За столом з Мойсеєм: Вступ

В продовж майже сорока років народ Ізраїлю йшов за Мойсеєм по пустелі. Мойсей є уповноваженим Бога. Він живе своїм окремим життям при фараоні. З Господньої ініціативи накликає деякі «кари», реальні і символічні, котрі вражають твердість фараонового серця і змушують його дозволити ізраїльському народові вийти з Єгипту. Він насамперед є тим, хто говорить віч-на-віч із Богом і отримує від Нього скрижалі Закону, декалог.

Книга Виходу розповідає про звільнення, вихід, Пасху – основний і завжди актуальний досвід євреїв як обраного народу. Однак трохи зарано ми говоримо про «народ». Ізраїль у момент виходу з неволі ще не є єдиною, чітко визначеною нацією, законно встановленою, забезпеченою законами, усталеними формами культу, звичаями. Це не більше, ніж зібрання кланів, родин, індивідуумів. Він стає «народом» власне у пустелі: постійно подорожує, щовечора розкладає намети, стикається з небезпеками, є свідком Мойсея, котрий повертається з розмов із Всевишнім, отримує Закон, зраджує Завіт і просить прощення.

Родини і окремі люди впізнають одні одних як єдиний народ, якого звільнив Бог і якого Він любить особливою любов’ю; вони усвідомлюють себе такими, що залежать від Господа, Який не має наміру дозволити Своєму народові плакати за єгипетською цибулею й іншими стравами: манна як таємнича їжа, що впала з неба, перепілки, які сідають на табір – це все підтримує ізраїльтян у подорожі.

Від Виходу до Второзаконня аж чотири книги Святого Письма розповідають про цю основну епопею, що залишить усе покоління, котре вийшло з Єгипту, поза межами Землі Обітованої. Туди входять їхні сини, наслідники, продовжувачі справи. Але це вже буде зовсім інша історія, історія завоювання нової землі, на якій народиться і зміцниться царство Ізраїлю, царство царів і пророків. А поки що Ізраїль у наметах мріє про те, аби добратися до кінцевої пристані за Йорданом, там, куди Мойсей зможе лише спрямувати свій погляд, доки дивитиметься туди з природного підвищення незадовго перед смертю.