Розставання

Вознесіння Господнє, Антоніо де Ланкарес

Ранок Церкви займався над краєм Генісаретським. З кожним днем зростав потік віруючих. У Галилеї ніхто їм не перешкоджав. Іноді вони сотнями йшли в пустельні місця для молитви, чекаючи на зустріч з Господом.

Назаретську сім’ю, особливо Марію – Матір Спасителя, оточило благоговійне шанування. Невдовзі до общини приєдналися навіть ті родичі Ісуса, які раніше були осторонь від Нього. Навернувся і Яків – старший із зведених (або двоюрідних) братів Христа, людина глибокого благочестя.

Скільки часу перша община залишалась у Галилеї? Євангеліст Лука говорить про сорок днів з’явлень, після чого апостоли знову зібралися в Єрусалимі й зустріли там свято Шавуот, або П’ятидесятницю. Деякі дослідники вважають, що цей термін – лише символ певного підготовчого періоду (сорок років перебування Ізраїлю в пустелі, сорокаденна молитва Мойсея на Синаї та сорокаденний піст Христа в пустелі). На їх думку, за місяць Церква не могла зібрати кілька сотень людей, а тому Лука мав на увазі П’ятидесятницю 31 року. Хоч це питання і не видається принциповим, традиційна дата є ймовірнішою. Сила впливу проповідників, натхненних згори, могла досить швидко принести рясні плоди. До того ж, важко припустити, щоб апостоли, покликані Господом для благовіщення, почали зволікати.

Савла видіння в Дамаску зробило не лише учнем Ісуса, а місіонером нового Одкровення. Те ж саме сталося з одинадцятьма.

Мабуть усередині травня віруючі піднялися на одну з гір у Галилеї, куди звелів їм прийти Ісус. Там вони побачили Його, як стояв на вершині. Зібралося близько п’ятиста осіб. Усі стали на коліна, хоча окремі ще не могли увірувати, що Він і справді живий[*]. Коли над юрбою пролунали слова, які й досі слухають століття: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:18-20).

Завершився месіанський шлях Сина Людського, але Його благовісників, яких Він посилав «проповідувати євангеліє усьому творінню», попереду чекав довгий шлях.

За вісім століть до цих великих днів Ізраїль, затиснений звідусіль могутніми ворогами, почув пророцтво, якому тоді було важко повірити: «І буде в останні дні, гора дому Господнього буде поставлена у главу гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї усі народи… бо від Сиону вийде закон, і слово Господнє – з Єрусалима» (Іс. 2:2,3).

Тепер провіщене збувалося. Підвалини Церкви треба було закладати в місті пророків, там, де Месія приніс Себе в жертву.

До Єрусалиму вирушили всередині травня. До Одинадцятьох приєдналися й Сімдесят апостолів. Усього з жіноцтвом та іншими учнями було близько ста двадцяти осіб. Це перше Христове воїнство скидалося на караван паломників, який йшов на свято Шавуот.

До міста ввійшли вже без страху, знаючи, що Воскреслий їх не покине. Коли зібралися в домі, де ще недавно зустрічали Пасху Нового Завіту, де пережили страх катастрофи і радість відродження, Спаситель знову з’явився освятити частування братів. Він ще раз пояснив їм значення пророцтва: «Так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. Ви ж є свідками цього. І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:46-49).

Вознесіння, Бенджамін Вест

Потім Ісус, як пише Лука, «вивів їх до Вифанії». Чи йшов Він з учнями незримо для інших, чи тільки звелів їм йти до селища, яке завжди любив, ми не знаємо. Коли зійшли на Елеонську гору, у багатьох при Його вигляді на мить прокинулися колишні ілюзії: їм видалося, що вже настав день усесвітнього з’явлення Месії у Славі.

– Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?

– Не ваша справа знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі. (Діян. 1:6-8).

Воскреслий підняв руки, благословляючи Своїх посланців, і поступово почав віддалятися від них.

Але апостоли не відчували суму. Вже не трьох вибраних, як на горі Преображення, а всіх зібраних осяяло небесне світло – «хмара Слави Господньої». Переможець смерті вознісся «до Отця».

Віднині Його присутність не знатиме меж. Він перебуватиме у Церкві, у Своїх апостолах, яким сказав: «Я посилаю вас…»

Людина йде землею. Перетинає пустелі, ріки, моря, гірські хребти. Голод і властолюбство, жадібність і цікавість ваблять її все далі. Вона везе зі собою коштовні товари і сувої книг, вона несе пригноблення і мудрість, відкриття і загибель. Але от до численних караванів додалися нові подорожні. Ними рухає любов і віра, воля Христа і Дух Божий, вони несуть людям радісну вість про Сина Людського. І доки світ стоїть, апостольський шлях триватиме.