Значення Нагірної проповіді

Ісус, «побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:1-12).

Нагірна проповідь Ісуса Христа – це перлина євангельських повчань. Це перша, вступна програмна бесіда Христової Євангелії, лекція Христової моралі, етики, аскетики. Це коротко підсумований весь Новий Заповіт Христа. Між усіма Христовими повчаннями Нагірна проповідь займає одне з найвизначніших місць у Біблії. Вона є справді «Нагірною», тобто підноситься своїм змістом, ідеями, характером і духом понад усі дотеперішні навчання всіх визначних філософів, гуманістів, пророків, моралістів.

Нагірна проповідь Христова – це вище об’явлення Божої любові, Об’явлення Господньої правди про Боже і людське життя, наука певна і ясна, непомильна й авторитетна. «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина…» (Євр. 1:1-2). У Нагірній проповіді Христос навчає про засади й напрямні лінії християнського життя, про те, що в цьому житті є найважливіше і постійне, про те, як жити, щоб здобути собі вічну щасливість в єдності з Богом. Змістом Нагірної проповіді є розуміння Бога і єднання з Богом як тут, на землі, так і у вічному Царстві Божому

Нагірна проповідь – це нова мораль, новий Закон Божого Царства в людських душах. Тут Ісус дає різні приписи, поради, напімнення, заклики, остороги.

Велич Нагірної проповіді – в її універсальності, в її актуальності для всіх часів і народів. Хоч минуло вже дві тисячі років від її проголошення, але це повчання ніяк не застаріло. Воно завжди на часі, нині ще більш актуальне, як за часів Христа.

Як колись, так і сьогодні втрачається розуміння й почуття всяких моральних, етичних і духовних вартостей. На місце любови, правди і добра люди встановили брехню, сваволю, насильство й ідеологічний хаос. Через надужиття влади в ділянках родинного, громадського, державно-політичного, а то й церковного життя настала болюча криза всякого авторитету. Серед повені модерного натуралізму й секуляризму втрачається Божий авторитет.

Але нема жодної кризи, жодної проблеми життя, яких не можна було б розв’язати, якщо тільки будемо підходити до них в дусі Нагірної проповіді Христа.

Будьмо певні, що коли б Христос з’явивсь сьогодні поміж нами, Він почав би Своє повчання з Нагірної проповіді. Сьогодні панують сваволя, ненависть, насильство. Хіба не відчуваємо великого дефіциту людей, яких кличе Господь для боротьби з цим злом? Він каже: «Ви – світло світу, ви – сіль землі, ви – сини Божі; блаженні, щасливі ви, коли будете вбогі, тихі, чисті, миротворці, милосердні, переслідувані за правду, бо ваше Царство Небесне… Не збирайте собі скарбів на землі… стережіться лихих пророків.., не будуйте свого життя на піску. Щасливі ви, що плачете, бо будете потішені. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради, коли вас переслідуватимуть за правду. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі… Вам кажуть: “Зуб за зуб, око за око або люби себе, а ненавидь свого ворога”, а Я ваш Бог і Спаситель, кажу: “Любіть ворогів ваших, чиніть добро тим, що вас ненавидять, і моліться за тих, що вас переслідують… Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий”».

Ось яка питома вага навіки Нагірної проповіді Христа для людства і кожного з нас!

Отож живемо в добу великого негативізму. Від нас, людей сьогоднішнього віку, Господь вимагає рішучої відповіді на клич цього лукавого світу. Він не той, що за часів Христа. Нам доводиться жити в добу небувалого поступу, полегшення засобів комунікації, у добу механізації, індустріалізації й автоматизації життя. Та вона, ця доба, не полегшила нашого земного життя, не зробила його приємним, солодким, – лише відвернула людей від думки про вічність, про бажання єднання з Богом. Справді, в усіх епохах і віках людина грішила, нехтувала Божими і церковними законами. Але в минулих віках люди глибше усвідомлювали те, що творять зло, що зло є злом. Навпаки, сьогодні витворюється якась нова мораль – без Бога. Нині навіть серед духовних кіл стають популярними теорії, що стара мораль була занадто теоцентрична, не життєва, не психологічна і не антропологічна. Нині починають виводити всю мораль від тілесної, а не духовної людини, від її потреб, її ситуацій. Ось засади такої моралі: що вчора було добре й моральне, сьогодні вже недобре, неморальне; мовляв моральні вартості міняються з часом, з людьми й обставинами життя.

Тепер людина свавільно сама стала нормою життя і богом. Бог Старого й Нового Заповіту наче помер. Він уже не живе в свідомості сучасної людини. Модерна людина може обійтись без Бога і без моралі, яка досі ґрунтувалася на Богові. Нинішня мораль неначе повинна засновуватися на кожночасних потребах і вимогах людської природи: вона повинна бути вільна, автономна, ситуаційна. Бога нинішній людині вже непотрібно, бо модерна людина з телевізіями, інтернетом, сателітами, атомними бомбами, механізованою працею має інші підстави свого щастя – особистого, подружнього, родинного, громадського, національного, культурного, політичного й навіть своєрідного релігійного. Це значить, що нині людина немов може будувати своє життя, свій закон і своє щастя незалежно від Бога та Божої моралі.

Серед такої розмитої духовної атмосфери живе кожний з нас сьогодні. Тому дуже легко потрапити нам – більшою чи меншою мірою – під вплив згаданих вище кличів. У такій атмосфері наших днів дуже легко можемо втратити Божу перспективу нашого життя. Саме тому нам конче потрібно, як пілотові, що опановує нову лінію лету, часто перевіряти «літак» нашого духовного життя. Наші засади у світлі сонця Христового вчення повинні мати основу Христової моралі. Нагірна проповідь Христа є тим сонцем, яке дає світло, тепло й життя. У її світлі перегляньмо наші ідеї, наше душевне цілеспрямовання, засади й правила нашої щоденної поведінки.