Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться

Вчення Христове – це благовістя любові і миру. “Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас“, “Мир Мій даю вам“, – казав Христос (Іоана 13:34; 14:27). Тому миротворчість – це природний прояв благодатного життя в Христі. Основа цього життя – любов. І якби навіть в Євангелії не було прямого заклику до миротворення, то послідовник Христовий все одно став би носієм миру. Адже любов народжує мир. “Якщо є мир, то буде і любов”, – відмічав Іоанн Златоуст. І навпаки, де любов, там є і мир.

Слово “мир” стоїть у ряді таких високих слів, як “мати”, “хліб”, “світло”, “життя”. У християнських богослужіннях і проповідях священне слово “мир” теж займає одне з перших місць. “У звучанні слова “мир” завжди є щось піднесене, релігійне, – міркував письменник-гуманіст Томас Манн, – і люди позначають цим словом один із дарів мудрості Божої”. Так, мудре гідне життя – це життя мирне, гармонійне, орієнтоване на високі духовні ідеали. “Ухиляйся від зла і твори добро; шукай миру і прагни його“, – учить Біблія (1 Петра 3:11).

Чи було християнство колись серйозною миротворчою силою? – напрошується питання. Християни не мають у розпорядженні соціальних, космічних і тим більше політичних засобів для припинення зла і ворожнечі. У перших послідовників Христових був тільки один засіб заспокоєння – слово Боже. Галилейські рибалки з великою силою свідчили про живого Бога, Який у Христі примирив із Собою світ. Слово про вищий світ, проповідь любові Христової ставали джерелом примирення і освячення людського суспільства. Беручи участь у справі примирення, християнин продовжує служіння Христове. Роль християн у Божому впливі на світ велика і різноманітна. Вона може здійснюватися через молитву, проповідь Євангелія, через гідну особисту поведінку і добрий приклад, у служінні ближньому. Такі діяння уподібнюють християн Богові. Яка мета приходу Христового на землю? Він прийшов у світ для спасіння людей від гріха і зла. Він показав світу Бога Отця, Який обіймає Своєю любов’ю не лише окремих людей, але і весь світ у цілому.

Перераховуючи духовні обладунки християнина, ап. Павло включає в необхідний похідний арсенал “готовність благовістити мир” (до Ефесян 6:15). Древні мандрівники після багаторічної подорожі поверталися додому з пальмовою гілкою в руках. Пальмова гілка була символом миру. І сам мандрівник, який побував у багатьох містах і селищах, був уособленням миру. Переходячи з одного місця в друге, він зв’язував воєдино людей з різними звичаями і характерами. Не лише словесними закликами християн творити мир, але і своєю поведінкою: на особисту образу відповідати любов’ю, на гнів і роздратування відповідати лагідністю, зло перемагати добром. “Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм” – це золоте євангельське правило з Нагорної проповіді Ісуса Христа, при Божому сприянні, може бути ключем до справжнього миру і благополуччя народів (Матфея 7:12).

Адже Слово Боже закликає до такого влаштування життя на землі, при якому навіть думка про війну здаватиметься сущим безумством і люди “перекують мечі свої на орала, і списи свої – на серпи” (Ісаї 2:4).

Християни підтримують в міру сил і можливостей добрі почини на користь миру. Проте чисто зовнішня активність в якихось благородних громадських акціях не складає ще самої суті християнського миротворення. Миротворення євангельське набагато глибше і об’ємніше. Воно несе в собі особливу таємницю і силу не від світу цього. Яке напуття давав Христос учням, відправляючи їх на проповідь Євангелія? “Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків…– сказав Ісус. – В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому. І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться” (Луки 10:3,5,6). Вираз “мир дому цьому” – це не просто звичайна формула юдейського вітання, а щось більше. Це як Боже відвідування, явна присутність Всевишнього. Мир цей майже фізично відчутний, майже матеріальний. Він набагато сильніший, дієвіше психологічних, емоційних і соціальних чинників. У середовище, насичене гріхом, він приносить життєдайну силу Божої любові, яка “не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла” (1 до Коринф’ян 13:5).

Роздумуючи про долі людства, люди іноді запитують: “Якщо Бог хоче, щоб на землі панував справедливий мир, то чому Він не змусить людей, щоб вони робили все за Його волею?” У межах, встановлених божественним промислом, людина, як розумна істота, отримує від Бога право на самовизначення, право участі як у своїй особистій долі, так і в долях інших людей (Єремії 6:16; Матфея 16:24). І людина, і цілий народ до певної міри стає господарем своєї долі. Усім, хто читає Біблію, відома історія древньої Ниневії. Ниневитяне, почувши попередження пророка про загибель міста, щиросердно захотіли змінити життя своє на краще. “І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів” (Іони 3:10). Ухиляючись від Божих шляхів, людина сама стає джерелом своїх страждань. А в особі миротворців Бог ставить людину перед необхідністю свідомого вільного вибору: “Життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя…” (Второзаконня 30:19).

Християни – оптимісти за вдачею, бо вірують у Бога, Який вічно живе. “Здобувай усередині себе дух мирний, і навколо тебе врятуються тисячі” – ці відомі слова Серафима Саровського ще одне нагадування про силу примирення, що випромінює людина, яка живе за євангельськими принципами. Від чого залежить щастя людини? Не від суми матеріальних благ і не від високого статусу в суспільстві. Стосунки – от що наближає чи віддаляє людину від щастя. Чому миротворці будуть названі синами Божими? Покликання миротворця – творити правильні гармонійні стосунки з Богом, з ближніми і з самим собою. Миротворець – улаштовувач щастя і охоронець життя. Він робить Божу справу на землі і являє славну сім’ю синів Божих.