Подальше несприйняття

Мабуть, людей, які визнали Назарянина Посланцем Божим, було чимало, і це відвернуло замах на Нього у свято Кущів. А втім, більшість з них були паломниками, які прибули до міста на торжества. Євангеліст Іван говорив лише про одного єрусалимлянина, який навернувся в ті дні. Сталося це за незвичних обставин.

Якось донеслася чутка, ніби Ісус повернув зір сліпому від народження. Багато хто знав його, бо він завжди сидів біля воріт, жебраючи. Спершу гадали, що закралася помилка, але незабаром сумніви розсіялися. Зціленого привели до фарисеїв, а ті зажадали розповіді про те, що сталося.

– Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.

– Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи, – пояснили йому (а диво сталося у священний день спокою).

Деякі ж фарисеї роздумували: «Як може грішний чоловік такі чудеса творити?» Після довгих незгод вони знову звернулися до прозрілого:

– Що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі?

– Це Пророк!

Тоді звеліли привести його батьків.

– Чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить? – запитали в переляканих старих.

– Ми знаємо, що він – це син наш і що він сліпим народився, а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.

Фарисеї, що вирішили стояти на своєму, почали вмовляти зціленого.

– Віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той – грішник.

– Чи Він – грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу

– Що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?

– Я вже сказав вам, і ви не вислухали, – відповів кмітливий єрусалимлянин. – Що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?

– Ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні, – зі злістю закричали книжники. – Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він.

– Це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає. Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження. Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити.

Суперечка зціленого сліпого з фарисеями, Джеймс Тіссо

– У гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? – остаточно втратили рівновагу фарисеї і вигнали його геть.

Дізнавшись про це, Ісус розшукав зціленого і запитав:

– Чи віруєш ти в Сина Божого?

– А хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?

– І бачив ти Його, і Він говорить з тобою

– Вірую, Господи! – відповів той, схиляючись перед Ісусом.

Ця подія похитнула і деяких фарисеїв. Те, що дивний Учитель мав таку силу, не могло бути випадковим. Звідки ж тоді Він має такий дар? Вони вирішили поговорити з Ісусом і почули суворі слова:

– На суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими.

– Невже і ми сліпі? – здивувалися фарисеї.

– Якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас. (Ін. 9:11-39)

Насправді вони вважали себе охоронцями Передання і Завіту, спадкоємцями великих батьків: Симона, Абталіона і Гилеля. Вони вірили, що Дух Божий допомагає їм найправильніше тлумачити Тору, що Він і поставив їх духовними пастирями Ізраїлю. Але, зачаровані духом власної зверхності, ці люди не спромоглися розпізнати живу Правду, яка прийшла до них в особі Ісуса Назарянина.

А втім, Він був посланий народу Божому як небесний Пастир, не схожий ні на пихатих книжників, ні на зелотського лжемесію.

«Істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям. Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх… Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець. А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець. А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець. Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої. Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець. Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир» (Ін. 10:7-16).

«Через ці слова, – оповідає євангеліст Іван, – знову виникла суперечка між юдеями. Багато з них говорили: Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його? Інші говорили: це слова не біснуватого; хіба може біс відкривати очі сліпим?» (Ін. 10:19-21).

До середини грудня Ісус, оточений юрбою учнів безперешкодно приходив з Вифанії до храму. Вони збиралися біля східної стіни Соломонового притвору. Але на свято Ханука сталося нове зіткнення.

Цей день завжди пробуджував войовничий дух народу, нагадуючи про перемоги Макавея над поганами. Героїчні подвиги визволителів надихали до мрій, якщо не про Месію, то принаймні, про могутнього вождя, який скине володарювання Риму. Ось чому увага знову була прикута до Ісуса. Його настирливо розпитували:

– Чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо.

– Я сказав вам, – відповів Ісус, – і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене.

Але вони чекали від Нього інших «Діл». Коли б Він підняв заколот, як Ісус-бар-Аба (Варава), якби він згуртував озброєних людей і рушив на гарнізон Пилата, вони пішли б за Ним. А замість цього Він говорив їм речі малозрозумілі й важкі до виконання.

– Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я сказав вам. Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною. І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї. Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого. Я і Отець – єдине. (Ін. 7:24-30).

Гомін жаху пролунав натовпом. Він робить себе Сином Божим! Треба негайно покарати Його за богозневагу. Марно Ісус вказував їм на слова Писання, де всі віруючі названі «синами Божими». Їхнім аргументом було лише каміння. Цього разу Ісус, дивом уникнувши смерті, пішов на Єлеон. Його прощання з містом було сумним:

– Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли! Ось лишається вам дім ваш пустий. Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє! (Мф. 23:37-39).