П'ятниця 24 Травень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

Назарет

Назарет, Вільям Холман Хант

3 р. до н. е. – 27 р. н. е.

Коли звістка про смерть Ірода дійшла до Єгипту, тесля Йосиф, маючи надію, що небезпека минула, почав збиратися на батьківщину, але, боячись переслідувань Архелая, не повернувся до Вифлеєму. Він волів переселитися на північ, у невелике містечко Назарет, де колись жив з Марією.

У ті часи Галилея була густонаселеною областю, а географічне положення робило її відкритою для всіх вітрів світу. «Тут, – пише Фредерік Фаррар, – поблизу Фінікія, Сирія, Аравія, Вавилон, Єгипет. Острови язичників й усі славетні країни Європи майже видніли за блискучими водами Західного моря. Прапори Риму майоріли на рівнині… Фараони і Птоломеї, еміри і арсакиди, судді і консули – усі боролися за володіння цією прекрасною областю. Тут блищали списи амалекитян, нею йшли македонські фаланги, тут чулися удари широких римських мечів, тут було призначено лунати вигукам хрестоносців, гриміти артилерії Англії і Франції.

Видавалося, що на цій рівнині Ізраель зіткнулися Європа і Азія, юдейство і язичництво, варварство і цивілізація, Старий і Новий Завіт, історія минулого і надії прийдешнього!»

Назарет стояв на узбіччі від цих великих історичних шляхів, у євангельську епоху він вважався глушиною. Була навіть приповідка: «Чи може щось добре бути з Назарета?» (Ін. 1:46). І ніби для того, щоб спростувати всі людські оцінки, саме це бідне селище стало «батьківщиною» Христа, у ньому минула більша частина Його життя. Майже чверть століття Він ходив кам’янистими вулицями і підіймався стежками на навколишні пагорби. Небагатьом відоме справжнє місце Його народження, але навіть ті, які чули про це, називали Його Ханоцрі – Назарянином.

* * *

Коли б ми могли опинитися в Назареті того часу, то побачили б близько сотні білих будинків з пласкими дахами, розкиданих на горі, оточеній виноградниками і маслиновими гаями. З пологих верховин відкривалася мальовнича панорама, на якій, мабуть, не раз спочивав погляд Ісуса: блакитні гірські ланцюги, зелені долини, засіяні поля.

Назарет, Девід Робертс, 1839р.

Багато змінилося відтоді, але природа Галилеї залишилася майже такою, як дві тисячі років тому. Мандрівники одноголосно стверджують, що Назарет і його околиці – неповторний куточок святої землі, його називають «гірською трояндою» і «земним раєм». Повітря верховин – чисте й прозоре. Після зимових дощів назаретські схили перетворюються на сади; їх вкривають розмаїті квіти найніжніших відтінків: лілії, гірські тюльпани, анемони. Ісус любив квіти. Він говорив, що з ними не можна порівняти навіть прикраси царя Соломона.

Весною поля Назарету сповнюють передзвони жайворонів, далеко чутно воркування горлиць, у густій блакиті неба пропливають зграї рожевих пеліканів. Птахи, як і квіти, у Христових промовах були образом душі, яка поклала свої надії на Бога. Він ставив їх за приклад суєтним і багатотурботним людям.

* * *

Галилеяни – здорові, сильні, безпосередні люди – переважно займалися сільським господарством. Вони вирощували виноград, інжир, маслинові дерева, пасли на луках кіз і овець, обробляли поля. Вранці назаретські жінки йшли з глеками до джерела, яке дотепер дає воду окрузі. До нього ж ходила Діва Марія. Криниця і нині носить її ім’я.

Джерело діви Марії, Василь Полєнов

Як жила вона в Назареті? Як жив Ісус? Апокрифічні легенди оповідають про ці роки чимало подробиць. Але ми не можемо вважати їх достовірними, хоча б тому, що вони різко суперечать євангельському духові. Матфей же і Лука, торкаючись цього періоду життя Христа, обирають стриману лаконічність і говорять лише про те, що їм було добре відомо.

