Він воскрес – Його нема тут

Святі жінки біля Гробу воскреслого Христа, Анібале Каррачі

9-14 квітня

Коли 8 квітня зайшло сонце, закінчився час суботнього спокою, але жінкам ще треба було купити духмяні порошки та мазі, з яких готувалася суміш для бальзамування. Тому відвідання гробу відклали до наступного ранку. Про сторожу вони не знали: їх лише непокоїло, хто ж допоможе відкотити важкий камінь.

Марія Магдалина прийшла раніше від своїх подруг. У досвітніх сутінках вона підійшла до склепу і злякано зупинилася: камінь було зрушено з місця. Що це означає? Невже навіть після смерті Учителя Його вороги не заспокоїлися?

Тим часом надійшли Саломія з Марією Клеоповою і, заглянувши до печери, переконалися, що вона порожня. Магдалина в сльозах побігла до Петра та Івана й повідомила сумну звістку: «Узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його» (Ін. 20:2). Обидва учні негайно покинули оселю, в якій переховувалися, і разом з Марією поспішили в Йосифів сад.

Спершу вони бігли разом, але потім Симон відстав, й Іван прибіг до печери першим. Побачивши, що Марія права, він губився у здогадах: хто міг, усупереч Закону, зневажити місце спочинку? Юнак нахилився до отвору, але йому забракло рішучості ввійти.

За огорожею з’явився Петро. Він ледь перевів подих. Але Петро був не з тих, хто довго розмірковує. Не зупиняючись, Кифа зайшов у темний склеп. Це підбадьорило Івана, він рушив за Симоном. Поряд з кам’яним ложем вони побачили саван і покров для обличчя.

Похований зник. Розпитувати, протестувати, шукати тіло учні забоялися. Вони потягнулися назад до міста, сповнені сумного здивування. Мабуть, недруги вирішили знущатися над ними до кінця… Біля могили залишилася сама Магдалина. Заглиблена у своє горе, вона не помітила, що інші жінки пішли. Ніби не вірячи в нещастя, Марія ще раз наблизилася до отвору печери й несподівано побачила там двох невідомих у білих шатах.

– Чого плачеш? – запитали вони.

– Узяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його.

Марія Магдалина та ангели, Наталя Клімова

У неї прокинулася надія: може, ці люди пояснять, що сталося. Але раптом Магдалина відчула, що позаду неї хтось стоїть і озирнулася:

– Жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? – запитав Незнайомий.

Думаючи про своє, Марія вирішила, що перед нею садівник, який, мабуть, знає, де тіло.

– Господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його – благала вона.

– Маріє! – почула вона до болю знайомий голос.

Усе сколихнулося в ній. Сумніву не було: це Він…

– Раввуні! – закричала Магдалина й упала до Його ніг.

– Не доторкайся до Мене, – застеріг її Ісус, – бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого. (Ін. 20:13-17).

Непритомніючи від радості, ледь усвідомлюючи дійсність, Марія кинулася зі саду…

Провісницею нечуваного і небувалого прибігла вона в дім, де була жалоба, але жоден з друзів усерйоз не сприйняв її пристрасних слів. Усі вирішили, що бідна жінка з горя втратила розум. Те ж саме подумали вони, коли слідом за нею з’явилися Іванна – дружина Хузи, Марія Клеопова та Саломія й почали, перебиваючи одна одну, запевняти, що Учитель живий, що вони бачили Його на власні очі. Вони розповіли, як спустилися в печеру, коли Магдалина бігла кликати учнів, й побачили там юнака в білих шатах. «Не жахайтеся, – сказав він. – Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам» (Мк. 16:6,7). Жінки зізналися, що спершу їм було страшно говорити про побачене, але потім сам Ісус з’явився їм дорогою й повторив наказ усім йти до Галилеї.

Ісус з’являється святим жінкам, Джеймс Тіссо

Апостоли, перезираючись, слухали цю оповідь. «І здалися їм слова їхні неправдивими, – зауважує св. Лука, – і вони не повірили їм» (Лк. 24:11)[*]. Після всього, що сталося, учні були далекі від надій на диво й менш за все припускали, що невдовзі Бог перетворить їх самих із наляканих, розчавлених катастрофою людей, у проголошувачів нової віри.

[*] У євангельських оповідях про з’явлення Воскреслого є багато розбіжностей, характерних для реальної події, коли є свідчення багатьох очевидців. Узгодити їх в усіх деталях навряд чи можливо. Зрозумілий лише основний хід подій:

1. Першими на світанку до гробу йдуть Марія Магдалина та інші жінки (Мф. 28:1, Мк. 16:1-3; Лк. 24:1);
2. Магдалина випереджує їх і приходить, коли ще темно. Вона знаходить гріб порожнім і кличе Петра та Івана (Ін. 20:1-10);
3. У цей час жінки заглядають до печери і бачать юнака, а пізніше на шляху їм з’являється Ісус (Мф. 28:5-10; Мк. 16:4-8; Лк. 24:2-12);
4. Магдалина, повернувшись до гробу, бачить Ісуса і сповіщає про це апостолів (Мк. 16:9-11; Ін. 20:11-18);
5. Ісус того ж дня з’являється двом учням, які йдуть до Еммаусу (Мк. 16:12-13; Лк. 24:13-33), Петрові (Лк. 24:34; 1 Кор. 15:5) та Одинадцятьом (Мк. 16:14; Лк. 24:36-43; Ін. 20:19-25; 1Кор. 15:5);
6. Наприкінці святкового тижня було друге з’явлення Одинадцятьом разом з Фомою (Ін. 20:26-29). Про з’явлення у Галилеї див. наступний розділ.