Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать

Що таке серце біблійною мовою? Це коріння, глибинна основа всієї людської особистості. Воно пов’язане з тілесними силами людини. “Серце моє стривожене, – помічає псаломщик Давид, – покинула мене сила моя, і світло очей моїх – і того вже не стало в мене” (Псалом 37:11).

Різні прагнення і пориви душі теж залежать від серця. Почуття добросердя, радощі, тріумфу, захвату виходять з серця. Почуття протилежного характеру: ворожнеча, ревнощі, заздрість – знову ж таки зароджуються в серці. “Диявол з Богом бореться, і поле битви – серце людське”, – дійшов висновку Федір Достоєвський. Вселенська боротьба добра і зла, пітьми і світла так чи інакше перетинаються в серці людському. Сердечні імпульси нерідко управляють і найбільш піднесеною сферою людської істоти – життям духу. Наш дух жадає спілкування з Духом Бога Живого. Ми знаходимо в Біблії такі вирази, як “серце землі”, “серце моря” (Матфея 12:40; Іони 2:4). Ці метафори свідчать про певну центральну вісь, яка пронизує всю систему Божого всесвіту. Серце людське – внутрішній стержень особистості, що визначає її здібності, стан і достоїнства. “Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя“, – помічає премудрий Соломон (Притчі 4:23). І це, мабуть, найточніше і найбільш узагальнене визначення того сенсу, який Біблія вкладає в слово “серце”. Христос у Нагорній проповіді вказує на серце, як на головний інструмент пізнання Бога: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Матфея 5:8).

Коли із землі стали запускати космічні кораблі з людиною на борту, у пропагандистів атеїзму з’явився вагомий аргумент: “У космос літали, Бога не бачили, значить, Його немає”. На що віруючі відповідали: “Хто не зміг побачити Бога на землі, той навряд чи знайде Його і в космосі”.

Яке ж серце може споглядати Бога? Очищене, за словом Христовим. А що є ця чистота? Вона найістотнішим чином відрізнялася від чистоти, яку любили демонструвати фарисеї. За що Христос часто засуджував фарисеїв? За їх фанатичну прихильність до чистоти лише ритуального, обрядового характеру. “Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного“, – казав Христос (Марка 7:8). Упор на віру в обряди, на зовнішню праведність призводив до грубого спотворення духовного життя. Це небезпечний стан, про який говорив ще пророк Ісая: “Цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене” (Ісаї 29:13).

Природно, таке серце втрачає здатність бачити Бога. “Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього“, – помічає з жалем євангеліст Іоанн (Іоана 12:37). У чому ж причина невіри? Причина в неочищеному серці. Воно закрите і малорухоме. “Засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх“, – знову посилається Христос на висловлювання древнього пророка Ісаї (Іоана 12:40).

Християнська чистота незрівняна із звичайною благопристойністю. Навряд чи її можна приписати і людині, яка не зазнає жодних спокус, жодної внутрішньої боротьби. Така чистота властива людям, які закривають очі на все неприємне. Наслідок такої чистоти – егоїзм, відхід у себе, байдужість до болю ближнього. У подібному випадку людина бачить і споглядає своє “я” і зовсім не Бога. Відмовляючись від протистояння злу, людина втрачає силу для добра і втрачає здатність бачити Бога. Процес очищення серця не відірваний від зіткнення з грубими реаліями життя, від протиборства зі стихією зла. Хто дає перемогу в цій боротьбі? Звідки виходить сила? Бог, Котрий створив небо і землю, творить і нашу особу. Біблійні люди віри добре розуміли це, і невипадково покаянний псалом Давида, пронизаний глибоким проханням: “Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму” (Псалом 50:12).

Чисте серце – це просвічене серце. Але що таке істинне просвіщення? Це не лише широка вченість і всебічна культура. Це щось глибше, що преображає людину зсередини. Світло Божої істини, Божої любові просвічує серце людське. Пригадаємо молитву ап. Павла про просвіщення сердець згори: “Безперестанно дякую за вас Богові, згадуючи вас у молитвах моїх, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості й одкровення для пізнання Його і просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія на Його покликання‚ і яке багатство славної спадщини Його для святих” (до Ефесян 1:1618).

