Довіра Богові

Нагорна проповідь, Юліус фон Каролсфельд

Довіра має бути безмежною; вона виключає «служіння двом панам». Якщо людина женеться за суєтним, то вона віддає своє серце у владу ідола мамони (так арамейською мовою називалося багатство). «Бо яка користь людині, – говорив Ісус, – коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?» (Мк. 8:6)

Доручивши себе Отцеві, душа долає турботу – не ту повсякденну турботу, а нав’язливу, тяжку заклопотаність, що затьмарює розум.

«Якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри! Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому» (Мф. 6:30-32).

Життя біля Отця позбавляє страху й непевності. У молитві діти Божі відкривають Йому свої думки, надії і скорботи. «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мф. 7:7; Лк. 11:9).

Якщо, як говориться в притчі Христовій, навіть безсердечний суддя не зміг відмовити бідній вдові, яка ревно благала його, то чи відмовить люблячий Отець тим, хто звертається до Нього з благанням? У молитві важлива упевненість, що людина буде почута.

«Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього» (Мф. 7:9-11; Лк. 11:11-13)

Язичники гадали, що самі боги потребують жертв. Старому Завіту ця думка була вкрай чужою. Уся природа, безперечно, належить Творцеві. Найкоштовніший дар Його – серце людини. Обряди мають сенс лише тоді, коли виявляють любов до Творця. Тому й Ісус не відкидав звичаю приносити жертви на вівтарі. Він навіть вказував, що робити цього не можна, не помирившись з братом. Але слід зауважити: євангелісти ніде не кажуть, що Христос сам брав участь у принесенні жертв. Храм для Нього передовсім – «дім молитви».

Але ні храмове дійство, ні навіть спільна молитва не можуть замінити спілкування з Богом на самоті, щирої бесіди з Отцем. Богові не потрібна «данина» формального поклоніння, «респектабельна» релігійність, яка б підкорялася звичаю. Ісус попереджує:

«І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього» (Мф. 6:5-8).

Настанова апостолам, Джеймс Тіссо

Якщо ми й просимо чогось у Бога, то лише тому, що сповідуємо перед Ним усе, що маємо на серці.

Молитися Ісус вчить простими словами, з любов’ю і довірою:

• ОТЧЕ НАШ, ЩО ЄСИ НА НЕБЕСАХ!

Ми – діти Твої, і в Тебе – наша вітчизна.

• НЕХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ’Я ТВОЄ.

Нехай буде в нас благоговіння до Твоєї священної таїни.

• НЕХАЙ ПРИЙДЕ ЦАРСТВО ТВОЄ, НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ ЯК НА НЕБІ, ТАК І НА ЗЕМЛІ.

Ми чекаємо, щоб утвердився Ти в усьому своєму Творінні, щоб здійснився Твій задум і лише Ти став нашим Царем і Господом.

• ХЛІБА НАШ НАСУЩНИЙ ДАЙ НАМ СЬОГОДНІ.

Підтримай наше життя зараз, бо ми віримо, що про завтрашній день Ти поклопочешся.

• І ПРОСТИ НАМ ПРОВИНИ НАШІ, ЯК І МИ ПРОЩАЄМО ВИНУВАТЦЯМ НАШИМ.

Синівський обов’язок, який ми і так погано сповняємо Тобі, є любов’ю. Навчи нас любити і прощати один одному, як Ти любиш і прощаєш нам.

• І НЕ ВВЕДИ НАС У СПОКУСУ, АЛЕ ВИЗВОЛИ НАС ВІД ЛУКАВОГО.

Охорони нас від зла, що йде ззовні й від нас самих.

• Бо Твоє є царство і сила, і слава навіки. Амінь. (Мф. 6:9-13; Лк. 11:2-4).

Зазначимо, що на перше місце в цій молитві ставляться не людські бажання, а воля Господа. Звертаючись до Нього, люди не повинні шукати лише свого. Син готовий завжди й в усьому покладатися на Отця.

Слова «нехай прийде Царство Твоє» вказують, що в усій повноті воно ще не настало. Христос говорить, що в цю добу в світі панують демонічні сили. Диявол і досі залишається «князем світу цього».

Христос не пояснював, звідки узялося зло і, отже, вважав достатнім те, що відкрите в Старому Завіті. Людина покликана не стільки розмірковувати про зло, скільки боротися з ним. У Євангелії проблема зла – практична проблема, життєве завдання, поставлене перед тими, хто шукає згоди з Божим задумом.