Титанік

«Так каже Господь:
І будуть уражені Господом у той день від краю землі до краю землі, не будуть оплакані і не будуть прибрані і поховані, гноєм будуть на лиці землі.(Кн.пр.Єремії 25 :32–33).

По небу сонце ось пливе безхмарнім
І океан безмежним полотном.
Ті,що пливуть на кораблі шикарнім,
Усе,що діється,вважають сном.

Прекрасним сном, що дійсністю всім стало,
Корабель–мрія збудований пливе.
Йому донині рівних не бувало,
«Титанік»–величезним судном є.

Мови захоплення не замовкають: 
«Це вдача, пощастило! Це ого!»
Спокійно всім про лайнер сповіщають:
«Не зможе потопити Бог його!».

Сам капітан є впевнений й команда
І пасажир є впевнений у тім.
Все тут зі смаком,все екстравагантно,
Неначе тут для кожного свій дім.

І спілкування там, в каютах першокласних,
Треба платити, щоби розкіш мати.
Що може бути в світі цім прекрасне?
Що може іще більше здивувати?
  
І леді юні й церемонії дами
І джентльмени тут знаходять все.
І зовсім не обтяжені ділами,
Під музику,весе́лощі й винце.

Дні плавання проводять в насолоді
І кожен свою річ із вуст несе:
Про стан, про свої плани і про моду,
Про бізнес і про владу... про усе.

На нижчих поверхах інше цікавить:
Речі прості, манери є скромніші.
Інакша музика серцями править,
Обіди і одяг там у них бідніші.

Різне суспільство.Та пливе все лайнер,
Горять вогні і музика звучить.
А попереду там грізний айсберг
І зіткнення уже не зупинить.

Нічна імла і видимість погана,
Матросам каже капітан услід:
«Наш корабель завжди пливе по плану,
Він не потоплений.Давайте, повний хід!».

Раптом... Удар.. Іще удар... Що?Сталось?
Не може бути? Але все ж то так!
По айсбергу бік корабля пройня́ло,
Нічого справити не можна вже ніяк!

В очах у капітана острах б'ється:
«Радист! Всім кораблям в окрузі SOS!
Триматися усім нам зостається,
Зі смертю починаємо ми крос!

Лишається нам час до потопання,
Панікувати нам нема причин.
Корабель,що пливе для рятування,
В шляху́ пробуде більш п'яти годин!».

Команди чітко кажуть до народу,
Всім музикантам,ве́село щоб
грати.
Дати жилети і човни–на воду,
Дітей, жінок першими відправляти...

І вже стає на серці неспокійно
І паніку вже більше не тримати.
Усе йде до кінця... Все безнадійно,
Великий страх всіх починає брати!

Молитви і прокляття, крики, сльози,
Розлиття всюди океанських вод.
І вхід пішли і гроші і погрози
І християнський гімн«До Те́бе Бог»!

І розколовся лайнер зсереди́ни,
Під тим великим натиском води.
І тисяча п'ятсот в воді людини,
Лишились з судном–мрії назавжди...

Сьогодні на землі аж шість мільярдів,
Й до кожного звучить Блага та Вість,
Щоб ти мій друже не пізнав мук аду,
Христос твої гріхи на хрест підніс!

На цій Землі,на цій земній орбіті
Ми, наче пасажири,я і ти.
В цьому безбожному і злому світі,
Спасіння без Христа не віднайти. 

Земля приречена,як той «Титанік»,
Не будь безпечним пасажир Землі!
Повір ти в Божу таємницю дану–
Христос–Ковчег є Божої сім'ї!

Вже ві́сник тіні смертної кружляє,
Тут на Землі то поряд,то здаля.
Нехай тебе біда ця не спіткає,
Яка настигла мрію–корабля!

---

Цей вірш розповідає історію про лайнер, який, здавалося б, був бездоганним і розкошним, але зіткнувся з айсбергом і почав тонути. Автор підкреслює безнадійність ситуації, проте залишає надію на рятування та виживання через віру в Бога.

У вірші проголошується важливість віри і релігійної спасіння. Корабель та мрія про безтурботний перехід відобразжують сучасне суспільство і його завершення, а також важливість духовності та віри у складних моментах життя.