Найпохмуріша Пасха

А тим часом первосвященики, зачувши, що Назарянина поховали в саду біля Голгофи, а не з іншими страченими, стривожились: а що, як прихильники почнуть влаштовувати паломництва на Його могилу й викрадуть тіло, а потім скажуть, що Він – живий? Бажано було викоренити саму пам’ять про Нього. Тому група старійшин знову прийшла до Пилата з проханням, щоби на перші дні біля печери була поставлена охорона.

“Маєте сторожу, – незадоволено відповів прокуратор, – підіть, охороняйте, як знаєте” (Мф.27:65). Він більше не хотів займатися цією неприємною справою. Але від Пилата чекали тільки санкції. Отримавши її, Ханан наказав запечатати склеп і поставити в саду охорону[*].

Сторожа біля гробниці (фрагмент), Джеймс Тіссо

Ієрархія тепер могла спокійно святкувати й слати молитви до Бога. Все відбулося краще, ніж очікувалось. А учні? Вони нічого не знали ні про місце поховання, ні про сторожу біля могили. Жах скував їх. Їм видалося, що всіх прихильників Учителя можуть схопити будь-якої миті. Поки що їх не чіпали. Але чи довго так буде? Коли б не субота і не свято, вони, звісно, кинули б усе й поспішили назад, до рідної Галилеї.

Це була найпохмуріша Пасха в їхньому житті.

Але ще більше, ніж страх переслідувань і докори сумління, мучила їх думка про те, що Син Людський відібраний у них. Він ходив з ними по зелених міжгір’ях біля озера, був такий добрий і всесильний, одне слово, зцілював хвороби, свідчив про правду й обіцяв привести учнів у Царство Боже, а тепер лежить неживий. Їм не почути більше знайомих слів: «Істинно, істинно кажу вам», не побачити рук, які переламують хліб…

Учні були у відчаї: навіщо Бог залишив Його, покинув їх усіх?

Деякі рабини кажуть, що Месія був смертним, як усі люди. Але чому Ісус загинув у розквіті сил, а не відійшов у спокої, «насичений роками»? Чому Він так мало встиг зробити? Адже Він не залишив таблиць, як Мойсей, не написав книг, як пророки, не заснував школи, як Гилель. Єдина Його спадщина – вони самі: прості, слабкі люди, які виявилися не гідними Учителя й покинули Його у вирішальний час. Синедріон, поспішаючи, знав, що робив. Дерево зрубане, не звівшись високо над землею, не встигнувши дати плід.

Він умер. Але вмер не як Помазаник Божий, а як відторгнений, бо сам Закон вважає проклятими тих, кого спіткала така смерть. Його засудив і єврейський, і римський суд.

Він умер навіть не як мудрець, який переступив межу звичайних людських почуттів, переміг страждання силою духа. Він страждав, як мільйони людей, як кожна дитина чи поранений птах, як будь-яка жива істота. Ніхто не допоміг Йому, коли Він спливав кров’ю на страшному хресті. Ніякий ангел не полегшив агонії. Мали рацію ті, що говорили: «Інших спасав, а Себе Самого не може спасти».

То, значить, Ісус не той, за кого вони Його приймали? Не Збавитель Ізраїлю й світу? І, отже, марною була їхня віра у Нього, а Петро, який сказав: «Ти – Месія», вимовив пусті слова? Це була руїна остаточна, непоправна. Впали додолу надії й блискучі мрії. Ніколи ще люди не відчували важчого розчарування. Що залишалося їм робити? Втікати! Швидше втікати з цього зловісного міста! Повернутися в Галилею, до своїх осель і човнів. Забути про Людину, яка обдурила Себе й ввела в оману Своїх простодушних послідовників…

Схованка апостолів, Джеймс Тіссо

[*] Мф. 27:62-66. Найімовірніше варта складалася з найманих наглядачів, яких прокуратор тримав при храмі (пор. вислів у Мф. 27:65). Римські солдати не могли б посилатися на те, що заснули; за їхнім військовим статутом це карається смертю. Мф. 27:62 говорить, що архієреї прийшли зі своїм проханням до Пилата в суботу. Чи могли вони це зробити, забувши про суботній спокій? Питання риторичне, якщо врахувати, що час спокою закінчується в суботу ввечері (через годину після заходу сонця).