Блаженні чисті серцем

Одного разу запитали грецького мудреця Талеса його учні: «Учителю, хто на світі є найщасливіший?». Він їм відповів: «Бог». Але учні хотіли знати, хто з-поміж людей є найщасливіший. Аж після триденної надуми Талес дав учням таку відповідь: «Найщасливішим єством є Бог, а з людей найбільш щасливим може бути тільки той, хто стоїть найближче до Бога, хто до Бога найбільш подібний, хто є такий чистий і непорочний, як Бог».

Кращої відповіді не можна було дати. І треба справді дивуватися, що в ту епоху, коли жив Талес, могла зродитися така думка; як так, що Талес в язичницькому суспільстві зв’язував поняття щастя, щасливої людини з поняттям богоподібності та чистоти людського серця? Не знаємо, чи зрозуміли як слід відповідь Талеса його учні, бо це виходило за межі тодішнішніх понять про щастя. Але, напевно, і Христос здивував Своїх учнів і слухачів, коли в Нагірній проповіді проголосив блаженство чистих серцем: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога».

Подумаймо: що таке чистота серця і душі? Чи є чистота серця основою людського щастя?

Багато учителів духовного життя прирівнюють Христове блаженство «чистих серцем» до євангельської чистоти, тобто до життя в безженному стані, як наслідування способу життя Самого Ісуса Христа. Одначе таке прирівнювання неправильне. Воно не відповідає Христовій науці про «чистоту серця».

Сам Христос назвав блаженними тих, що є «чисті серцем». Він розумів це як умову людського щастя – і то не будь-яку чистоту, але саме «чистоту серця». Тому нам треба трохи глибше подумати над поняттям «серця» і «чистоти серця», тобто проаналізувати ці поняття, як вони використовувалися в біблійному контексті.

Слово «серце» є одним із найчастіше вживаних висловів у різних книгах Старого Заповіту. Воно вживалося як осідок фізичного життя людини, як джерело людського життя, бо через серце переходить уся кров людського організму, а дуже часто кров уважається символом людського життя.

Та найчастіше слово «серце» вживалось на означення внутрішнього життя людини. У святих книгах, як і в цілій юдейській літературі серце – це орган внутрішнього життя людини, думок, намірів, спогадів, сумнівів, міркувань, почувань, постанов. Воно також є центром різних зворушень: гніву, страху, боязні, відваги, пожадання, пристрасті. Серце окреслювало все те, що ми називаємо розумом, волею, сумлінням. Дуже часто в Біблії є вислови: «засліплений у серці», «твердого серця», «добрий серцем», «задумав у серці своїм» тощо. Це вказує не так на людські почування, як на прикмети чесноти нашого розуму й волі.

Зокрема серце вважалося центром морального і релігійного життя людини, її сумлінням. Тому апостол Павло каже, що Дух Святий мешкає в наших серцях, що він «розіллятий», тобто що любов Бога випливає з серця. Серце – це щось найбільш притаманне людині, немов його «дно», «основа», подібно як у святих книгах говориться про «серце моря» чи «серце землі».

Чисті серцем – це найперше ті, що їх ставлення до людей і до Бога є пряме, щире, відверте.

Тут головну роль відіграє намір людини. Сам Христос підтверджує це в Нагірній проповіді: «Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне» (Мт. 6:22-23). Ісус каже до Натанаїла: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!», тобто злоби, хитрості, облуди.

Чисті серцем – це ті, що мають в усіх своїх ділах, намірах, планах і словах щирість і простоту, які не вміють лукавити з самими собою й іншими людьми, які думають так, як спостерігають; говорять так, як думають; чинять так, як постановили і зобов’язалися.

Чисті серцем – це люди відкриті, нелукаві. Протилежні такій чистоті серця – хитруни, облудники, крутії, підступні люди, для яких слово й думка не є дзеркалом їхньої душі, а маскою чи фасадом, які вміло закривають чи фальшують свою правдиву внутрішність чи вартість.

Дальшим значенням чистоти серця є свобода людини від того всього, що робить серце, душу, волю людини нечистими, тобто зв’язання свободи гріховними вчинками.

«Чисте серце» – це чистий розум, вільний від пожадання і гріха, – каже св. Іван Золотоустий. Коли Христос називає блаженними чистих серцем, то не тому, що вони мають чистий розум, як мудреці філософи, і не тому, що вони вбрали своє тіло чистим одягом, а тому, що вони мають розум, вільний від лукавих думок, та безгрішне серце, вільне від злих намірів, від злих гадок, побажань, від пристрастей, від лукавої облуди.

Так, як з брудного і каламутного джерела випливають брудні води, так і з серцем людини. Коли воно брудне й нечисте, то з нього походять брудні й грішні діла, а коли воно чисте, то з нього, як і з чистого джерела, родяться чисті й безгрішні діла.