Де ж очищене і духовно просвічене серце бачить Бога? Весь видимий світ наповнений Божою присутністю. Людина з чистим серцем бачить у навколишній природі не бездушну матерію, не гру сліпих стихій, а відблиск Божої краси і могутності. Найперший плід чистоти серця – здатність по-новому бачити світ, а за ним Бога-Творця. Красу і велич Бога зуміє побачити лише той, хто навчився бачити красу і велич творіння. “Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі“, – говорить ап. Павло (до Римлян 1:20). Захват і здивування перед таємницею буття, перед таємницею Божого всесвіту – природні наповнювачі чистого серця.

Людина з просвітленими очима не дивиться звисока на людей порочних і грішних. Вона розуміє, що гріх – це хвороба духу. Тому людина, яка поневолена гріхом, викликає в чистого серцем не почуття гніву, а відчуття жалості і співчуття. Грішник – людина з душею, що заблукала. Навіть скоюючи злі вчинки, він десь у глибині душі може жадати добра і світла. Адже недаремно кажуть філософи, що зло – це спотворене добро і в зла немає власного буття. Через усі гріхи і вади людина з просвітленим серцем здатна помічати сяйво Божої іскри в душі найзапеклішого грішника. “Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його“, – свідчить Слово Боже (Іоана 1:5).

Для якої мети Бог послав у світ Сина Свого? Христос прийшов на землю для того, щоб “знайти і спасти, що загинуло“, – сповіщає Євангеліє (Луки 19:10). Хіба Ісус відкинув грішників? Хіба уникав спілкування з ними? “Не здорові потребують лікаря, а недужі“, – відповідав Він на докори фарисеїв (Луки 5:31). Бог прийшов на землю у вигляді мандруючого проповідника. Кому ж відкривалася ця істина? Хто ж бачив в особі Ісуса Христа Бога вічного, всемогутнього, нетлінного? Той, хто дивився на Нього очищеним, просвіченим серцем. За допомогою засобів науки можна, наприклад, довести історичність Ісуса, підтвердити достовірність туринської плащаниці, але жодні наукові методи не допоможуть людині побачити і визнати в Христі Бога і Спасителя.

“Скажіть, чи вірите ви в Ісуса Христа не лише як в історичну особу?” – запитали одного дня в Анни Ахматової. “Так, зрозуміло, вірю, як всяка більш-менш інтелігентна людина”, – відповіла вона. Справжня інтелігентність і справжній аристократизм мають на увазі духовну чуйність і просвічене серце. Що сказав Андрій своєму брату Симону після зустрічі з Христом? “Ми знайшли Месію“, – переконливо і радісно заявив Андрій (Іоана 1:41). Як зародилася в його душі віра? Вона з’явилася від споглядання образу Христового. Ап. Іоанн і Андрій виявилися поряд з Ісусом, вони слухали Його. Особа Христа полонила їх. Тепер уже Іоанн і Андрій не уявляли собі життя поза Христом. І вони стали Його свідками, бо побачили в Ньому люблячого і милосердного Бога, Який рятує і просвічує серця грішників.

Чому чистота серця веде до блаженства? Вона доставляє внутрішній спокій людині. “Чиста совість – подушка для душі”, – свідчить древня приказка. “Відпочиньте від того, щоб коїти лихе” – так перекладається в латинській Біблії один вірш з писань древнього пророка. Той, хто зневажає голос сумління, хто коїть лихе ближньому завдає збитку передусім самому собі. Він шкодить своїй власній душі, лишає її миру.

Чистота серця – запорука веселощів і життєрадісності. Тільки людина з чистим і преображеним серцем може від душі, по-дитячому посміхатися. Чистота серця повертає людину в той легкий світлий стан, який мали перші люди на землі до гріхопадіння. Дитяча ясність зору перетворює християнина на художника. А художник вільний від агресії, від насильства, від тілесних пожадань. Його серце і очі наповнені не пожаданням, а захопленням. Справа художника не володарювати, не панувати, не засуджувати, а споглядати. Християнин, як і художник, покликаний служити істині, добру і красі. А ця благотворна і цілюща тріада знайшла своє втілення в особі Христа, Спасителя роду людського.

Один проповідник помітив людину з натхненним радісним обличчям, яка після громадського богослужіння ще тривалий час залишалася в нерухомому мовчазному стані. “Що затримує тебе? – поцікавився служитель церкви. – Адже всі пішли додому”. – “Я дивлюся на Нього, Він дивиться на мене, і ми обоє дуже щасливі”, – сказала людина із сяючою посмішкою.

Чисті серцем блаженні, бо знаходять Бога, споглядають Його велич, красу, мудрість і самі стають носіями Божої любові і небесного миру. “Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не захитаюся“, – підсумував псаломщик, озирнувшись на пройдений життєвий шлях (Псалом 15:8).