Тільки два факти, описані в апокрифах, видається, заслуговують на довіру. Вони стверджують, що Йосиф вмер, коли Ісусові було 19 років. Легенди ж, звичайно, наводять символічні числа. Ісуса під час Його земного служіння називали Сином Марії, а це означає, що Йосифа вже не було серед живих. Згідно з іншим переданням, Ісус уже підлітком пас вівці. Інтонації, якими так багаті Його притчі про пастухів, підтверджують це. У всякому разі, назаретський юнак постійно бачив людей, які турботливо стережуть свої отари. Бачив він і виноградарів, які підв’язують лози, сіячів на весняних полях, жниварів зі серпами, які зрізали збіжжя. Пізніше усі ці картини служили образами для Його притч. Вони переносять нас у світ тихого галилейського селища, який змалку оточував Ісуса.

По суботах сім’я Йосифа приходила до назаретського молитовного дому – синагоги, де народ слухав Святе Письмо і бесіди наставників. Читець проголошував славослів’я, а всі присутні повторювали його. Ісус любив ці вирази щирої віри. Згодом у Його проповіді не раз прозвучать відлуння молитов, які Він з юних літ чув у Назареті.

* * *

Але було б неправильно змальовувати життя Галилеї як безтурботну ідилію. І там вирували пристрасті, і там мріяли про свободу. Народ перебував під подвійним, навіть потрійним гнітом: митники вибивали з нього імперські податки, Єрусалим брав свою десятину, а місцеві землевласники утискали селян. Але люди вірили, що справедливість усе ж переможе. Книги пророків, які читали у синагогах, і апокаліптичні писання, що ходили по руках, дарували надію на швидкий кінець старого світу.

Коли вмер Ірод, Галилеєю прокотилося повстання. Його очолив Юда Гавлонит – ватажок партії зелотів – «ревнителів». Анархісти релігійного спрямування – Юда і його однодумець фарисей Садок, відкидали будь-яку владу над народом Божим, крім влади самого Творця. Натовп відчайдушних галилеян, натхненних теократичною ідеєю, утворив справжню армію і з боєм узяв місто Сепфоріс, де був арсенал. Легіонерам Квантилія Вара не без труднощів вдалося придушити заколот. Сотні повстанців було розіп’ято на хрестах.

Прокляте море, Федір Бронніков

У 6 році Архелая, який успадкував вади, а не державні таланти Ірода, було усунено і відправлено на заслання. Його землями почав управляти первосвященик Єрусалиму, а загальний контроль над областю був переданий прокураторові Копонієві. Як і за Помпея, її зарахували до сирійської провінції Риму. Антипа і Пилип, хоча й зберегли маріонеткову владу тетрархів, опинилися ще в більшій залежності від імперії.

Відразу ж після усунення Архелая губернатор Сирії Квиріній почав перепис по всій Палестині, щоб установити розміри податків. Юда Гавлонит, скориставшись цим, знову підняв Галилею проти римлян, але швидко загинув у битві. Його загибель не змогла, однак, загасити дух войовничого месіанства.

Правитель Галилеї – Ірод Антипа – людина, яка над усе цінувала власний спокій, втрачав його надто часто. Щоразу, коли з’являвся новий вождь, який кликав народ до збройної боротьби, галилеяни негайно кидалися за ним, вірячи, що в критичну мить з неба зійдуть ангели і разом з ними знищать римського орла. «Цим бійцям, – пише Флавій, – ніколи не можна було докоряти у тому, що вони не мали мужності». Недарма через 60 років, коли армія Віспасіана йшла Галилеею, ій доводилося брати штурмом майже кожне село.

У домі Ісуса мали знати про повстання Юди, адже Сепфорис був поблизу Назарету. Можливо, там з’являлися окремі партизани і Син Марії бачив їх. Сам Він теж говоритиме про свободу і владарювання Боже, але між Ним і людьми, що обрали шлях насильства, проляже провалля. У Назареті готувався духовний переворот, суть якого залишиться незрозумілою зелотам.

Автори апокрифів не скупилися на описи чудес, начебто якими в дитинстві дивував Ісус. Але з Євангелій видно, що в той час Він нічим не вирізнявся від інших людей і, навпаки, ніби приховував від сторонніх Свою таємницю.