Отже, у розумінні Христа, чисті серцем – це люди, які усувають із серця грішні думки, наміри, плани, слова й діла.

Згідно з таким розумінням чистого серця, Христос так багато говорив про добрий намір, що порівняв його до чистого і здорового ока в тілі. Добрий намір – це відблиск Самого Бога на поверхні людської душі. У плесі води, що є брудна і заколочена, ніколи не відобразиться людське обличчя. Чиста душа і серце людини – дзеркало, де Сам Бог бачить Себе, бо саме через нашу душевну чистоту, чистоту серця, ми стаємо богоподібними, дзеркалом Самого безгрішного Бога. Навіть мислителі-філософи, окреслюючи Бога філософськими поняттями, називають Його «чистим актом». І дійсно, Бог – це «чистий акт» за Своєю природою, а ми, люди, наближаємось до чистоти Бога через моральне вдосконалення, через очищення своєї душі від зла, гріха і беззаконня.

Епіктет, грецький філософ, сказав: «Якщо де є правдиве щастя на землі, то його треба шукати в серці невинної, праведної, чистої людини». Отже, вже в давньому, дохристиянському поганському світі поняття людського щастя було пов’язане із чистотою серця, з уникненням злих вчинків, беззаконням.

Також у Старому Заповіті було переконання, що щасливий є той, хто зберігає Божий закон: «Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім! Блаженні, хто держить свідоцтва Його, хто шукає Його всім серцем, і хто кривди не робить, хто ходить путями Його!» (Пс. 119:1-3). «Цілим серцем своїм я шукаю Тебе, не дай же мені заблудитися від Твоїх заповідей! Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе» (Пс. 119:10-11).

На всі лади псалмоспівець оспівує життя праведника – як життя, згідне з Божими заповідями, пересторогами і постановами. Їх Бог дав як «світильник ногам твоїм», як дорогу і певний шлях до правдивого миру і щастя.

«Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї душі, і хто не присягав на обману, нехай носить він благословення від Господа, а праведність від Бога спасіння свого!» (Пс. 24:3-5).

Христос заявляє і наголошує: «Не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне». Очевидно, тут йдеться про наставлення людської душі, про навернення її до Бога, про постання з гріхів, про повернення людини до первісної дитячої чистоти, невинності й безгрішності. Нема на світі чогось гарнішого, як чисте око і невинний усміх дитини. В її очах та усміху віддзеркалюється її невинність, її чистота, її безгрішна душа, яка тому й чиста, бо дитина ще не вміє лукавити. Дитина не вміє сказати неправди, зробити прикрість. Але як підросте і зазнає впливу розтлінного світу, аж тоді починає мудрувати, вчитися лукавства й гріха, і то не з потреб своєї природи, а радше з наслідування тих, що від неї старші. У чистому і невинному серці дитини, наче в дзеркалі, відбивається з часом людський гріх і беззаконня її довкілля, її співбратів, сестер, батьків, і так помалу занечищує її невинну душу і серце.

Чистота – основа людського щастя. Але чистота, яка є синонімом святості, досконалості, безгрішності. Тільки такі «чисті серцем» будуть щасливі й Богові угодні.

Чистим серцем Христос обіцяє як нагороду «бачення Бога». Безперечно, що насамперед тут ідеться про бачення Бога у вічності, що богослови називають «блаженним баченням».

У Старому Заповіті було передано, що кожний, хто відслонить завісу, за якою знаходився Ковчег заповіту, смертю помре. Так і Мойсей сховав «обличчя своє, бо боявся споглянуть на Бога» (Вих. 3:6), коли Бог з’явився йому у вигляді палаючого куща на горі Хорив. Пророки бачили Бога, але переважно в сні, або були це внутрішні споглядання Бога, тобто Бог діяв на їхню уяву і переказував їм, що вони мають звіщати народові.

Оглядання Бога є великою ласкою і привілеєм обранців. Привілей оглядання Бога вже на землі Бог давав Своїм вибраним для якоїсь окремої місії. Перешкодою до оглядання Бога є всяка людська моральна беззаконність, зрада любові. Щоб бачити Бога, треба бути чистим у душі, тобто цілеспрямованим у любові до Бога над усе, Який любов’ю очищає всі наші беззаконня, тож стаємо спроможними бачити Бога, розуміти Його завіти і послідовно ставати учасниками Божого посланництва.

Ось така нагорода «чистих серцем». Це свого роду ясновідання, тобто розуміння доріг Божого Провидіння і Його волі. Кажуть, що Чорне море таке чисте і прозоре, що можна бачити в ньому предмети на відстані ста метрів. Щось подібного до цього є чиста душа праведника. У ній можна добачити Бога далеко на дні його душі, його серця, думок, слів. Праведна душа бачить Бога ще за життя, бо беззаконня і гріхи не затемнюють її ясного погляду віри на світ, на життя, на всі життєві випадки та події.

