Поради від пророка Малахії

Багато кому до вподоби старозавітна книга «Притч Соломонових». Полюбляють її в основному за те, що в ній містяться коротенькі вірші-поради буквально на будь-який випадок життя. З цим не важко погодитися. Але окрім притч Соломонових серед старозавітних книг є ще одна, яку можна використати як порадницю в стосунках з Богом.

Звичайно, для цієї мети написані всі біблійні книги, проте між книгами притч Соломонових та пророка Малахії, є, як на мою думку, певна подібність у самому підході до викладу порад. Проте книга пророка Малахії є значно менш відомою для пересічного читача Біблії, ніж книга Притч, тому я вирішив взяти на себе сміливість запропонувати вашій увазі кілька порад узятих з цієї біблійної книги та додати до них невеличкий коментар.

Загалом, на думку більшості біблійних тлумачів, пророк Малахія був останнім зі старозавітних пророків чия книга ввійшла до складу Біблії. І хоча в цій книзі містяться пророцтва, зокрема про прихід Іллі «пророка перед настанням дня Господнього» (4:5), більшій зміст книги присвячений непростим стосункам людини і Бога, а точніше – байдужому людському ставленні до Творця.

Схожу картину можна побачити і в наш час: у багатьох людей ставлення до Бога носить відверто споживацький характер з відповідними сумними наслідками, адже «Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7,8), – напише згодом апостол Павло, а в пророка Малахії цьому присвячені наступні рядки:

«Син шанує батька і раб – господаря свого; якщо Я батько, те де повага до Мене? і якщо Я Господь, то де благоговіння переді Мною? – говорить Господь Саваоф вам, священики, що знеславлюєте ім’я Моє. Ви говорите: “чим ми знеславлюємо ім’я Твоє?” Ви приносите на жертовник Мій нечистий хліб, а говорите: “чим ми знеславлюємо Тебе?” – Тим, що говорите: “трапеза Господня не варта поваги”. І коли приносите у жертву сліпе, чи не погано це? або коли приносите кульгаве і хворе, чи не погано це? Піднеси це твоєму князеві; чи буде він задоволений тобою і чи прихильно прийме тебе? – говорить Господь Саваоф» (1:6-8).

Бога обурює той факт, що люди попри прямі встановлення Мойсеєвого закону, приносять у жертву хвору худобу, чим зневажають Бога. «Піднеси це твоєму князеві; чи буде він задоволений тобою і чи прихильно прийме тебе?», – напевно, це запитання не потребує відповіді.

Звичайно, спокутна смерть Христова скасувала жертвопринесення тварин, проте байдуже людське ставлення до Творця залишилося. Про це ми і читаємо в пророка:

«З днів батьків ваших ви відступили від уставів Моїх і не дотримуєтесь їх; наверніться до Мене, і Я навернуся до вас, – говорить Господь Саваоф. Ви скажете: “як нам навернутися?” Чи можна людині обкрадати Бога? А ви обкрадаєте Мене. Скажете: “чим обкрадаємо ми Тебе?” Десятиною і приношеннями. Прокляттям ви прокляті, тому що ви – весь народ – обкрадаєте Мене. Принесіть усі десятини у дім сховища, щоб у домі Моєму була їжа, і хоча б у цьому випробуйте Мене, – говорить Господь Саваоф: чи не відкрию Я для вас отворів небесних і чи не виллю на вас повне благословення? Я для вас забороню тим, що пожирають, знищувати у вас плоди земні, і виноградна лоза на полі у вас не залишиться без плодів своїх, – говорить Господь Саваоф. І блаженними називати будуть вас усі народи, тому що ви будете землею жаданою, – говорить Господь Саваоф» (3:7-12).

Жертвопринесення тварин були скасовані, проте про скасування десятини в Біблії не сказано жодного слова. У вже цитованого апостола Павла ми читаємо: «Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог» (2Кор. 9:7). Тут не вказано, що треба жертвувати саме десятину, проте апостол акцентує увагу на наступному принципі: «При цьому скажу: хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне» (2Кор. 9:6). Виходить така «арифметика»: хто більше дає – більше отримає, а питання десятини можна розглядати як орієнтир, згідно якого треба планувати свої пожертви Богові за принципом: десятина – це вказана Богом норма, хочеш більше благословень – жертвуй більше. Проте такої думки дотримується мало хто: як у часи Малахії, так і в наші.

«Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). Згідно цього виходить досить парадоксальна ситуація: люди, які не жертвують покладену десятину, починають служити не Богові а мамоні, що часто-густо призводить до доволі сумних наслідків, як про це ми читаємо в пророка:

«Зухвалі переді Мною слова ваші, – говорить Господь. Ви скажете: “що ми говоримо проти Тебе?” Ви говорите: “марне служіння Богу, і яка користь, що ми дотримувалися постанов Його і ходили у сумному одязі перед лицем Господа Саваофа? І нині ми вважаємо гордовитих щасливими: краще влаштовують себе ті, що чинять беззаконня, і хоч спокушають Бога, але залишаються цілими”» (3:13-15).

Жахливий, між іншим, підхід до життя, який попри це поділяє досить багато людей, що вважають себе «віруючими». От тільки в що «віруючими»?

Натомість ті, «що бояться Бога, говорять одне одному: “слухає Господь і чує це, і перед лицем Його пишеться пам’ятна книга про тих, що бояться Господа і шанують ім’я Його”. І вони будуть Моїми, – говорить Господь Саваоф, – власністю Моєю у той день, який Я сотворю, і буду милувати їх, як милує людина сина свого, який служить їй. І тоді знову побачите різницю між праведником і нечестивим, між служителем Бога і тим, хто не служить Йому» (3:16-18).

В описі небесного Єрусалиму, що міститься в Одкровенні Іоанна Богослова, є наступний вірш: «І не ввійде до нього (Єрусалиму) ніщо нечисте, і ніхто, підданий мерзоті і неправді, а тільки ті, які написані у Агнця в книзі життя» (Одкр. 21:27), – і здається мені, що це сама ця пам’ятна книга, про яку повідомляє пророк Малахія. «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8), – так само вічне Боже Слово, про що ми знову пересвідчуємося, читаючи книгу пророка Малахії.