Лише одного разу Ісус дав зрозуміти батькам, що належить не їм, а іншому, вищому світові. Це сталося в пасхальні дні, очевидно, незадовго до галилейського повстання.

Як і всі віруючі Юдеї, Йосиф щороку ходив до Єрусалиму на свято. Для жінок паломництво не було обов’язком, але Марія, яка любила храм, завжди відвідувала святе місто. Коли її Син доріс до церковного повноліття, вона взяла Його зі собою.

У ті дні шляхами, що вели до столиці, тягнулися строкаті ланцюжки людей, а над долинами звучали псалми. До Єрусалиму прибували тисячі богомольців, сторожі було важко підтримувати порядок. Площа перед храмом була заповнена юрбами народу, постійно приносилися жертви, а ввечері сім’ї збиралися в будинках для святкової трапези.

Коли закінчилися торжества, Йосиф і Марія вирушили додому. Вони йшли з ріднею, з сусідами, тому їх спочатку не тривожило, що Ісуса немає поруч.

По поверненні з Єрусалиму вони зрозуміли, що загубили Ісуса, Джеймс Тіссо

Коли ж збагнули, що Він залишився в місті, то, охоплені тривогою, поспішили до Єрусалиму. Час був тривожний, – і серце Марії стискалося від страху.

У людному місті було нелегко знайти Сина. Йосиф і Марія довго ходили вулицями, доки не зайшли в одну з галерей, що оточували храм. Там рабини і книжники проводили богословські бесіди і тлумачили Закон. Серед них Мати побачила Ісуса. Він сидів, слухаючи промови вчених і розпитуючи їх. Знавці Письма дивувалися «розуму й відповідям» невідомого галилейського Юнака, який не вчився в їхніх школах.

– Чадо! – скрикнула Марія, – Що Ти зробив з нами? Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе.

– Навіщо вам було шукати Мене? – відповів Ісус. – Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму? (Лк. 2:48,49).

Знайдення Спасителя в Храмі, Вільям Холман Хант

Здалося, що Він раптом став далеким і загадковим. Його слова збентежили батьків. Вони не зрозуміли, про що йде мова. Але Ісус одразу підвівся й пішов за ними. Єдиний раз неземний промінь блиснув з-за хмари і зник. Він знову – звичайне Дитя, схоже на інших дітей.

Після пригоди в Єрусалимі Ісус, за словами євангеліста, жив у батьків і «корився їм», зростаючи «у премудрості і віком, в любові у Бога і людей». Марія ж «Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму» (Лк. 2:51,52), як перший знак пророцтва, що здійснювалось. Ісус не навчався в богословській школі, як Його ровесники, що мали релігійне покликання. Він став теслею і муляром, і після смерті Йосифа годував Матір працею Своїх рук. (Порівняйте численність образів, запозичених з праці будівельників, у промовах і притчах Христових).

Євангеліст Лука вважає, що оточуючі любили Ісуса, але для них Він був лише сільським юнаком, хоча, можливо, дещо дивним, часто зануреним у якісь Свої, нікому не знані думи. Знаючи Ісуса близько, зустрічаючись з Ним ледь не щодня, мешканці Назарету не помічали у Ньому нічого надприродного. Коли Він почав проповідувати Царство Боже, це застало їх зненацька і щиро здивувало. Мабуть, серед земляків у Нього не було довірених друзів. Ніхто з них, крім двох-трьох жінок, не пішов за Ісусом. Невіра назарян дивувала самого Ісуса. Це підтвердило приповідку: «Не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм» (Мк. 6:4). Марія та її Син у містечку мали багато рідні: сестра Марії з сім’єю, двоюрідні брати і сестри Ісуса. Але й ці люди в більшості залишилися духовно далекими від Нього[1]. Їх тісний світ обмежувався їхньою вулицею, будинком, роботою. Пізніше, дізнавшись про проповіді і справи Ісуса в Капернаумі, Його брати стривожилися й вирішили, що Він збожеволів.

Душевний стан Ісуса відтворюють і не записані в Євангелії слова: «Ті, хто поруч зі Мною, Мене не зрозуміли»[2].