Як нагородою чистих серцем є оглядання Бога вже тут, на землі, так всі нечисті серцем не знаходять щастя, чи то Бога, що вони шукають у своєму грішному житті. На шляху життя нечистих серцем панує душевна темрява, невдоволення, нещастя, розпука.

Грішники є нещасливі не тому, що в грісі й беззаконні шукають щастя та не знаходять його, а тому, що їхній гріх мало-помалу затуплює їм розуміння, поняття, відчування вищих, святих Божих речей. Гріх засліплює в душі надприродний зір віри, і грішники перестають бачити Бога у своєму житті. Це і є найбільше нещастя «нечистих серцем», тобто грішників.

Блаженний Августин каже: «Люди не були б і не ставали б безбожними, якби не були нечисті». Душевна нечистота людей веде до заперечення навіть самого існування Бога. Трагедія людини нашого часу полягає в тому, що вона думає обійтися без Бога і знайти щастя, нехтуючи Божий закон. Ось як про це пише і висловлює образами поет Петро Карманський:

• В душі моїй страшна порожня,
• Я в зимній келії ченця,
• І я стою, як придорожня
• Стара святиня без жерця.
• Престоли давніх божищ впали
• І стратили весь чар прикрас,
• Цінні ікони люди вкрали,
• В лямпадах ввесь вогонь погас!
• Із острахом дивлюсь довкола,
• Шукаю для душі богів,
• А сірі дні пливуть спроквола,
• У груди ллється скорбний спів.

Що ж доводить людину до такого стану, який описав поет? До стану безнадійності, втрати віри в Бога, у мету людини? Цей же поет Петро Карманський пише про це в інших своїх рядках:

• Смійтесь з мене, вічні зорі,
• Я нещасний, я черв’як,
• В мене серце, нерви хворі,
• Не подужають ніяк.
• Сам з собою у роздолі,
• Своїх власних дум боюсь…
• Смійтесь з мене, вічні зорі,
• Я слабий, над труси трус…
• Сам від себе геть за море я тікаю… Чи втечу?
• Я кайданник. Власне горе за собою волочу…

Здавалося б, що такі речі – самозрозумілі й не потрібно аж надто на них наголошувати. Але в тому й лихо, що нині навіть найзрозуміліші речі стають проблемами, тобто предметом сумніву, критики, заперечення, а то й відкинення. Нині навіть добрі християни, навіть духовні люди просто не хочуть слухати про такі самозрозумілі речі, як гріх, закон Божий – основу людського життя і щастя. Ми хотіли б бути християнами, добрими учнями Христовими і досконалими духовними людьми. Але Христова моральна наука видається нам таки немов перестарілою, «не на часі», «пересадною», такою, що веде назад. Нам таки трохи невигідно жити з Христовою мораллю. Хоч ми назовні цього не говоримо, але своїми вчинками про це засвідчуємо, ставлячи в основу свого щастя не закон Христа, а самих себе, наше себелюбство, наші непогамовані пристрасті й наш гріх.

Очевидно, що живемо сьогодні в дуже нездоровій моральній атмосфері. Тож не диво, що, дихаючи нею, втягаємо в себе той бруд, чад, дим і порох, що є в цій забрудненій атмосфері. Однак ми все-таки мусимо пам’ятати, що атмосфера життя у світі затруєна, зачаджена. І якщо держава робить усе можливе, щоб розв’язати проблему тієї зачадженої атмосфери, так і ми мусимо робити все можливе, щоб зберегти себе, своє моральне і духовне життя від впливів тої нездорової, затруєної моральної атмосфери, серед якої живемо. Ми добре знаємо, що неморальний, порнографічний чи розбишацький фільм або книжка розбурхають і нашу фантазію, розпалюючи наші пристрасті. Чому ж дивимося цей фільм, чому ж затруюємо ним свою фантазію, свій розум, свої почування?

Господь дав нам чисте серце. Господь хоче чистої душі. Господь готовий дати нам «нове серце», очистити душу, що впала в гріх, зробити своєрідне прищеплення, але успіх того прищеплення до Бога залежить від нас, від нашої доброї волі. Від ласки Божої головно, але й від нашої доброї волі залежить, щоб ми серед брудного, грішного світу зберегли чистоту серця-душі від усякого свідомого і добровільного грішного бруду, а з тим зберегли для себе основу і запоруку правдивого щастя людини, тобто блаженства людей чистих серцем, що будуть оглядати Бога і за тутешнього життя, і у вічності.