Воскресіння Лазаря

Ледве учні почали впевнюватися і надіятися, як прийшло нове випробування. Друзі з Юдеї повідомили, що тяжко захворів Лазар, брат Марфи і Марії.

– Ця недуга не на смерть, – сказав Ісус. Але через два дні сповістив, що збирається до Вифанії.

– Учителю! – засмутились учні, – чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?

Та коли з Його слів вони зрозуміли, що Лазар помер і Учитель неодмінно хоче побувати в його домі, апостоли стишились. Якщо Господові загрожує небезпека, вони не залишать Його.

– Ходімо й ми і помремо з Ним, – рішуче сказав Фома. Їм вистачило двох днів, щоб прийти до Вифанії. Ісус ще не ввійшов до селища, як назустріч Йому вибігла Марфа.

– Господи! Якби Ти був тут, – з плачем сказала вона, – не помер би брат мій…

– Воскресне брат твій, – сказав Ісус.

– Знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.

– Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?

– Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ…

Марія тим часом залишалася вдома серед рідні і сусідів, які потішали її. Ввійшла сестра і прошепотіла:

– Учитель тут і кличе тебе.

Марія встала й вийшла з дому. Друзі рушили за нею, вдаючи, що вона йде на могилу. Вони знайшли її біля ніг Ісуса. Марія в сльозах повторила слова сестри:

– Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.

Глибоке хвилювання з’явилося на обличчі Учителя. Усі побачили, що Він плаче. «Дивись, як Він любив його, – перемовлялися вифанці. А хтось сказав: «Чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?»

– Де ви поклали його? – запитав Ісус.

Воскресіння Лазаря, Карл Генріх Блох

Люди повели Його до склепу, за звичаєм заваленого кам’яною плитою. Минуло вже чотири дні, як Лазаря похопили тут.

– Візьміть камінь, – наказав Учитель.

Марфа несміливо запротестувала, кажучи, що тіло вже почало розкладатися. «Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?» – відповів Господь.

Вхід до печери звільнили. Ісус звів очі до неба і заглибився в молитву.

Що сталося наступної миті? Що взагалі відомо про таємницю життя і смерті, про стан духу, який покинув свою оболонку? Ми знаємо, що тіло впливає на дух, але чи вміємо правильно визначити силу зворотнього впливу духа на тіло? А втім, для Єдиносущного Отця немає перепон і незворотних процесів.

– Лазарю! Вийди геть! – вигукнув Ісус, і голос Його, немов громовиця, відлунився в інших світах.

Коли на порозі печери з’явився померлий, люди перелякано сахнулися. А Він стояв, як жахлива примара, з ніг до голови сповитий у поховальний саван.

«Розв’яжіть його, нехай іде», – серед тиші, що настала, сказав Христос (Ін. 11:1-45).

При читанні цієї євангельської оповіді мимоволі постає запитання: навіщо Господь повернув Свого приятеля до життя? Адже в подальшому він, як і інші люди, будь-що приречений на смерть. Є багато спроб пояснити вифанське диво. Та, мабуть, мають рацію ті, які бачать у цій події намір Ісуса показати учням Свою владу над життям і смертю. Воскресіння Лазаря мало підготувати їх до пасхальної таємниці.

Багато хто у Вифанії й раніше вірив у Царство Боже. Тепер майже все селище сприйняло Ісуса як Месію. Але і там знайшлися люди, які вважали за свій обов’язок сповістити про все Синедріон. Його члени вирішили, що мають справу з обманом, але розцінили почуте, як ознаку нового зростання популярності Назарянина.

Негайно скликали раду. До участи в ній запросили і фарисеїв, але їх звинувачення проти Ісуса стосувалися сфери суто релігійної; та правлячу партію тривожило інше: садукеї боялися, що галилейський рух переросте в заколот і спровокує каральний похід римлян. Йосиф Каяфа заявив, що лжемесію треба усунути без вагань. Краще смерть однієї людини, ніж біда, яка впаде на весь народ. Фарисеї, хоча й ворогували з духовенством, цього разу, мабуть, погодилися з думкою Каяфи і зраділи, що ієрархія готова проявити твердість. Тепер їм не треба вже відлучати Ісуса, оскільки Синедріон власними засобами доведе справу до кінця.

Не відомо, чи був відразу посланий загін до Вифанії, чи влада відклала справу, дізнавшись, що Ісус пішов зі села. Але рішення було прийняте. Усі гадали, що на Пасху Галилеянин обов’язково з’явиться в Єрусалимі. Тому первосвященик звелів, щоб кожен, хто дізнається про Його місцеперебування, повідомив владу.