Вівторок 18 Червень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

Ісус у пустелі

Його пришестя навряд чи привернуло увагу, адже Він разом з усіма готувався прийняти хрещення від Івана. Але, коли Пророк підійшов до води, усіх вразили його дивні слова, звернені до Галилеянина: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» (Мф. 3:14). Чи знав Іван ще раніше, чи тільки в цю мить відчув, що перед ним стоїть не звичайна людина, а Хтось більший від нього самого? Відповідь Ісуса: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мф. 3:15), нічого не пояснила оточенню[1].

Чи волів Він сказати, що «нам», людям, треба починати з покути? Чи хотів послужити за приклад? Чи дивився на хрещення як на акт, котрий означав початок Його місії? В усякому разі, для Івана ці слова мали певний зміст – і він погодився звершити обряд.

Це була символічна зустріч. Самітник у волосяниці, з почорнілим від сонця виснаженим обличчям, з левовою гривою волосся, він утілював тернистий шлях дохристиянської релігії, а нове одкровення приносила Людина, яка, здавалося, зовні нічим не різнилася від будь-якого простолюдина з Галилеї.

У ту мить, коли Ісус стояв у ріці й молився, сталося щось таємниче. Пізніше Іван оповідав своїм учням: «Я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому. Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим. І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий» (Ін. 1:32-34).

Одразу після хрещення Ісус полишив Бетанію і заглибився в пустелю, що лежить на південь від Йордану. Там, поблизу Мертвого моря, серед оголених диких пагорбів, де мовчання порушував лише плач шакалів і крики хижих птахів, він провів у пості понад місяць. За словами євангелістів, у ці дні на порозі Свого служіння «спокушав Його диявол» (Мф. 4:1).

Спокуси Христа, Василь Суріков

Чи явилося Ісусові видіння, як це люблять зображувати художники, чи намагався хтось з мешканців пустелі збити Його на манівці, чи усе діялося в душі Христовій незримо? Про це не може сказати ніхто, крім самого Ісуса. Але Він розповів учням тільки суть подій. Диявол запропонував Месії три власних способи завоювання Світу. Перший полягав у тому, щоб залучити маси обіцянкою земних благ. «Нагодуй їх, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став, – і вони підуть за Тобою куди завгодно», – намовляв спокусник. Але Ісус відмовився від такого заманювання: «Не хлібом єдиним житиме людина…» (Лк. 4:4).

Іншого разу Назарянин стояв на високій горі. Біля ніг Його лежали сірі зубці скель, за якими вгадувалися «царства світу цього». Десь далеко йшли непереможні римські легіони, пливли морем кораблі, хвилювалися народні маси. Що править ними, що владарює у світі? Чи не сила золота, чи не влада меча, чи не стихія егоїзму, жорстокості і насильства? Кесар має силу над народами лише тому, що визнав зверхність темних початків у людині. «Я дам Тобі всю цю владу, – сказав Диявол, – та їхню славу, бо мені це передане, і я даю її, кому хочу. Стань таким, як володарі імперій, – і люди будуть біля Твоїх ніг. Такого Месію-воїна чекали юдейські зелоти. Але Ісус не спокусився мечем: не для того прийшов Він, щоб йти стежкою завойовників. «Господу Богу твоєму поклоняйся, – була Його відповідь, – і Йому Єдиному служи» (Лк. 4:8).

З пустелі Ісус рушив до Єрусалиму. Але й там дух зла не відступав від Нього. «Кинься звідси додолу!» – запропонував він, коли Христос стояв на одному з високих храмових майданчиків; адже натовп, який побачить людину, що впала на камені і залишилася цілою, напевно, прийме її за великого чарівника. Але й шлях кричущого дива, яким пішли як фальшиві містики, так і прихильники «технічних див», не міг бути обраний Ісусом. Свою силу Він завжди приховуватиме, уникаючи духовного насильства над людьми. Євангелії свідчать, що переможений Диявол завчасу відступив від Христа. Одне слово, спокушання не обмежувалися цими переламними днями Його життя.

Повертаючись до Галилеї, Ісус на деякий час знову зупинився в Бетанії. Коли Іван побачив Його, то сказав, звертаючись до людей навколо: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу»[2].

Слово «Агнець» нагадувало про пророків, яких переслідували й убивали, а в Книзі Ісаї Агнцем названий Слуга Божий, чиї страждання здійсняться в ім’я спокутування гріхів людства.

Хреститель повторив своє свідчення й серед близьких учнів, після чого Андрій та Іван почали шукати зустрічі з Ісусом. Якось, побачивши Його, вони несміливо пішли за Ним, не знаючи, як почати розмову. Ісус обернувся й запитав:

– Чого ви шукаєте?

– Равві, де Ти живеш? – запитали вони, трохи розгубившись.

– Ходіть і побачите.

Перші Христові учні, Юліус фон Каролсфельд

Вони прийшли за Ним у дім, де Він зупинився, й провели з Ісусом увесь день. Ми не знаємо, про що бесідували вони, але наступного дня Андрій розшукав свого брата Симона і з радістю сповістив: «Ми знайшли Месію…»

Вражаюча звістка миттю поширилася серед галилеян, які прийшли на Йордан. Деякі вагалися. Усе це було вкрай несхоже на провіщене. Один із земляків Андрія – Нафанаїл, недовірливо хитав головою:

– Месія з Назарету?

Йому відповіли:

– Йди і дивися.

Нафанаїл погодився й найперші слова Назарянина вразили його душу. Натяк, що виявив прозорливість Ісуса, розвіяв усі сумніви.

– Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів! – вигукнув Нафанаїл.

– Істинно, істинно кажу вам, – відповів Ісус, – віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.

Він не вимовив слова «Месія», але вислів «Син Людський» був їм зрозумілий; він означав, що новий Учитель – це Той, Кого давно з нетерпінням чекають.

Мабуть, ці простосерді люди вирішили, що знайдений ними Цар переховується лише до часу, але настане день – і навколо Нього згуртуються сміливці, сили небесні зведуть Його на престол, а вони, що першими пізнали Христа, знайдуть славу у месіанському Царстві…

Отже, на північ Ісус прийшов уже не сам, а в супроводі прихильників.


[1] Згідно з Лукою, мати Івана була родичкою Діви Марії, з чого можна зробити припущення, що Предтеча знав Христа з дитинства. Але цьому суперечать слова пророка «Я не знав Його» (Ін. 1:31). Мабуть, батьки Івана померли рано і, зрісши в пустелі, він не був знайомий з Сином Марії. В усякому разі, слова «Я не знав Його» означають, що пророк, коли навіть і чув про Ісуса, не був посвячений у Його месіанську таємницю.

[2] Ін. 1:29 і далі. Зі загального контексту Євангелія від Івана розуміємо, що це свідчення Предтечі було вимовлене перед відходом Ісуса до Галилеї, отже, після Його перебування в пустелі. Фактично четверте Євангеліє починає розповідь з подій, які сталися після хрещення Христового і Його спокушання дияволом.