Суд у Ханана

Суд над Христом у Ханана, Джеймс Тіссо

Ніч і ранок 7 квітня

П’ятнадцять років минуло відтоді, як римляни усунули первосвященика Ханан бен Шет, проте фактично він весь цей час був при владі. Національний уряд Юдеї по черзі очолювали його сини і родичі. Каяфа, зять Ханана, став іграшкою в руках тестя. Впливовий садукейський клан підкорявся лише прокуратору.

У народі Ханан не здобув популярності, архієреїв взагалі недолюблювали. Вони ж зі свого боку підозріло ставилися до будь-яких проявів опозиції. Поява Ісуса в місті і зустріч, яку Йому влаштували паломники, садукеї розцінили як початок заколоту, який треба придушувати в зародку. Найпростіше, здавалося б, донести Пилатові про нову месіанську секту і дати йому можливість розправитися з Галилеянином. Але Ханан, мабуть, боявся випустити з рук ініціативу і, напевне, волів діяти, заздалегідь підготувавши всі докази. Щоб арешт Ісуса не виглядав самоправством, про нього повідомили Пилата й той послав загін на підтримку храмових служителів[1]. Ці застережні заходи спричинені острахом влади, яка думала, що прихильники Назарянина чинитимуть опір.

Тієї ночі Ханан, мабуть, не задрімав, чекаючи кінця акції, яку він організував. Він заспокоївся лише тоді, коли конвой привів до нього Вчителя.

Досі садукеї мало цікавилися самою проповіддю Ісуса. Вони чули від фарисеїв, що Він порушував деякі релігійні звичаї, але з такими звинуваченнями було безглуздо вести Його до прокуратора. Тому Ханан почав допитувати Ісуса “про учеників Його і про вчення Його” (Ін. 18:19). Старшому жрецеві хотілося знати подробиці, щоб швидше скласти план слідства і закінчити його до початку пасхального богослужіння.

– Я говорив світові відкрито, – відповів Ісус. – Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив. (Ін. 18:20,21).

Служник, що стояв поруч, ударив Ісуса по обличчі:

– Так відповідаєш Ти первосвященикові?

– Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене? (Ін. 18:22,23).

Ханан знав, що звичай дозволяє лише публічний допит і відклав дізнання до ранку, коли можна буде скликати Синедріон на чолі з Каяфою. Решту ночі Ісус зазнавав знущань архієрейської челяді. Йому плювали в обличчя і розважалися тим, що били В’язня, закривши Йому очі, а потім запитували: “Проречи, хто Тебе вдарив?” (Лк. 22:64).

Тим часом Петро та Іван підійшли до будинку священика. Юнак, якого тут знали, попросив, щоб і Петра пропустили з ним на подвір’я. Там горів вогонь, гріючись біля якого, сиділи слуги. Замерзлий Симон приєднався до них. Воротарка підозріло вдивлялася в його обличчя:

– Чи ти не з учеників Цього Чоловіка? (Ін. 18:17) – раптом спитала вона.

– Не знаю і не розумію, що ти говориш (Мк. 14:68), – пробурчав Петро і перейшов на інше місце[2].

Заперечення Петра, Джеймс Тіссо

Настав ранок. Місто прокидалося. У Каяфи зібрався «Малий синедріон». До нього входили священики і старійшини. На «Великий синедріон» допускали і представників фарисейської партії, але зараз суддями були лише садукеї. Тому ми марно шукали б у талмудських кодексах подробиці, котрі допомогли би побачити процес у деталях. Про садукейське право відомо лише одне: воно відзначалося невблаганною жорстокістю[3].

У присутності фарисеїв мова обов’язково зайшла б про суботу і тлумачення Тори; окрім того, в їхньому середовищі були різні думки щодо Ісуса. Через рік голова фарисейської Ради Гамаліїл скаже про апостолів: “Якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується; а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями” (Діян. 5:38,39). Пізніше фарисейська партія у синедріоні відверто стане на захист апостола Павла (Див.: 23:1-10)[4]. Але зовсім іншою була атмосфера термінового засідання «Малого синедріону» вранці 7 квітня 30 року. Доля Назарянина була вирішена заздалегідь, при повній одностайності всієї колегії.

[1] За Ін. 18:21, до Гефсиманії скеровано когорту під командуванням офіцера (трибуна). Отож, арешт погодили з Пилатом.

[2] Розповідь про зречення Петра є у всіх чотирьох євангелістів. З неї можна зробити висновок, що допит Каяфи і суд Синедріону відбулися в одному палаці. Мф. 26:69-75; Мк. 14:66-72; Лк. 22:54-62; Ін. 18:15-18, 25-27.

[3] До Великого синедріону входило 70 членів. У Римську добу він цілком підпорядковувався садукеям. Малий синедріон скликався в екстрених випадках. До нього входило 23 осіб.

[4] Примітно, що відколи почалося слідство, фарисеї у Євангеліях більше не згадуються. Востаннє про них сказано в Ін. 18:3: «Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв…» Це може означати, що для арешту була залучена не тільки храмова сторожа, а й особи, які стежили за порядком при єрусалимських школах. У Малому синедріоні, можливо, й було кілька фарисеїв, але найімовірніше їх не було, оскільки у звинуваченнях не фігурувало те, що фарисеї ставили Ісусові в провину: прощення гріхів, порушення суботи, чаклунство, див, напр.: Лк. 5:21; Ін. 9:16; Мф. 12:24.