Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться

Що відрізняє людину від всіляких мешканців світу живої природи? Їсти, пити, розмножуватися, будувати – усе це можуть робити навіть найпримітивніші творіння. Людина ж – носій вищих потреб.

Звичайно, Євангеліє не ігнорує тілесні людські потреби. Христос годував голодних, зціляв хворих, співчував тим, хто страждав, але понад усе Ісус будив запити духу, духовне осереддя. “Душа моя, як земля безводна, перед Тобою“, – вигукував древній псаломщик (Псалом 142:6). І Христос говорить про голодних і спраглих.

Але чи всі голодні та спраглі споживають блаженства, обіцяні Христом? Повноти життя набудуть лише ті, хто, за словом Христовим, знайде шлях до джерела духовних благ. Людина за природою – шукаюча і прагнуча істота. Бажаючи осягнути таємниці всесвіту, людина проникає в космос, опускається в глибини океану, розщеплює атом. І у своїх вищих благородних прагненнях і в поривах нижчого порядку людина шукає задоволення. Де ж воно приховане, справжнє щастя? І як дістати його? Шукання якого роду призводять до найвищого блага? “Блаженні голодні і спраглі правди“, – уточнює Христос (Матфея 5:6).

Що ця за правда? У грецькому варіанті Нового Завіту слово “дикайосуне” у цьому вірші має декілька значень: справедливість, праведність, чесність. У широкому сенсі це правда Божа. І її зримим конкретним втіленням є Сам Ісус Христос.

Пригадаємо епізод хрещення Ісуса Христа у водах річки Йордан. Іоанн Предтеча прийшов у трепет і зніяковіння, побачивши Христа, Котрий йде до нього разом з грішними людьми. “Мені треба хреститися від Тебе, – утримував Ісуса Хреститель, – і чи Тобі приходити до мене?”

“Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду“, – сказав Ісус, схиляючи голову під руки Іоанна Предтечі (Матфея 3:14,15).

“Як міг Син Божий так принизити Себе? – запитує людський розум. – Як може Безгрішний і Святий увійти до вод покаяння?” Христос пояснює Іоанну, що тут здійснюється вища справедливість. Це частина Божого плану спасіння людства. Різдво Христове явило світу таємницю боговтілення. Син Божий прийняв на Себе людську плоть, щоб увійти до світу. Хрещення Господнє знаменувало собою наступний етап рятівного подвигу Христа. Ісус йде на річку Йордан разом з іншими людьми. Він з’єднує Себе з усім людством. Занурюючись у води, Він зазнає всю тяжкість людських гріхів, тягар беззаконня. У цьому приниженні Христа з’являється на землю велика правда Божа, основа якої – любов до грішника.

Дуже часто слово “правда” в Біблії має значення виправдання. Воно говорить про Боже прощення через з’єднання з Христом. “Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки, – благовістить ап. Павло, – правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці, тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої, виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі” (Римлян 3:21-24).

Кого ж можна вважати виправданим перед Богом? А того, хто довірився Богові, хто увійшов до сфери Божої благодаті. Бути виправданим – означає вступити в нові відносини з Богом, що засновані на вірі і любові. І тут правда Божа обертається до нас ще однією гранню, як стан праведності в Христі. “Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом“, – заявляє ап. Павло (2 до Коринф’ян 5:21).

У цьому суть Євангелія Христового як провісника радості. Бог дає людині владу і силу згори для досягнення праведності. Грішна за природою людина через віру і покаяння може вдягатися в праведність Христову.

Говорячи про блаженство голодних і спраглих правди, Христос викриває фарисейську праведність. Праведність фарисеїв зводилася на особистих заслугах, на зовнішніх ритуалах і обрядах. Подібна праведність провадила людей до самопіднесення, до гордині, до духовної ізоляції і сектантської замкнутості. Праведність людська не наближає, а віддаляє від Бога. Праведність і святість – передусім дари Господні. Невипадково древні богослови вивели формулу: “Церква свята не святістю членів, а святістю Христовою”. Христос – джерело праведності і освячення. Він відновлює в людині образ і подобу Божі, облаштовуючи її життя і душу. Безладний хаос, що панує в душі, штовхає людину на пошуки заспокійливих засобів.

Навіть прагнення до гріха таїть у собі неусвідомлену тугу за вищою правдою. Несамовитий кидок у вир гріхів і вад таким чином стає спотвореною тягою до гармонійного урівноваженого життя. Проте гріх тамування не знає, накладаючи на свою жертву тяжкі ланцюги. “Всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим“, – сказав Христос у бесіді із самарянкою (Іоана 4:13). Джерела гріха і вади не насичують, а розпалюють людину, лишаючи її життєвих сил.

Чому благополучні і успішні в матеріальному плані країни займають одне з перших місць у світі за наркоманією і самогубствам? “Душа більша за їжу“, – зауважив Ісус (Луки 12:23). Зовнішні блага і задоволення залишають душу голодною і сумуючою як і раніше. Чи наситили душу царя Соломона зведені ним палаци, водоймища, стада великої і дрібної худоби, срібло і золото? “Усе – суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем!“, – вимовляє мудрий цар, озираючись на прожите життя (Екклезіаст 2:11).

“Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, – учить Христос, – і все це додасться вам” (Матфея 6:33). Якийсь рівень матеріальних благ потрібен для нормального людського існування. Проте, коли людина в гонитві за земними благами забуває про небо, про своє вище призначення, душа її втрачає тверду опору. “І духовні, і природні радощі дають нам передчуття раю”, – промовив одного дня один древній проповідник. Так, звичайно, і природні нормальні радощі, що дозволені і освячені Богом, прикрашають життя, надають йому доброго смаку і певний сенс. Але дійсно мудрий той, хто за тимчасовим бачить вічне, хто не живе для того, щоб їсти і пити, хто шукає правду Божу. Царство Боже і правда Його понад усе. Шукати Царства Божого, йти за Христом, жити для слави небес, і все інше займе своє необхідне і розумне місце.

“О, якби я знав, де знайти Його” – доноситься до нас томливий вигук зі старозавітної книги (Іова 23:3). Де ж душа може увійти до спілкування з Богом і відчути дихання вічності? “Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них“, – відповідає Христос (Матфея 18:20). Бог не гребує малими духовними зібраннями, навіть якщо вони носять домашній характер. Дух Божий дише, де хоче (Іоана 3:8). Старець Симеон зустрів Немовляти Месію в Єрусалимському храмі. Чому Симеон удостоївся такої дивної і благословенної зустрічі? Зустріч з Ісусом була нагородою довготерпеливому і богобоязливому старцю. Його духовні шукання і сподівання увінчалися блаженною миттю. Споглядаючи лице Спасителя, старець промовив тріумфуючий гімн Богові: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє” (Луки 2:29,30).

Господь відкривається душі, яка шукає, також і у Своєму Слові. “Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене“, – промовляє Христос (Іоана 5:39). Благоговійне читання Священного Писання відкриває наш духовний слух і занурює в атмосферу Божої присутності. Нехай не згасне в нас жадання духу, жадання пізнання Бога і правди Його!

Коли Агарь помирала від спраги в пустелі, Бог розплющив їй очі, і вона побачила колодязь чистої води. Де ж знайти джерело рятівної вологи для душі? “Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є“, – запрошує Христос (Іоана 7:37). Нехай відкриє Бог очі сердець наших, просвітить їх одкровенням згори і вкаже шлях до життя нового і блаженного. “Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Матфея 5:6).