Блаженні милостиві

У світі, в якому жив, проповідував і діяв Христос, чеснота милосердя не була знаною. Милосердя навіть не вважалося чеснотою, а радше – слабістю людської природи.

Погани за часів Христа вважали чеснотою любити себе, інших використовувати у своїх інтересах, а ворогів своїх – ненавидіти й нищити. Плодом такого світогляду було невільництво. Невільником можна було дуже легко стати. Не потрібно було йти на війну, щоб потрапити в полон. Досить було стати боржником когось. І коли боржник не міг віддати боргу, то позичальник мав право зробити його невільником, продати все його майно, разом з його жінкою й дітьми.

Поганський світ був жорстокий: вбивали дітей, що вважалися непотрібними в родині, скидаючи їх зі скелі в Римі. В Атенах добивали поранених і невиліковно хворих.

У юдеїв теж не було милосердя. Бідним ніхто не допомагав, бо біда вважалася Божою карою, а багатство – знаком Божої ласки. Юдеї не мали серця до терплячого. З Христової притчі знаємо, що навіть юдейський священик і левіт перейшли байдуже повз свого співгромадянина, що став жертвою розбою і лежав напівмертвим при дорозі в крові. Тільки прохожий самарянин змилосердився над покаліченим юдеєм, заопікувався ним. Його поведінку Христос поставив як зразок милосердя для всіх наступних поколінь.

Коли Христос проголошував милосердя як блаженство, це було великою сенсацією, майже скандалом. Христове блаженство – милосердя – вважалося якимсь непорозумінням для давніх і новітніх поган, євреїв, навіть деяких християн. А все-таки без нього не можна осягнути правдивої щасливості і запевнити собі тутешнє й вічне щастя. Про це виразно навчає Божа мудрість і правда – Христос.

Чистота серця тісно пов’язана з чеснотою любові і є породженням любові, її квітом, її солодким плодом. Чеснота милосердя за своєю суттю походить від чистоти серця, швидкого до співчуття в біді, у потребі, коли є якесь лихо, горе чи будь-яке інше нещастя ближнього. Це та чеснота, що базується на емоціях, близькім до відчуття чужого нещастя. Однак це тільки початкова стадія милосердя, бо емоції є лиш поштовхом до справи милосердя.

Милосердя найперше виявляється в словах: у ласкавості, лагідності, у доброму розумінні. Опісля шукає способів, щоб на ділі допомогти ближньому в потребі чи в нещасті. Це вже практична дія, готовність і швидкість у допомозі, щоб полегшити біду іншого. Це виявляється різними способами – від потіхи до помочі, що вимагає від людини жертви, часу, сили, коштів, здоров’я. І відповідно до тієї внутрішньої готовності оцінюється милосердя як добре діло, як чеснота. Головним є тут щира воля до помочі й здійснення тієї помочі.

Милосердя – це виконання волі Самого Бога, Якого Святе Письмо часто називає Богом любові, милості й милосердя. «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий» (Пс. 102). Ісус Христос заохочує: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк. 6:36), або: «Навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви».

Христос не лише словами, а й цілим Своїм життям навчав нас милосердя і ділам милосердя, які випливали з Його люблячого і милостивого серця. Він, як каже євангелист, де ходив, там і «добро творив». Головне – був Він добрий і милосердний до грішників, до духовно незрячих братів Своїх. Багатьох це Христове милосердя дратувало, вони навіть нарікали за це на Христа.

Милосердя розподіляється на милосердя щодо тіла і щодо душі – відповідно до того, що є предметом нашого милосердя: тілесні чи душевні потреби. Діла милосердя щодо тіла й душі були притаманні першим християнам. Погани з подивом кликали: «Погляньте на них, як вони себе взаємно люблять!». Чи можна те саме сказати про християн нашого часу? Чи ознакою нашого життя, життя послідовників Христа, є також діла милосердя і любові? Чи ми лиш у теорії про них знаємо, про них зітхаємо, але не простягаємо своєї руки, не висказуємо слова потіхи, розради, не перев’язуємо ран нашого співбрата? Чи й у нас, не дай Боже, аж так обросла салом себелюбства наша надприродна Божа любов до ближніх, яка є джерелом християнського милосердя? Розпалімо в собі правдивий вогонь любові до наших ближніх. Такий вогонь нашої любові розтопить сало нашого себелюбства і зродить діла милосердя, які принесуть нам правдиве щастя.

