Пролог – Очікування Визволителя

Проте сама природа людського духу не дозволяла йому надто легко змиритися з ідеєю марноти буття. Навіть втративши віру, люди не хотіли визнати життя випадковим сплеском матерії, за яким настає пітьма.

Тому, коли римляни познайомилися з релігіями Сходу, вони жадібно потягнулися до них. Почалося справжнє здобуття Заходу чужоземними культами. Єгипетській Ісиді почали молитися від Британії до Балкан, у Римі зводили юдейські синагоги, храми фригійській богині-матері Кібелі, персидському богові Митрі. Вуличні проповідники звіщали істини, принесені з берегів Гангу, з Парфії та Середньої Азії. Відродилися грецькі містерії, які обіцяли їх учасникам безсмертя та пізнання вищих світів. Окультні вчення, астрологія, магія і ворожба знаходили послідовників у всіх верствах суспільства. Гонитва за чудесним спонукала до збільшення марновір’я і шарлатанства. Коли це бачили скептично налаштовані люди, вони взагалі були готові відмовитися від надії розгадати сенс життя. На їх думку, немає відповіді на запитання: «Що є істина?» Одне слово, в умах було повне розходження. Містичні пошуки і бездуховність, жага чистоти і моральний розклад могли зустрітися в одній родині. Нерідко батько усамітнювався у стоїчній зневазі до метушні світу, мати ходила на нічні радіння сектантів, а син винаходив нові види розваг і гострих відчуттів.

Людина стояла на роздоріжжі й з усіх боків чула закличні голоси: будь байдужим до смутку й радощів життя, поринь у спокійне споглядання, – говорили буддисти і стоїки; живи згідно з природою, як усі істоти, – вчили книжники та епікурейці; щастя – у знаннях і роздумах, – заперечували їм філософи-природодослідники; очищуйся потаємними обрядами – і здобудеш безсмертя, – запевняли наставники містерії; бережи вірність єдиному Богові і дотримуйся Його закону, – твердила релігія Ізраїлю. А римський орел, видивляючи здобич, летів над цим виром духу, де, як у первісному хаосі, початки змішалися в боротьбі.

Час від часу оживала надія, що прийде Той, хто виведе світ з лабіринту. Поет Вергилій провіщав народження немовляти, з якого почнеться нова Сатурнова ера. Буддисти чекали на Будду Майтрейю, індуїсти – на чергове втілення Вішну, перси – на Спасителя-Саошіянта, юдеї – на Месію.

У Палестині з кожним роком згущувалась атмосфера містичних надій. Сподівалися, що ось-ось зійде з неба пророк Ілля і здійснить помазання над Посланцем Божим. Багато хто вважав, що Він буде великим воїном, який зруйнує царства язичників. Інші ж вірили в неминуче торжество добра над злом, світла – над пітьмою, безсмертя – над смертю, вірили, що Бог надійде до Cвого народу.

Нарешті, коли начебто все вже випробуване і вичерпане, на темному обрії історії засяяла вранішня зоря. На двадцятий рік володарювання Августа в маленькому селищі Назареті галилейська Діва почула звістку: «І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця» (Лк. 1:31-33).