Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю

Вчення Христове рясніє парадоксами. Невже лагідні були колись хазяями землі? Хто понад усе досягає успіху в справах життєвих, у влаштуванні особистого благополуччя? Улюбленцями долі зазвичай називають хитрих, вивертких, напористих. Вони ж у своєму нестримному прагненні до щастя земного здатні забути і Бога, і ближнього свого. Їм і належить першість в усьому. Так мислить людина, оцінюючи життя за фактами, що лежать на поверхні.

Проте Слово Боже запрошує нас заглянути глибше, побачити життя не очима обивателя, а очима, просвітленими одкровенням згори. Говорячи про блаженство лагідних, Христос нагадав слухачам зміст 36 псалму.

“Не ревнуй злочинцям, не май заздрощів до тих, що чинять беззаконня, бо вони, як трава, скоро посохнуть і, як пожовкле листя, скоро опадуть. Надійся на Бога, твори добро, живи за правдою на землі і будеш ситий з багатства її. Утішайся Господом, і Він дасть тобі бажання серця твого. Відкрий Господу путь твою і надійся на Нього, Він допоможе… Бо всі, хто чинить зло, будуть знищені, а ті, що надіються на Господа, успадкують землю. Ще трохи, і не стане грішника, поглянеш на місце його і не знайдеш його. А люди лагідні успадкують землю і будуть втішатися великим спокоєм” (Псалом 36:15,911).

Лагідні, древньоєврейською, – це невдахи, ті, хто не стоїть біля керма, не рветься до влади, не перемагає в боротьбі за земні блага. У таких, здавалося б, усі права на володіння землею давно з рук вирвані. А Божа обітниця, не дивлячись ні на що, обіцяє їм великі права і велику долю.

Роль праведника непомітна для тих, хто живе за суєтними законами. Він – безпорадний, беззахисний невдаха. Він не живе, а існує. І раптом його існування на землі виявляється рятівним для світу. Він стає Божим представником, Він являє собою Божу присутність і здійснює Божий вплив на світ.

Людині дуже хочеться, щоб Господь обрушив грізну кару на голови грішників. Але Божий прихід на землю не завжди супроводжується громом і блискавкою. Найчастіше не в бурі Господь, не в землетрусі, не у вогні, а у віянні тихого вітру (див. 3 Царств 19:12). У чому була сила Христа? У лагідності.

“Не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його, – свідчать про Нього пророки і євангелісти. – Тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить” (Ісаї 42:14; Матфея 12:19,20).

От Христа приводять на суд до Пилата. Чим був здивований римський проконсул? Лагідністю обвинуваченого. Він відчув у ній щось святе і божественне. Якийсь внутрішній докір змусив його вимовити несподівані слова: “Не винний я в крові Праведника Цього” (Матфея 27:24).

Як помирав Син Божий на Голгофському Хресті? Які слова виривалися з вуст Його в передсмертну мить? Прокляття мучителям? Загрози недругам? О ні. Тільки лагідне благання: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять” (Луки 23:34).

Христос віддав Себе в руки ворогів, Він не противився злу, не закликав воїнства небесні заступитися за Нього. Хто ж виявився в підсумку переможцем? Переможець – Ісус.

Лагідність Христова перемагає ворогів і рятує світ. Шлях до благословень і перемоги лежить через Хрест. “Бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі” (до Филип’ян 2:5).

Школа упокорювання і школа лагідності – невід’ємна частина християнського життя. Хочеш бути мудрим, навчися спершу лагідності і упокорюванню. У Гефсиманському саду ап. Петро хотів використати меч для захисту справи Христової, але був зупинений словами Спасителя: “Всі, хто візьме меч, від меча і загинуть” (Матфея 26:52). Що змінило Петра? Спілкування з Христом і сила Духа Божого. З яким умовлянням звертається він до віруючих у своєму пастирському посланні? Петро напоумляє християн лагідно переносити скорботу, беручи приклад з Небесного Учителя, бо “коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував” (1 Петра 2:23).

