Пророцтво про Страшний суд

Страшний суд, Джон Мартін

Древні люди не могли уявити собі Богоз’явлення інакше, як в ореолі космічних катастроф. Тому, йдучи за звичаями пророків, сам Ісус говорив про згасаюче Сонце і зірки, що падають. Однак символіку цієї апокаліптичної ікони не завжди слід приймати за точний опис подій.

По суті, євангельська есхатологія не зосереджена на явних знаменнях Суду. Він здійснюється «непомітним» чином. Відтоді, як Бог став людиною, осуджується кожна душа. Безпечні і не зайняті працею будуть захоплені зненацька, як були захоплені старійшини Єрусалиму. Говорячи про це, Ісус вказує не на віддалене майбутнє, а на те, що діється сьогодні і завжди. «Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано» (Лк. 21:34). Близькість Господа відкрита лише тим, хто пильнує, інші ж залишаються сліпими й неприготованими. «І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: їли, пили, одружувалися і виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх» (Лк. 17:26,27), так і будь-якої епохи люди живуть, не маючи й гадки про близькість Судді.

Заповідь «бути завжди зібраним і готовим стати перед Господом» Ісус висловив у кількох притчах, які розповідав услід за пророцтвом про Кінець[*].

Їх головний мотив: пришестя чи раптове повернення Того, хто відсутній. Це стосувалося і очікування Месії, і Суду над світом після Його земного служіння. Христос наче готував учнів до розлуки, під час якої вони не повинні піддаватися розслабленості і духовній дрімоті.

«Якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський. Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно? Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так. Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його. Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій, і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, – то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає. І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 24:43-51).

Царство Боже, яке настає несподівано, Христос порівняв в іншій притчі з нареченим, якого чекали одного разу подруги нареченої. За звичаєм, їм треба було зустріти його із запаленими світильниками. Але з десяти дівчат лише п’ять приготували олію для ламп. Наречений затримався в дорозі – і вони поснули. Опівночі почувся голос: «Ось жених іде, виходьте назустріч йому». Завбачливі вийшли йому назустріч, а в інших світильники погасли: олія в них скінчилася. Коли ж вони поспішили придбати її і повернулися, двері були вже зачинені, і наречений не впустив їх.

Бути готовим – означає трудитися для Господа. Про це вчить четверта есхатологічна притча. Господар поїхав у далеку країну, залишив трьом слугам різну кількість талантів (талант – міра, рівноцінна 26 кг срібла). Два постаралися примножити одержане, а третій закопав талант у землю. Господар, коли повернувся, гідно оцінив труд дбайливих слуг, а недбайливого покарав.

У чому ж полягає цей труд? Відповідь на питання дає притча про Царя – Сина Людського, який відділяє злих від добрих, як вівчар відділяє білих овець від гірських кіз. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його:

Триптих “Страшний суд”, Фра Беато Анджеліко

«Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене.

Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?

І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили.

Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?

Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:34-46).

Отже, якщо загалом для світу час Суду покритий непроникним покровом майбутнього, то кожна людина вже сьогодні стоїть перед Сином Людським і випробовується Ним. Царство Його – тут, «серед нас». Тонка грань відділяє нас від горнила Божого. «Пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте» (Мк. 13:35-37).

[*] Mф. 24:38-51; 25:1-46; Mк. 13:32-37; Лк. 12:35-48; 19:12-27; 21:34-36. У Луки Притча про міни, мабуть, є лише варіантом Притчі про таланти.