Створені для щастя

Ми створені для щастя, ми його шукаємо, за ним побиваємося від колиски аж до гробу. І ніде не можемо його знайти. А воно таки десь є, у чомусь воно таки сховане. Розв’язку проблеми нашого щастя маємо-таки в самій ідеї сотворення світу. Ніяка річ на землі не постала і не постає сама із себе, так і наше ціле єство є Божим твором, Божим подихом, Божою подобою. Наша душа – це образ і подоба Самого Бога, вічного, безсмертного, безмежного. І якщо ми цілим єством бажаємо щастя і його шукаємо, то як можемо його знайти в чомусь, що не має на собі Божого знаку, Божого характеру і Божих прикмет? Саме тому, що наша душа безсмертна, ми самі можемо насититися лиш безсмертним. Тож не диво, що ніщо тимчасове не може нас вдовольнити, ощасливити. Якби ми не мали безсмертної душі, то знайшли б своє щастя-вдовілля там, де його знаходять усі інші живі істоти. Вони вдоволені, коли наїдяться, виспляться, відпочинуть. У цьому одному все їхнє щастя і життя.

Не так воно з людиною. З моменту нашого заснування на землі ми вже є вічні, безсмертні. Наша безсмертна душа є відблиском Самого Бога. Тому вона не може вдовольнитися тільки самою матерією, чимось короткотривалим. Як риба може жити лише в воді, так і душа наша може насититися тільки вічним. Як орел створений, щоб високо літати, а в клітці він мучиться й гине, так і душа наша лиш у безмежності знаходить своє правдиве щастя.

Саме в цьому полягає різниця між людиною і звіриною. Людину може вдоволити лиш те, що вічне. Ластівка вдоволяється маленьким гніздом з болота. Дерево не бажає собі більше місця, як того, що потрібне йому до росту. Білочка залишає в дуплі стільки горіхів, скільки потрібно їй на поживу взимку. Решту вона загрібає в землю. Лише людина вічно не вдоволена з дійсності, бажає безмежного. Як солона вода не вгасить спраги, тільки ще більше розпалює її, так і людського серця не може вдоволити те, що земне. Наша душа шукає вічного і непереминаючого, а тим є лиш Бог.

Бог – водночас творець і мета життя людини. Він є її єдиним, тривалим і повним щастям. Поза Богом людина ніколи повного щастя не знайде. Бо ж «для Себе створив Ти нас, Боже, і тому неспокійне наше серце, доки не спочине в Тобі», – писав блаженний Августин.

Христос у Нагірній проповіді з’ясував поняття людського щастя. Вісім Христових блаженств – це умови для досягнення правдивого щастя людини». Це вісім ключів до скарбу, який Христос називає Небесним Царством.

Як погани уявляли людське щастя? У розумінні поган щастя людини було обмежене до земного існування, а коли й була в поган якась віра в життя поза гробом, то й щастя того позагробного життя нічим не різнилося своєю суттю від ідей людського щастя тут, на землі.

У поганському розумінні щасливий – це той, що через своє багатство і майно осягнув таку міру заспокоєння своїх природних потреб, що може нарешті жити спокійно, безжурно.

Практично це означало: мати якнайбільше земного добра, жити, не працюючи тяжко, маючи добру їжу, пиття, одяг, щоб розкошувати, веселитися, забавлятися. У поган людське щастя рай на землі. Очевидно вони були свідомі того, що загрозою щастя людини є старість і смерть. Вони мали своє поняття про смерть як кінець людського щастя: «Уживай світа, поки служать літа!». У розумінні поган навіть після смерті людина могла забезпечити собі своє щастя, не так своїми добрими вчинками, своїм праведним життям, як тим, що й після смерті забезпечує собі в богів добре поводження й ласку. Позагробне життя нічим не відрізнялося в їхньому розумінні від земського, тому й позагробне щастя лежало в тих самих складових чинниках, з яких будувалось так зване щастя на землі.

Великі єгипетські піраміди і похоронні бункери з розкішними підземними палатами, нагромадженими скарбами, посудом, обслугою, муміфікованими тілами, вкритими шарами золота й діамантами, є доказом переконання єгиптян, що людське життя навіть поза гробом лежить у вживанні земного багатства.

Ізраїльтяни справді мали віру в одного Бога, у позагробне життя, вважаючи себе вибраним народом Божим, який серед поганських народів отримав Божі обітниці й передання. Однак у самій ідеї людського щастя, у його понятті щодо складових чинників цього людського щастя євреї не дуже різнилися від поган.

Ось як змальовує людське щастя псалмоспівець: «Щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати! Повні наші комори, вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками тисяч по наших подвір’ях розплоджуються! Ситі наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань! Блаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь йому Бог!» (Пс. 144:12-15).

Поняття щастя у євреїв було пов’язане із захованням ритуального закону, із належністю до єврейського народу, із виконанням Божої волі, але в зміст цього щастя вкладалося все те, що й погани уважали за складник щастя, тобто багатство, вигідне життя, пожива, напої, розкошування, численне потомство, панування над поганськими народами, догоджування своєму себелюбству. Пророки, що від імені Господа промовляли до народу, мусіли сказати, яка буде Божа нагорода за виконання Божого веління, і то тут, на землі, бо інакше Пророк не міг достукатись до серця єврея. Він хотів, щоб за праведне життя Господь нагороджував його сторицею, і то зараз, ще за життя, тут, на землі. Класичним прикладом ментальності єврея був апостол Петро, який питав Ісуса: «Учителю, ми все покинули і пішли за Тобою, що за це будемо мати?». Ісус зараз же відповідає йому, що одержите сторицею тут, на землі, а в будучому житті – Царство Небесне.

