Явлення Воскреслого

Дорога в Еммаус, Роберт Цюнд

Євангельські оповіді про з’явлення Христа приділяють багато уваги тому, як новий досвід розкривав учням значення біблійних пророцтв. Тільки тепер вони збагнули, чому приниження і хрест Сина Людського є ознакою Його месіанства. Лише тепер вони змогли іншими очима прочитати рядки Біблії про викупні Страсті Слуги Господнього. Цей процес прозріння найповніше зображений в оповіді св. Луки про Клеопу та іншого апостола, які зустріли Воскреслого на шляху до селища Еммаус.

Вони вийшли в дорогу ввечері того ж дня, коли жінки принесли звістку про порожній гріб та загадкові явища в саду. Але, як і всі, ці два сприйняли їх слова за маячіння. Покинувши Єрусалим, вони пішли до селища, де, мабуть, жив один з них. До Еммаусу зі столиці йти було дві години, і подорожні весь час розмовляли про свої нездійснені мрії. Клеопа та його ближні були щиро віддані Ісусові. Але тепер їм залишалося лише сумувати з приводу фатальної помилки, яка погубила Учителя і зламала життя їхньої родини.

Сонце вже сідало, коли до них приєднався незнайомий супутник, який теж йшов з міста. Він запитав, яке горе їх гнітить.

– Невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями? – здивувався Клеопа.

– Що саме?

– Про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми. Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його. Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося. Та ще й налякали нас деякі жінки з наших, які вранці були біля гробу, і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий. І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили. (Лк. 24:18-24).

Ніякої радості дивні обставини зникнення тіла в них не викликали. Хто ж повірить у такі неймовірні речі? Повне розчарування було підсумком тих літ.

Реакція незнайомця була несподіваною.

– О нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки!, – сказав Він. – Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою? (Лк. 24:25,26).

І крок за кроком таємничий Чоловік став тлумачити їм месіанські місця Біблії. Про що говорив Він? Можливо, про символ ягняти і його крови, про камінь, який відкинули будівничі, про скорботу Праведника і спасіння Його, про Новий Завіт, обіцяний Богом, але найбільше, мабуть, про пророцтво з Книги Ісаї, де зображений Слуга Сущого, який пройшов крізь страждання, щоб зцілити рани світу й стати «світлом народів». Поступово наче полуда спадала з очей Клеопи та його друга. Трагічні події тих днів набували сенсу. Якщо так, то смерть Ісуса не означає кінець.

З цими думками вони наблизились до Еммаусу. Подорожній, здавалося, був готовий попрощатися з ними. Але апостолам не хотілося розлучатися з Людиною, яка майже повернула їм надію: «Залишся з нами, бо вже вечоріє». (Лк. 24:29) Незнайомий погодився. Усі троє зайшли до оселі й сіли вечеряти. Учні мимоволі визнали свого супутника за старшого й попросили прочитати молитву. Він вимовив слова вдячності й переламав хліб. Пам’ятний жест! Безліч разів чутий голос! У цю мить обидва збагнули, Хто з ними вечеряє за одним столом. Здивовані, вони не спромоглися сказати й слова, як Він «став невидимим для них»…

Христос з учнями в Еммаусі, Карл Генріх Блох

Опам’ятавшись, апостоли почали гаряче обговорювати чудесну зустріч. «Чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання?» (Лк. 24:32). Хіба можна було тепер залишатися в Еммаусі? Швидше назад, до Єрусалиму, поділитися з іншими неймовірною радістю! Хоча вже й поночіло, друзі поспішили до міста. Але їх зустріли точнісінько так, як жінок. Ніхто не хотів їм вірити. Та от надійшла нова звістка: Господь з’явився Кифі. Чи міг помилитися старший з апостолів? Деякі майже повірили, інші все ще сумнівалися. Розмови й пристрасні суперечки тривали допізна. Раптом усі почули знайоме вітання: «Шалом!» (Мир вам!) – Учні побачили Ісуса…

Жах скував їх. Привид! А Він дивився на Своїх тремтячих «братів», чекаючи, коли вони опам’ятаються. Чого вони ніяковіють і вагаються? Перед ними не примарний привид, а їх Учитель. Нехай торкнуться Його, щоб позбутися думки про мару. І спокійно, ніби нічого не сталося, Він запитав: «Чи маєте тут якусь їжу?» (Лк. 24:41).

Знову, як бувало, Він міг розділити з ними трапезу.

Вони ледве вірили своїм очам.

Вимовивши вдячну молитву, Ісус заговорив. Настають інші часи для апостолів, часи їхнього служіння. «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас». Спаситель діятиме через Своїх посланців, яких перетворить силою Свого Духа. «Прийміть Духа Святого! – сказав Він. – Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:21-23).

У ті світлі дні апостоли остаточно утвердились у вірі. З Дванадцятьох тільки Фома не бачив Господа[*]. Коли він слухав захоплені слова братів, йому важко було поділяти їх почуття. Надто вже невірогідна радісна вість! Чи не сталася помилка? Можливо, це лише тінь Наставника, яка прийшла з потойбічного світу потішити їх? «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» – твердив Фома (Ін. 20:25).

Закінчилися святкові дні. Учні збиралися повернутися до Галилеї, куди Господь обіцяв прийти раніше від них. Востаннє зібралися вони разом, мабуть, у домі Марії – матері Івана-Марка. Двері щільно зачинили: страх переслідування ще не минув. І знову, як першого дня, усі раптом побачили Христа, Який стояв серед них. Він обернувся до Фоми:

– Подай руку твою і вклади в ребра Мої.

– Господь мій і Бог мій! – тільки й спромігся сказати апостол. Він не думав більше про докази…

– Ти повірив, – сказав Христос, – тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували. (Ін. 20:27-29).

Воскреслий Христос, Рембрандт ван Рей

Зримі з’явлення мали допомогти учням вийти зі стану мороку й безнадійності, показати їм, що смерть безсила перед Месією. Але швидко присутність Господа стане іншою, доступною кожному, хто відкрито йде Йому назустріч.