Повчальна розповідь про одного християнина

Є повчальна розповідь про одного християнина, який серед інших людей відзначався побожністю: дотримувався постів, молитв, не жалів себе до праці, допомагав іншим. На перший погляд здається праведною людиною. Але що з того? Все те, що він робив, не мало ніякої вартості перед Богом, бо у своєму серці мав ненависть на свого сусіда і ніяк не бажав з ним примиритись.

Він сам себе заспокоював, що це не гріх з його сторони, приступав до Сповіді, приймав Причастя, та все ж ця ненависть призвела його до вічних наслідків. Помер той християнин, родичі похоронили його з великими почестями, немовби святого. Але незадовго він приснився багатьом із них, промовляючи одні і ті ж слова: «Я бідний, я бідний! Бог не прийняв мене до Свого Царства за те, що я мав кам'яне серце і не мав правдивої любові до ближнього, а через те і до самого Бога». 

Ця розповідь є повчальним прикладом для багатьох християн, які мають на серці камінь ненависті по відношенню до ближнього. Інколи в очах людей ми можемо бути великими праведниками, але в очах Божих, все, що є таємним, стає явним. Від Бога ми нічого не зможемо скрити. Наше життя із Богом напряму пов’язане через ближнього, і, якщо я, люблю Бога, то я виявляю цю любов через ближнього, якщо я, ненавиджу ближнього, то цю ненависть, я виявляю по відношенню до Бога. Наше вічне життя із Богом напряму залежить від ближнього. Для цього Господь наш Ісус Христос і дав нам дві найголовніші заповіді любові до Бога і ближнього.