Блаженні переслідувані за правду

Розглянемо три аспекти цього блаженства:

Значення блаженства переслідуваних.
Звершування цього блаженства протягом історії людства.
Нагорода переслідуваних за правду.

Своє блаженство переслідуваних за правду Христос висловив у дуже врочистій формі, кажучи: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене».

Отці Церкви вважають це блаженство вершиною всіх блаженств і найвищим щаблем тієї духовної драбини, що нею всім християнам треба здійматися до щастя в небесах. Усі дотеперішні блаженства: блаженство вбогих духом, лагідних, миролюбивих, милосердних, чистих серцем, спраглих і голодних Божої справедливості немов бліднуть у порівнянні й світлі цього останнього блаженства. Попередні блаженства потребують різних чеснот як передумов здійснення Христових обітниць. А блаженство переслідуваних за правду потребує і замикає в собі всі чесноти: терпеливість, геройську любов до Бога і до Його справедливості аж до жертви свого власного життя.

Христос називає блаженними не всіх переслідуваних, а тільки тих, що їх переслідують «за правду», тобто за справедливість або за Христове ім’я, за вірність Христовому вченню, його засадам. У слові «вигнання» Христос включає всі види гоніння: фізичне, тобто нищення когось тілесно, його здоров’я, калічення, тортурування, ув’язнення, позбавлення свободи, морення голодом, вбивство. Гоніння моральне – воно криється в ненависті, погорді, несправедливому трактуванні, у терпіннях, що походять із несправедливих осудів, засудів, наклепів, обмов, очернень, глузувань тощо.

Чому Христос так величає переслідуваних за правду? Бо переслідування – це найсильніша проба і знак, що переслідуваний є Божим обранцем, Божим посланцем, Божим пророком. Так переслідували Самого Христа, Месію і Спасителя світу, втіленого Бога. Переслідували Його різними способами свої і чужі, а головно ревнителі закону, сторожі релігії – первосвященики, фарисеї, саддукеї та провідники народу. Христос віддав життя як жертва цих переслідувань.

Переслідування Христа було справді, переслідування за правду, за справедливість, за Божі права в людині. Навіть римський суддя Пилат, який під моральним насиллям юдейських старшин і своєї безхарактерності видав Христа на бичування, терням вінчання і розп’яття, врочисто заявив: «Я невинний у крові Його!». Тобто Пилат заявив публічно, що Христос – це жертва несправедливого переслідування.

Сам Христос готував усіх Своїх послідовників і визнавців до переслідування за правду. У прощальному слові на Тайній Вечері Він сказав: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше» (Ів. 15:18-20). «Оце Я сказав вам, щоб ви не спокусились. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!» (Ів. 16:1-2).

«Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ів. 16:33). «Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!» (Ів. 16:20).

Прощальні слова Христові на Тайній Вечері – це найкраща ілюстрація і найавторитетніший коментар Христового блаженства переслідування за правду.

Ніяке Христове слово, здається, не сповнилося так точно і докладно, як це – про переслідуваних за правду. Ціла історія Христової Церкви від самих початків аж до наших днів – це одне довге і безперервне переслідування. Якщо Церква Христова – це Містичне Тіло Христа, то очевидно, що доля Христова і Його переслідування мусять продовжуватися і сповнюватися на членах Містичного Тіла Христового, яким є всі вірні – без різниці щодо їхнього походження чи ієрархічного ступеня.

Одразу ж після смерті Христа ллється кров тих, що визнають Христа і вірять у Нього: св. архидиякона Степана, св. апостола Петра, св. апостола Павла, а вслід за ними всіх інших Апостолів Христових. Ніхто з них, крім Івана Богослова, не помер природною смертю. Всі вони стали страждальцями за Христа і Його правду. Переслідувано їх не за якісь злочини, а за те одне, що вони були визнавцями Христового вчення, були вірними свідками і проповідниками Христової благовісті та своїм життям засвідчували Христову правду й справедливість.

Переслідувано було також усіх перших християн. Цілих 300 років шаліли жорстокі й криваві переслідування християн у Римській імперії. Були вони масові й поодинокі, де гинули сотні тисяч визнавців Ісуса-Спасителя. Навіть після проголошення імператором Костянтином свободи віровизнанню християн переслідування Церкви Христової не припинилося.

Може й були спинені мордування і катування християн на видних площах, але на зміну жорстоких, кривавим переслідуванням прийшли більш рафіновані муки і переслідування – духовні й моральні.

Переслідування стали наче ознакою правдивих визнавців Христових, що виразно передбачив Ісус: «Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би», тобто, якщо б ми були, як ті люди, що не вірять у Бога та не живуть згідно з Христовою наукою, ніхто не наважувався б нас переслідувати. З поглядами світу міняли б і ми свої погляди. Світові засади й поведінка ставали б нашими – завжди та в усьому. Світ не мав би причини ненавидіти і переслідувати нас. А якщо переслідує когось, то насамперед тому, що йому, грішному, зматеріалізованому, розбещеному світові, – протистоїть вчення Христа про справедливість, про вічність, про любов до братів і ворогів, про самозречення; а цього всього світ не любить, не зносить, гонить і переслідує.