Усім, хто є милосердний, Христос обіцяє нагороду: що саме «помилувані вони будуть». Це треба розуміти як майбутню нагороду і сучасну користь у справах милосердя.

Христос виразно каже: «Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам». Це значить, що Бог буде до нас милосердний, коли й ми будемо милосердні до інших людей. І це стосується діл милосердя як для душі, так і для тіла.

Апостол Яків пише: «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя» (2:13). Або пригадаймо собі Христову притчу про багача і бідного Лазаря та про нагороду для них обидвох. Цю притчу прекрасно поясняє св. Василій у дусі християнського милосердя. Він каже, що не може християнин бенкетувати, коли за порогом його хати є хтось, що не має що до уст взяти. «Знай чоловіче, – каже св. Василій, – те все, що в тебе є, не є власне твоє, а належить бідному».

Коли ми хочемо, щоб Бог і люди були добрими до нас за нашого життя на землі, мусимо бути самі добрими, а це своє добротливе милосердя виявляти ділами.

«Блаженніше давати, ніж брати!» – нагадує Апостол (Дії 20:35). «Життя вічне є ласкою за ласку, тобто нагородою за добро, що хтось зробив іншому», – навчає св. Августин. Св. Петро Хризолог радить: «Дай хліб свій і пиття своє убогому, і будеш мати Бога не за свого Суддю, а за довжника! Віддай тимчасове – і прийми вічне! Віддай убогому землю, а від Бога прийми небо!».

Найбільшу нагороду матимуть ті, що практикують духовне милосердя до своїх братів; ті, що моляться за духовно безпомічних. Такими є грішники, що самі собі не хочуть чи не можуть допомогти, бо або закаменілі в грісі, або гріх став для них другою природою, звичкою. Молитва за них завжди осягає Божу нагороду, бо це молитва за тих, які самі собі не можуть більше допомогти, і саме така допомога від нас спонукає Боже милосердя і стягає на цих нещасних щедре Боже милосердя.

Отже, як будемо стримувати своє себелюбство, жертвувати себе для когось іншого, то можемо мати надію на осягнення Божого милосердя і тепер, і у вічності. Таким чином ми наче заобезпечуємо собі Боже милосердя, прощення наших гріхів та Боже благословення на шляху нашого життя.

В «Ізборнику» Святослава Київського читаємо таке благородне повчання: «Якщо ситий ти, то подумай, що хтось є голодний, а якщо сидиш у нагрітій хаті, а надворі дощ і холод, то пам’ятай про тих, що тремтять від холоду». А Володимир Мономах у «Повчанні дітям» так каже: «Набирайте охоти до всяких діл добрих, славлячи Бога і Його Святих. Не кривдіть ні своїх, ні чужих; дбайте про сиріт, вдів та убогих, нагодуйте голодного, відвідайте хворого, похороніть небіжчика, вітайте кожного добрим словом». А сам Володимир Мономах, як сказано про нього в Літописі, був «благовірний, христолюбивий, великий, милостивий, добродійний, святий і добрий…».

Яка це важлива пригадка для наших користолюбних, бізнесових часів! Сьогодні в незалежній Україні майже з усього зроблено бізнес: з милосердя, з гуманітарної допомоги, з харитативної акції, навіть з найбільш святих речей – молінь, відправ, панахид! Бізнес вже закрався до Божих храмів – тут він також діє. Для когось служити Богові у священстві, у монашестві – це не є ніякий бізнес; а для когось, коли вже йде служити Богові чи ближньому, то це часто робить лише тоді, коли з того є добра користь, платня або хабар.

Саме в цю темну бізнесову добу Христос кличе до нас: «Не збирайте собі скарбів на землі, а на небі! Давайте, щоб і вам було дано! Будьте милосердні, щоб і ви милосердя доступили; блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть!».