Пророк Ісая, змальовуючи месіянське царство, вживав дуже матеріалістичних образів: «Звернеться морське багатство до тебе, і прийде до тебе багатство народів! Безліч верблюдів закриє тебе, …носитимуть золото й ладан» (Іс. 60:1-22). «І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть вам рільниками та вам винарями! І будуть вас кликати: Господні, священики будуть казати на вас: слуги нашого Бога! Ви будете їсти багатство народів, і їхньою славою будете славитись» (Іс. 61:5-6).

Не диво, що за часів Христа фарисеї і саддукеї навчали людей, що недуга, терпіння, убозтво – це кара Божа, знак Божого відкинення, а багатство, добре поводження, достатки, можливість жити в розкошах – це знак Божого обрання, це Божа нагорода за сповнювання Божої волі. І саме це, навчали вони, є людське щастя, щастя вибраного народу. Іншими словами, євреї за часів Христа інакше не уявляли собі свого щастя, як у насолоді багатством і розкошами. Не інакше вони уявляли собі й месіянське щастя, про яке вони мали Божі обітниці й передбачення Пророків.

Перевірмо себе, чи й наше поняття про щастя не схоже часом з поняттями й переконаннями євреїв?

Дивно мусіли зазвучати Христові слова про щастя-блаженство людини. Напевне вони вражали вуха й поняття тодішніх Його слухачів. Христові слова про блаженства, про правдиве щастя людини приносили з собою революцію і переворот у дотеперішніх поглядах на значення і мету людського життя і на її щастя. Христос подав поняття про щастя людини: особисте і вічне, суспільне і метафізичне.

Людина насамперед хоче бути щасливою сама в собі, індивідуально. До Христа змістом особистого щастя було багатство, задоволення пристрастей, відсутність злиднів, терпінь та прикростей.

А Христос проголошує: «Блаженні не багаті, а вбогі духом» і, – додає: «Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте». І ще каже Ісус: «Блаженні чисті серцем». Не ті, що валяються в гріхах і бруді земному, у пристрастях і вдовольнянні своїх бажань. Не ті, що догоджують собі, щасливі, а ті, що дбають про чистоту душі, про вільність від потоптання волі Творця.

Також Христос прорік: «Блаженні засмучені», тобто ті, що мають якісь терпіння і досвіди, а не ті, що змістом їхнього життя є постійне бенкетування і розкошування. І ще додав Ісус: «Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати».

Яке відмінне Христове поняття про особисте людське щастя-блаженство! Яке далеке воно від поняття поганського та єврейського!

Спитаймо й себе, яке наше поняття про особисте щастя? Чи воно збігається з навчанням Христа, чи, може, навпаки, – з навчанням поган, євреїв чи синів світу цього?

Людина – єство соціальне, тобто вона не живе одинцем, а в якійсь спільноті. Вона хоче бути щасливою і зазнати щастя жити в спільноті, так званого соціального щастя, щастя в товаристві з іншими людьми. Христос кладе основи такого соціального щастя такими блаженствами: «Блаженні тихі-лагідні», тобто ті, що вміють з іншими жити, опановувати свій гнів і ненависть; ті, що не проштовхують собі життя і дороги кулаками й ліктями. «Блаженні милостиві», тобто такі, що мають до інших спочутливе серце, вільне від себелюбства; що вміють безкорисливо в біді й нещасті допомогти ближнім, що «несуть тягарі інших», що вміють стати милосердним самарянином для всіх, що є в біді.

«Блаженні миротворці», а не ті, що швидкі до бійки, війн, конфліктів, ворогування; але ті, що згідливі, примирливі, вистерігаються ворогування, вміють забути образу, не рвуться до помсти. Її залишають всемогутньому й всезнаючому Богові.

Ось у таких блаженствах лежить соціальне щастя людини, щастя як члена людської спільноти. Чи про таке щастя ми належно дбаємо, чи про нього завжди стараємось, чи не руйнуємо його?

Третій вид щастя засновується на відносинах людини і Бога, тобто йдеться про щастя надприродне, вічне.

До Христа ніхто з поган і євреїв, не навчав, у чому лежить найвищий ступінь щастя людини, щастя, що не знає меж ні в часі, ні в просторі. І погани, і євреї по-своєму вірили в Бога, але Бог був для них чимось зовнішнім, над ними, їхнім паном, володарем, месником Свого права і закону. Такий Бог чи такі боги могли бути предметом шани, жертви, страху, але аж ніяк не джерелом і предметом людського щастя.

Аж ось Христос приносить справжню революцію в цій сфері понять. Він проголошує, що найвищим ступенем людського щастя є правда, що персоніфікується в особі Бога як нашого Отця. Тому блаженні ті, що голодні й спраглі правди: «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть». Бог – ідеал людського життя, яке повинно бути до Нього спрямоване як до свого первовзору й праджерела: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!», тобто будьте богоподібні, й тоді серце ваше наповнить Боже щастя – щастя правдиве з Богом віч-на-віч. «Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою» (Пс. 16). Таке щастя можна буде осягнути лиш у вічності, але початок цього щастя починається вже тут, на землі, коли прагнемо Божої правди, живемо згідно з нею, коли віддзеркалюємо в собі Бога, Його святу волю, Його закон і Його гармонію.

Блаженні й щасливі також ті, що їх переслідують за цю правду, за Бога, за вірність Йому і Його законові, бо такий шлях усіх дітей Божих. «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2Тим. 3:12).

Таке щастя означає Боже Царство. Чи такого щастя, згідно з бажанням Христа, ми очікуємо, за нього змагаємося, про нього завжди й усюди стараємося?