Папа Пій IX запитав семінаристів, що прийшли до нього на авдієнцію, про ознаки Христової Церкви. Вони скоро вичислили зі Символу віри чотири ознаки Церкви, а саме: єдина, свята, соборна й апостольська. Папа додав: «Є ще одна ознака Церкви Христової: переслідувана. Це її найбільше уподібнює до Христа, її засновника».

Коли Церква Христова є Церквою Христа Ісуса не лиш по імені, а й по правді, духові й змісті, то вона швидше чи пізніше мусить дійти до конфлікту з грішними, безбожними, неморальними засадами світу.

Ось тому Церква Христова навіть після позірного проголошення свободи за імператора Костянтина і його послідовників, ніколи не перестає бути гнаною чи переслідуваною в тій чи тій формі. Поборювання Церкви, бунт проти неї, викривлювання та висміювання її навчання – це корінь усяких схизм і єресей, що кожного століття в цій чи іншій формі потрясали Церквою.

Давні й сучасні релігійно-церковні рухи – аріанство, монофізицтво, іконоборство, псевдогуманізм, раціоналізм, лібералізм, соціалізм, комунізм – так чи інак поверталися проти Церкви Христової, поборювали ту чи іншу правду віри, ту чи іншу засаду християнської моралі, боролися проти тих, які ставали в обороні цих правд чи засад.

Переслідування Христової Церкви, її визнавців продовжується аж до наших днів. На місце давніх римських імператорів, цезарів, префектів, що наказували брати християн на допити і муки, прийшли модерні, більш рафіновані кати й переслідувачі Христової Церкви, які, може, лиш деколи застосовують давні криваві методи переслідування – в’язниці, вигнання, примусові роботи, фізичні тортури і насильну смерть, – зате вони використовують іншу зброю, засоби масової комунікації, друковане слово, радіомовлення, телебачення, розбещувальні інформації в інтернеті, глумливі фільми, організацію публічного спротиву. Модерними катами, про яких, може, мало хто знає, є вчені атеїсти, професори глобалізації, письменники сексу, журналісти брехні, які заперечують Божий елемент у Церкві, а концентрують свою увагу на елементі людської вседозволеності, викривлюють, фальшують церковну історію, осмішують, ганьблять, представляють у кривім дзеркалі пасторів, священиків.

Тих, хто є визнавцями Христового вчення, модерні кати й гонителі оголошують ворогами науки, культури, цивілізації, добробуту народів і держав, навішують на них ярлик зрадників і шкідників народу. Такі методи переслідування Церкви дуже поширені саме тепер.

Сучасні вороги Христа і Його Церкви використовують для своїх диявольських цілей і переслідувань поважні церковні собори, наради релігійних діячів, рішення різних помісних Церков.

Нині, як і завжди, здійснюються слова Христові: «Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!»; ніби вони «рятують» Церкву, творять велике, безсмертне, спасенне діло для свого народу, для спасіння душ, для людського поступу. Насправді вони палають ненавистю до своїх співбратів, священиків, єпископів. Яка ж облуда, який самообман!

Переслідуваним за правду Христос обіцяє Царство Боже, тобто участь у перемозі над злом і участь у щасливості Самого Бога. Багато разів наголошує на цьому Христос: «Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах».

Та не тільки в небі одержать переслідувані велику нагороду. Мають її вони вже й тут, на землі. А ця нагорода подвійна: найперше вони почуваються щасливі навіть серед мук смерті, бо їхнє сумління чисте, а те, що вони терплять несправедливо й незаслужено, вливає в їхні серця бальзам Божої потіхи і непоборну силу витримки аж до кінця. Опісля переслідувані за правду стають надхненням для сотні тисяч і мільйонів своїх сучасників. Вони виростають в очах світу на героїв віри, ісповідників Бога і правди, і їм ще за життя віддають той культ, що колись у перші віки святим Мученикам.

Простережуючи історію переслідування перших християн, перед нами відкривається дивна картина. Ми бачимо між мучениками перших християн не тільки відважних чоловіків, а й жінок, дівчат, юнаків, матерів з немовлятами на руках, молодих пар, що відрікалися всього: свого майна, вигод, радощів подружнього чи професійного життя – та радо клали свої голови під меч ката чи віддавалися на розтерзання звірам. Вони були герої, що вірили в Христову обіцянку: «Ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!».

Культ мучеників за Христа був такий великий, що всі Мученики одразу, без окремого проголошення Церкви – вважалися за громадян неба. Перші християни навіть знали так зване хрещення крові, а тих, які страждали за Христа, вважали Святими і заступниками перед Богом ще навіть за життя.

Оце й була нагорода переслідуваних за віру, нагорода, що й нам сьогодні, серед звироднілого, зматеріалізованого, вигідницького християнства, повинна бути надхненням, заохотою, піднесенням. І в наші часи Божий допуст і Провидіння дають Своїй Церкві нових ісповідників віри, нових геройських Мучеників за Церкву. Гинуть і сьогодні за віру й Церкву Христові місіонери. Але своїм геройським подвигом розбудовують Церкву Христову, поповнюючи в ній блаженство переслідуваних за правду. А чи ми готові на це?