Небесний Отець і Богосинівство

Нагірна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох

Вчення Христове – добра і радісна вість. Так його називав Він Сам: Бесора – арамейською мовою, грецькою – Євангеліє.

Він приніс світові не нові філософські доктрини, не проекти суспільних реформ і не пізнання таємниць потойбічного. Він докорінно змінив саме ставлення людей до Бога, відкриваючи їм той Його лик, який досі тільки ледь вгадувався. Добра Вість Ісуса говорить про вище покликання людини і про радість, яку дарує їй єднання з Творцем.

Невичерпне багатство Євангелія коротко змалювати нелегко, тому ми зупинимося лише на головному.

НЕБЕСНИЙ ОТЕЦЬ І БОГОСИНІВСТВО

Старий Завіт найчастіше тлумачив взаємини між Богом і народом. Євангеліє ж ставить на перше місце взаємини між Богом і душею.

Проповідь Ісуса звернена не до мас, не до безликого мурашника, а до особистості. У натовпі духовний рівень людей знижується, і вони опиняються під впливом стадних інстинктів. Тому Христос надає такого значення окремим долям. У будь-якій людині захований цілий світ, безмежно цінний в очах Божих.

Якщо Ісус і користувався словом «отара», то в Його устах воно мало інше звучання, ніж зараз. Для Його слухачів воно було пов’язане з предметом любові і постійної турботи: на овець дивилися майже, як на членів сім’ї. «Пастир добрий, – говорив Ісус, – душу свою покладає за овець» (Ін. 10:11).

Коли книжники дивувалися, чому Вчитель спілкується з людьми сумнівної репутації, Він відповідав їм притчею: «Який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену. Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння. Або яка жінка, маючи десять драхм, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде, а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму. Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся» (Лк. 15:4-10).

Говорячи про Сущого, Ісус мав на увазі «Бога Авраама, Ісаака та Якова», тобто Бога, Який відкрився в релігійній свідомості Старого Завіту; і так, як біблійні пророки, Євангеліє Христове вчить не стільки про Бога в самому собі, як про Бога, зверненого до світу і до людства. З усіх імен, якими Творця називають у Писанні, Ісус надавав перевагу слову «Отець». У Його молитвах воно звучало «Авва». Саме так арамейські діти зверталися до своїх батьків. Цей вибір є глибоко знаменний.

Отцем у світових релігіях верховний Початок називали часто. Але зазвичай уявляли Його у вигляді деспотичного владного повелителя. Такий погляд, що відбиває страх людей перед буттям і перед земними володарями, позначився навіть на старозавітному мисленні. Коли Юдей вимовляв «Отець», то це слово, як правило, означало для нього поняття суворого Пана і Покровителя усього народу.

Тільки Ісус говорить про Отця, якого може знайти кожна людська душа, якщо забажає цього. Євангеліє дає людям дар Богосинівства. На тих, хто прийме його, здійснюється обітниця Христова. Вони дізнаються, що з Творцем всесвіту можна розмовляти віч-на-віч, як з Аввою – люблячим батьком, який чекає взаємної любові.

* * *

Любов Бога не нав’язує себе, вона оберігає людську свободу. Господь схожий на господаря будинку, який кличе всіх до себе на обід і для якого гості – велика радість. Ще ясніше висловив Христос цю думку в притчі про свавільного сина.

Молодий чоловік зажадав від батька свою частку спадщини і поїхав до чужої країни. Прощаючись з ним, батько не сказав жодного слова докору. Він не хотів вимушеної Любові, тому не зупинив сина. Коли ж юнак потратив усе, що мав, повернувся назад злиднем, сподіваючись стати бодай останнім слугою в домі, батько не тільки прийняв його, а й влаштував свято на честь повернення блудного сина. Це викликало заздрість і гнів у старшого брата.

«Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля. Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15:11-32).

Вдалині від Бога немає справжнього життя: кидаючи Його, людина пожинає гіркі плоди гріха, але Господь завжди готовий прийняти того, хто кається – таке значення притчі.

Притча про блудного сина, Юліус фон Каролсфельд

Небесну волю в ній символізує не вимогливий пан, грізний цар або суворий суддя, але людина, яка поважає свободу іншого, батько, який любить і прощає. Цей образ найточніше відповідає одкровенню Христа про Бога. Як батько терпляче чекає сина, сидячи біля порогу, так і Господь шукає вільної любові людини.

Якось жінки привели до Ісуса дітей, щоб Він благословив їх. Учні, побоюючись втомити Його, не дозволили їм увійти в дім. «Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього» (Мк. 10:14-15). Відвертість дитячої душі є образом довір’я людини до свого Божого Отця. (Емуна (віра) – це не впевненість в якійсь абстрактній істині, а довіра до Бога, вірність Йому. Від цього ж кореня слово «амінь» – вірно). От чому Ісус любив дитяче слово «Авва».

«Послав Бог, – говорить ап. Павло, – Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: “Авва, Отче!” Тому ти вже не раб, а син» (Гал. 4:6-7; Пор.: Рим. 8:15). Той, хто пізнав щастя богосинівства, ніби знову відкриває світ. Він вирвався з утиску випадковості. Господь близький до нього і знає кожен його крок, «усе волосся на голові його полічене».