкреслює, як збулися в житті Ісуса старозавітні пророцтва – це важливо було для тих, хто чекав на Месію, хто вірив у Писання, яке ми сьогодні називаємо Старим Завітом. Лука і Марко, які зверталися до інших читачів, писали інакше.

Має своє значення і довгий список імен, родовід Ісуса, з якого починається ця книга. Матфей із самого початку ставить розповідь про Христа в контекст священної історії. Ісус не дух і не ангел, як вважали потім декотрі, але плоть від плоті ізраїльського народу, продовження його історії і виконання даних йому обіцянок.

У давнину існували свідчення, що навіть мовою цього Євангелія первісно була давньоєврейська (хоча так могли назвати і близьку арамейську). Цей текст до нас не дійшов, і ми навіть не можемо бути впевненими в його існуванні – ми маємо тільки грецький текст цього, так само як інших Євангелій. Попри те, що Матфей писав для євреїв, він хотів бути зрозумілим не лише євреям, до того ж багато хто з євреїв, які жили далеко від своєї землі, вже тоді перейшов у повсякденному спілкуванні на інші мови. Тому він, як інші євангелісти, писав грецькою, мовою міжнаціонального спілкування того часу.

А от стосовно датування суперечок досить багато. Немає повної згоди щодо точної дати написання, і навіть щодо відносної хронології Матфея і Марка: хто з них був першим? Можна впевнено сказати, що Лука писав пізніше (безперечно, йому був знайомий текст Марка, а можливо, і Матфея; користувався він також іншими джерелами). Ще пізніше створив своє оповідання євангеліст Іоанн, як доповнення до трьох перших Євангелій. Їх часто називають “синоптичними”, це грецьке слово означає, що три автори “дивилися разом” – їхні тексти значно ближчі один до одного, ніж до Євангелія від Іоанна.

Але ж хто із синоптиків був першим, ми точно не знаємо: розташування книг у новозавітному каноні зовсім не обов’язково відповідає часу їх написання. Більшість вчених сьогодні віддає пріоритет Марку і вважає, що Матфей доповнив його текст деталями, які були важливими для його читачів. Однак існує ще й іншій погляд, до нього схиляються і ранньоцерковні історики: навпаки, першим писав Матфей, а Марка, який звертався до зовсім іншої аудиторії, оминув неважливі для неї подробиці, щоб зробити свій текст більш динамічним.

З перших рядків євангеліст показує, як у житті Ісуса здійснилися месіанські пророцтва Старого Завіту і як через Нього історія Ізраїлю, обраного народу, прийшла до своєї вершини. Матфей зображує Христа під час Його земного служіння як пророка і законодавця, як царя і первосвященика – адже саме цього й чекали євреї від свого Месії. Нарешті, Матфей докладно описує хресну смерть Спасителя, підкреслюючи її жертовний характер, і благовіствує про Воскресіння Христове.

Життя в Царстві Небесному – от центральна тема цього Євангелія. Саме для того, щоб показати, у чому сенс цього Царства і що вимагається від людини для того, щоб туди потрапити, Матфей починає розповідь про служіння Христове з довгої Нагорної проповіді – очевидно, це не стенографічний запис якоїсь однієї розмови Ісуса з народом, а зведені воєдино найвідоміші з Його висловів.

Нагорна проповідь, Юліус фон Каролсфельд

Сьогодні саме до цієї проповіді звертаються люди, щоб зрозуміти: а за якими ж законами мають жити християни? Тут знову помітна паралель зі Старим Завітом: перші його п’ять книг теж містять Закон, за яким жив Ізраїль. Цей Закон регулював безліч деталей і в тому, що стосувалося обряду, і в тому, що сьогодні ми відносимо до сфери карного і цивільного законодавства.

Тлумачення тонкощів цього законодавства – те, чим займалися мандрівні проповідники, рабини, і одним з них, як здавалося тоді людям, і був Ісус. Можна було очікувати, що Він теж стане розмірковувати про всякі складні випадки: що саме дозволено робити в суботу, в які дні постити, як своєчасно віддавати десятину і так далі. Але в Матфея проповідь починається з іншого, найголовнішого: “Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф. 5:3). Парадоксальне висловлювання, й одразу не зрозуміло, до чого воно закликає… А далі: “Ви – сіль землі” (Мф. 5:13), – і це не великим апостолам, а буквально першим зустрічним дається таке високе звання авансом. І тут же для них пропонується: “Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу” (Мф. 5:38,39).

Це схоже не на тлумачення Закону, а на якісь зовсім нові норми стосунків між людьми. Але й старозавітні правила Ісус не відміняв: справді, древнім було сказано так, їм було потрібне саме це, але вам можна і треба жити інакше. Це не карний кодекс (жодна земна держава з таким кодексом не могла б існувати), але норми життя в цьому самому Царстві Небесному, з провіщення якого і починається проповідь Ісуса. Про них згадується і в інших частинах цього Євангелія, наприклад, слова Ісуса, мовлені за два дні до розп’яття: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мф 25:34). Але почують їх у свій час не всі, а… лише ізраїльтяни? Лише ті, хто правильно вірував? Хто виконував усі обряди? Ні, Ісус у Матфея адресує ці слова тим людям, які прийшли на допомогу своїм ближнім: нагодували голодного, відвідали ув’язненого, і так виявили цю милість самому Христу. Ці слова про християнство як про життя заради допомоги ближньому наводить серед євангелістів лише Матфей.

Про подальше життя самого апостола ми довідуємося із церковного переказу, але тут повної єдності немає. Спочатку він проповідував в Єрусалимі та на його околицях – книга Діянь, що розповідає про перші місіонерські подорожі, не згадує Матфея. Але потім він, очевидно, вирушив із Палестини на Схід і побував у Сирії, Персії та Мідії (сучасний Іран), можливо, і в Індії. Особливо відомі перекази про його проповідь в Ефіопії і далі за її межами, серед людоїдських племен чорної Африки. Ця проповідь супроводжувалась чисельними дивами і призвела до заснування місцевої церковної громади. Там він, за переданням, прийняв мученицьку смерть близько 60-го року.

Наскільки історично достовірний цей переказ, сказати важко. Цілком можливо, що в даному випадку Ефіопією називається якась доволі дика частина Азії, населена чорношкірими людьми – така теорія більше відповідає основному азіатському напрямку мандрів апостола. Це могла бути південна Аравія чи якась область Індостану. Втім, за іншими джерелами, його мученицька кончина відбулася в малоазійському місті Ієраполі, яке відоме сьогодні туристам, які відвідують у Туреччині кальцієві джерела Памук-Кале.

Може здатися дивним, що ми так мало знаємо про автора книги, якою відкривається Новий Завіт. Але це певною мірою природно: Святе Писання в нас одне, і воно зрозуміло говорить про найголовніші речі. Що ж стосується більш пізніх переказів, то вони не такі одностайні, особливо в деталях. Люди на той час взагалі погано знали навколишній світ, і змальовували його у звичних термінах, даючи країнам звичні імена. Сьогодні ми значно краще знаємо навколишній світ, але в духовному житті наші уявлення навряд чи пішли далеко від тих, що були в сучасників апостола Матфея.

Своїм покровителем св. Матфея традиційно вважають митники та представники “фінансових професій” – втім, рідко доводиться їм в одну мить залишити все й піти за Христом, як вчинив це свого часу Левій Матфей, син Алфеєв, який, позбувшись прибуткового місця, назавжди зробив безсмертним своє ім’я.