Вівторок 18 Червень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

Явлення на Галилейському озері

Явлення Христа на берегу Галилейського озера, Джеймс Тіссо

14 квітня – 18 травня

Ніби на крилах примчали Одинадцять назад до Капернауму. На той час від паломників уже багато хто знав про страту. Але всіх дивували учні Назарянина. Вони зовсім не були пригнічені, навпаки – у них відчувалася просвітлена радість, майже екстаз. Що могло так вплинути на Симона і його друзів? Люди, які знали їх, ламали голови над цією загадкою. Можливо, тоді апостоли й збагнули, навіщо Учитель звелів їм покинути Єрусалим. Там на них щодня чекає небезпека, а вдома, вдалині від ворогів, вони знову могли зібрати послідовників Господа і повідомити їм про дивну подію: «Він воскрес!»

Поступово життя апостолів увійшло в попереднє русло. Рибалки узялися до звичної праці, але їх думки постійно були наповнені Ісусом. Про Нього нагадувала кожна стежина, кожний самотній куточок на березі. Тут Він, сидячи на пагорбку, вчив їх притчами. Там розмовляв з юрбою. На цій вулиці рибальського селища зцілив хворого. Апостоли ніби знову переживали чудо тих трьох років, які відкрили їм Небо. Але сам Господь ще не з’являвся[*]. Учні чекали, вірячи Його обіцянці.

Якось увечері Кифа, сини Зеведея, Фома і Нафанаїл впливли човном на Тиверіадське озеро. Риболовля була невдалою, на ранок їм довелося скласти в човен порожні сіті. Рибалки були в сотні метрах від берега, коли побачили в досвітній імлі Чоловіка, що стояв біля води. Він голосно гукнув їм: «Діти, чи є у вас яка їжа?» (Ін. 21:5). У цьому запитанні не було нічого особливого: місцеві люди часто купували рибу просто з човнів. Дізнавшись, що вони нічого не виловили, Чоловік запропонував їм кинути сіті з правого борту – і, ледве вони виконали Його пораду, невід відразу ж наповнився. Усіма оволоділо дивне почуття. Адже щось подібне вже було: був і берег, і порожні сіті, і несподіваний вилов… Іван, намагаючись розгледіти Чоловіка, раптом прошепотів Симонові: «Це Господь» (Ін. 21:7). Петро, не кажучи й слова, підперезався, стрибнув у воду й поплив до берега. Решта, налягаючи на весла, поспішили за ним.

Незнайомець, здавалося, чекав на них. Серед каміння жевріло багаття, на вугіллі пеклася риба. Рибалки ніяково зупинилися. Хто б міг побачити в цих засмаглих, напіводягнених людях, майбутніх підкорювачів світу, чиї сіті стануть символом духовного лову?

«Принесіть тієї риби, яку ви тепер упіймали» (Ін. 21:10) – сказав Невідомий. Вони пішли до човнів, і невдовзі вечеря була готова, їли мовчки. Над озером сходило сонце. У тиші чулися голоси птахів, плескіт хвиль. Запах багаття змішувався з пахощами води, риби й трав. Жоден не насмілювався запитати: «Хто ти?», але в їхніх душах співала неземна радість. Кожен з безсумнівною певністю знав, що це Ісус ділить з ними вечерю, хоч зовнішність Його була іншою.

Повечерявши, усі встали. Господь покликав Петра й відвів його убік.

– Симоне Іонин!, – урочисто запитав Він, як і тоді, у Кесарії Филиповій, називаючи учня повним іменем, – Чи любиш ти Мене більше, ніж вони?

– Так, Господи! – відповів той, – Ти знаєш, що я люблю Тебе!

– Паси ягнят Моїх, – сказав Ісус, а потім знову повторив запитання:

– Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене?

– Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе

– Паси вівці Мої!

На цьому випробування не закінчилося. Втретє Ісус запитав:

– Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене?

Апостол засмутився. Мабуть, потрійне запитання нагадало йому, як у приступі страху він тричі зрікся Учителя.

– Господи! Ти все знаєш, – сумно сказав Симон. – Ти знаєш, що я люблю Тебе

– Паси вівці Мої.

І щоб Петро збагнув, що це не привілей, а заклик до Хресного шляху, Христос додав:

–  Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш.

Ззаду підійшов Іван.

– Господи, а він що? – запитав Петро.

– Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною. (Ін. 21:15-22)

Згодом, міркуючи над цими словами, перші християни вирішили, що Іван не вмре до нового з’явлення Христа, але, як пояснює Євангеліє, Ісус вказав лише на відмінності в долі апостолів. Улюбленому учневі було призначено проповідувати слово Господнє до глибокої старості, а Петрові – бути розіп’ятим за свідчення віри. До викупного хреста Царя Юдейського прилучився хрест людини, яку Христос назвав Скелею й Пастирем.


[*] 3 Лк. 24:33-53 можна зробити висновок, що вознесіння відбулося першого ж дня після з’явлення Воскреслого. Але пізніше сам євангеліст зробив виправлення і вказав на «сорок днів» (Діян. 1:3). Про галилейські з’явлення говорять Мф. та Ін. Як уже сказано, встановити точну їх хронологію важко. «Складається враження, – зауважує Ч. Додд, – що з описаних випадків можна було скласти послідовну оповідь. Вони були спорадичними, невловимими, скороминучими і все ж залишали в свідомості тих, з ким це діялося, непохитну впевненість у тому, що вони справді на короткий час перебували при безпосередній присутності живого Господа».