* * *

Єдиною близькою людиною залишалася тільки Мати. Євангелісти мало говорять про Неї, але навіть коли б вони не сказали про Марію жодного слова, це не применшило б значення Матері Месії. Він зростав на її очах, вона давала Йому перші уроки, вона була єдиним свідком дива, що відбувалося в Ньому.

Святе сімейство, Андреа дель Сарто

Марії було відкрито, що її Син – Помазаник Божий, але нам зараз важко збагнути, яких треба було великих духовних сил, аби зберегти віру в це, адже ми дивимося в іншій перспективі. Коли ж уявити собі буденне назаретське життя, то можна здогадатися, що між благовіщенням і воскресінням Марія пройшла довгий шлях випробувань.

Франсуа Моріяк, тонкий знавець людської душі, спробував побачити цей шлях. «Дитина стає юнаком, дорослою людиною. Він не був великим. Його не називали Сином Всевишнього; у Нього не було престолу, але тільки ослін біля вогню в бідній хатині. Мати могла б засумніватися, але от свідчення Луки: «І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму».

Становлення кожної особистості, а особливо незвичайної – завжди загадка, тож не дано нам проникнути в таємницю душі Ісусової. Чи можемо ми знати, про що думав Він, працюючи в маленькій майстерні, про що молився? Одне тільки залишається очевидним: Він був вільним від конфліктів, які з дитинства мучать людину; над Ним не мали влади демонічні стихії. Якщо й знав Він внутрішню трагедію, то породжували її лише самотність, співчуття, біль від зіткнення зі світом зла, а не муки гріха і боротьби з темними інстинктами. Про це свідчить усе, що відомо про характер Ісуса.

Навіть такий ворожий до християнства учений як Давид Штраус після тривалих роздумів над Євангелієм визнав, що гармонійність Ісусового духу була не наслідком внутрішньої кризи, а результатом природного розкриття закладених у Ньому сил.

Він не мав гріховності, яка притаманна кожній людині, не мав нічого недосконалого. Нехай навіть часто Він залишався незрозумілим, самотнім, але це не шкодило просвітленості Його духу; Ісус постійно був з Тим, кого Він називав своїм Отцем.

Мрії, Василь Полєнов

Мабуть, у вільні від праці години Ісус, як і пізніше, у роки проповідництва, любив йти в безлюдні місця, де серед тиші звучав у Ньому небесний голос. Там, на пагорбах Назарету, непомітно готувалося майбутнє світу…

Хто міг знати про це в ті часи? Римські політики й гадки не мали, що настане день, коли їхні нащадки схилять коліна перед Теслею з далекої східної провінції.

Великі і малі події чергувалися між собою. Германці розбили легіони у Тевтобурзькому лісі; по черзі вибухали заколоти на Дунаї і Рейні, у Галії і Фракії. Вмер Август, що зачисляв себе до богів, а його спадкоємцем став похмурий і недовірливий Тиберій. Померли Овідій, Тит Лівій, Гилель. Народився Плиній Старший; філософ Сенека з Єгипту повернувся до Рима. В Юдею був призначений п’ятий прокуратор Понтій Пилат.

У Назареті зовні все, видавалося, було без змін. Але тривалий підготовчий період життя Ісуса наближався до кінця. Йому було близько тридцяти років, коли, повний духовних і тілесних сил, Він уже тільки чекав на знак, щоб кинути у світ перше насіння Благої Вістки.

І знак з’явився.


[1] Уже навіть те, що перед смертю Ісус доручив Свою Матір учневі (Ін. 19:25-27), свідчить, що Він був її єдиним сином. Залишається незрозумілим, хто саме – Яків, Іосія, Симон та Юда, названі в Євангелії «братами» Ісуса (Мк. 6:3), чи не синами сестри Діви Марії (Ін. 19, 25) або дітьми Йосифа від першого шлюбу, як стверджують апокрифи. Можливо, перші і другі називалися «Його братами». Грецькою та єврейською мовами слова «брат» може означати різний ступінь спорідненості.

[2] Ці слова збереглися в апокрифічних «Діях Петра» (роз. X). На думку видатного сучасного фахівця з Нового Завіту (роз. X.) І. Єреміаса, вони, найімовірніше, достовірні.