Двох інших учнів Христових, Іоанна і Якова, називали синами громовими. З яким проханням вони звернулися до Ісуса після того, як жителі самарійського селища відмовилися прийняти Христа?

“Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?” (Луки 9:54).

“Не знаєте, якого ви духу“, – раптом промовляє Спаситель, заспокоюючи войовничий запал учнів. Дух Христовий – це дух любові і лагідності. Сини Громові з часом зрозуміли цю істину.

А що сталося з фанатичним і самолюбним Савлом, який так безжально терзав послідовників Христових до свого навернення? Його осяяла благодать Божа, і гордий Савл став лагідним Павлом. Його служіння Богові і людям овіяне тепер любов’ю та лагідністю. Примирившись з Богом у Христі, апостол пише послання, сповнені лагідністю духу: “Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донин” (1 до Коринф’ян 4:12,13).

Як Церква Христова поширювалася на землі? Чи спиралася вона на зовнішню силу? Чи діяла примусом? Ні. Головний її інструмент – поширення правди і слова життя. Церква Ісуса привертала людей лагідністю, любов’ю, миром, довготерпінням, молитвою за всіх.

Розповідають про одного служителя, який збирав гроші для дитячого притулку. Одного дня він зайшов у багатий будинок, де група заможних молодих людей стовпилася біля ігорного столу, на якому лежала купа золотих і срібних монет. “Панове, не могли б ви щось пожертвувати дітям?” – звернувся він до азартних гравців. Один з гравців тут же з розмаху ударив по обличчю прохача. “Це мені, – тихо промовив у відповідь служитель. – А що ви дасте бідним дітям?” Усі заціпеніли на якийсь час і потім мовчки передали гроші на утримання притулку.

Хто здобув перемогу над злими запеклими серцями, над безжальними гонителями, над майстерними мудрецями і варварськими народами? Лагідні. Вони не шукають влади, але виявляються джерелом сили. Вони не чіпляються за землю, і земля підкоряється ним. Вони отримують усе, як дар від Господа. Гріхопадіння наших древніх прабатьків зіпсувало землю і позбавило людину високої гідності перед Богом. Царствена влада людини над світом була втрачена. Як же тепер відновити її? Ми отримуємо її в новому Адамі – Христі. У Боголюдині ми знову підносимося до первинної досконалості.

За думкою одного богослова, кожна ситуація в нашому світі вимагає не ділового, а художнього підходу. Як це зрозуміти? Людина віри, послідовник Ісуса Христа – співпрацівник Божий. Ця людина не майстерний улаштовувач земних справ і не великодосвідчений мудрець, який уміє розв’язувати життєві задачі. Людина віри не метушиться, вона просто живе і ходить перед Богом. Вона більш захоплений споглядач і молитовник. Вона позбавлена діловитості у світському сенсі.

Малюючи особливості християнського характеру, Ісус вказував на польові лілії, на птахів небесних. Квітка не може не цвісти, не пахнути, птах не може не співати. Така їх природа. Якою була б наша планета без квітів, без їх аромату, без пташиних голосів? Прикрашає і тримає землю те, що перебуває на ній природно, без жодного штучного натиску і насильства, без всякої боротьби за існування, без прагнення побудувати своє щастя на нещасті інших.

Чому на святих світ стоїть? Вони йдуть життям у руслі Божого промислу. І тут розгадка біблійного парадоксу: хто вважає себе негідним неба, той отримує його, хто поступається іншим землею, стає її володарем. Позбувшись чогось, вони не ремствують і глибоко не засмучуються, але кажуть, як Іов: “Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне!” (Іова 1:21). Вони в мирі з Богом і людьми. Вони дивляться на дари земні, як на спадщину Божу. Заради них Бог зберігає світ. Вони – душа світу, за образним виразом одного древнього проповідника. Світ приречений на загибель без лагідних. Вони – царі і священики і тому справжні охоронці і володарі землі.

Надія світу – Ісус, і Він – Учитель лагідних.

“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас…– чуємо ми небесний заклик. – Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Матфея 11:28,29).