Середа 22 Травень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

За столом з Мойсеєм: У пустелі не вмирають із голоду

Коли «забагато» перетворюється у «мало» і все повертає тебе до найістотніших речей, тоді людські особи знову стають важливими.

Коли затихає шум нескінчених речей, котрі треба зробити і мати, тоді стають знову чутними людські голоси і разом із ними наново відкриваються узи дружби та взаємної опіки.

Щоби відкрити іншого, як справжній скарб, необхідний час і важка праця, які дарує пустеля.

Перепілка, запечена по-пустельному

І сказав Господь Мойсеєві, кажучи: Я почув ремство синів Ізраїлевих; скажи їм: увечері будете їсти м’ясо, а вранці насититеся хлібом – і дізнаєтеся, що Я Господь, Бог ваш. Увечері налетіли перепели і покрили стан, а вранці лежала роса навколо стану; роса піднялася, і ось, на поверхні пустелі щось дрібне, круповидне, дрібне, як іній на землі. І побачили сини Ізраїлеві і говорили одне одному: що це? Бо не знали, що це. І Мойсей сказав їм: це хліб, який Господь дав вам у їжу; ось що повелів Господь: збирайте його кожен стільки, скільки може з’їсти; по гомору на людину, за числом душ, скільки в кого в наметі, збирайте. (Вих. 16:11-16)

Складники:

  • 4 перепілки
  • 4 коржі хлібного тіста діаметром 25 см.
  • шавлія
  • розмарин
  • сіль
  • 4 столові ложки олії
  • 4 столові ложки оцту
  • 1 кг. глини

Щоб приготувати їжу в пустелі, використовували різні способи. Наприклад, облаштовували щось на зразок печі: в піску викопували невелику ямку і оточували її вогнем. Запропонований рецепт нагадує цей спосіб готування.


Помити перепілки водою з оцтом. Приправити їх спеціями та олією і посолити. Загорнути у хлібне тісто.

Поділити глину на чотири частини і досить тонко розкачати. Загорнути туди перепілки. Запікати у дуже гарячій духовці приблизно півтора години.

Перш ніж подавати на стіл, розбити глиняну шкаралупу і використати її для декорування страви.

Ремствуванні в пустелі

Перехід через пустелю не є легкою прогулянкою. Народ дуже швидко починає про це шкодувати. Багато разів у Писанні наголошено на тенденції до ремствування, що виглядає як постійне бубоніння і півголосні розмови проти Мойсея, а отже, і проти Бога. Найбільшим з усіх заколотів проти Мойсея є подія плавлення золота, з якого виливають велике теля, щось на зразок трону для язичницьких божеств (пор. Вих. 32-34). В інші моменти все зводиться лише до вказівок на негостинність пустелі, «де не можна сіяти, немає ні смоковниць, ні винограду, ні гранатових яблук, ні навіть води для пиття» (Чис. 20:5). Отримавши перепілки, манну і воду зі скелі (пор. Чис. 20:11), Ізраїль починає поступово розуміти, що без постійної Божої опіки неможливо живими і здоровими перетнути пустелю.

Надати глині форми, як це робить гончар

Рецепт приготування перепілок по-пустельному передбачає використання глини задля приготування їжі. У такий спосіб відтворюються дії, що відбувалися в біблійну епоху і є в наш час, насамперед – у праці гончаря. Тут ідеться про працю, в якій Писання бачить відлуння творчого діяння Бога, коли Господь узяв порох земний і, вдихнувши в нього «дихання життя», створив людину (див. Бут. 2:7). Перегляньте також, до прикладу, 18 розділ книги Єремії. І про Ісуса, зрештою, сказано, що Він зі землі і своєї слини зробив грязь, аби покласти її на очі сліпого з народження і дав йому зір (пор. Ін. 9:6-7).

Отже, замішуючи глину для приготування перепілок чи виконуючи якусь іншу роботу за допомогою цього матеріалу, ми переживаємо досвід творення. Відкриваємо для себе, що те, що ми виліпимо, назавжди матиме «знаю» наших рук: відбитки наших пальців, що залишаться витисненими на глині. Щось подібне стається між Творцем і Його сотворіннями. Про це говорить також пророк Єремія: «Ось, що глина в руці гончара, те ви у Моїй руці; доме Ізраїлів» (Єр. 18:6). Жоден із виробів гончаря не є точно подібним до іншого. Одне маленьке нововведення, яке можна додати до рецепту: якимось загостреним предметом нанесіть на ще м’яку, в яку щойно загорнули перепілку, глину ім’я гостя, для котрого вона призначена або ж якісь слова, пов’язані зі Святим Письмом.

 Хліб із неба

У розповіді Вих. 16:12-35 манна описана як щось на зразок інею, що випав на землю; вона біла і солодка. Щоб її споживати, доведеться готувати, обробляти, як борошно, щоб отримати хліб для поживи. Але ці операції, які повинна застосувати щодо нього людина, не применшують факту, що це насамперед і понад усе хліб із неба, неочікуваний дар, ласка, що впала, як дощ.

Завдяки цим характеристикам християни завжди вбачали у манні прообраз Євхаристії’: справжній хліб, плід людської праці у полі, у замішуванні і у випіканні, але водночас його Христос перетворив у присутність відкупительної жертви: Його тіло – як дар, поряд із пролитою кров’ю. І, без сумніву, саме Ісус Христос є найбільшим даром, Який Бог подарував і все ще продовжує дарувати людству: Він є хлібом із небес, без якого неможливо прожити (див. Ін. 6).

Про інші біблійні елементи, зокрема, манну, читайте в Чис. 11:7-9.

Солодкий хліб із манною

Сама назва «манна» (котра натякає на походження від запитання man hu, тобто «що це?») говорить про неможливість із певністю ідентифікувати цю їжу.

Сьогодні в Італії називають манною рідину, що виходить із надрізів, зроблених на корі деяких видів манного ясеня, який вирощують здебільшого на Сицилії і застигає він у формі маленьких трубочок. Завдяки якостям підсолоджувача його вживають у кулінарії як замінник цукру, наприклад, у цьому ось рецепті.

Складники:

  • 500 г. борошна дрібного помелу
  • 20 г. пивних дріжджів
  • 100 г. манни
  • 5 столових ложок оливкової олії extra vergine
  • 80 г. мигдалю
  • 100 мл. води

Розчинити дріжджі у невеликій кількості води. Замісити борошно з дріжджами, додати воду, в якій перед тим розчинити подрібнену манну, а також влити олію. Додати до тіста мигдаль, накрити серветкою чи рушником і на 2 години залишити рости у теплому місці. Сформувати коржі і випікати їх у дуже розжареній духовці (220°С) приблизно двадцять хвилин.

Прісні коржі для обряду свячення у Старому Завіті

Складники:

  • 400 г. білого борошна
  • 150 г. оливкової олії extra vergine
  • 150 мл. води
  • сіль

У 29 розділі книги Виходу розповідається про священиче свячення Аарона і його синів, що відбулося у голій пустелі. Тут описаний дуже складний обряд, упродовж якого готують різні страви і вживають їх як для здійснення обряду, так і як їжу для запрошених. У 40 вірші описаний рецепт приготування прісних коржів, де їх випікають досить багато, достатньо для жертвоприношення разом з ягнятами. Оригінальний рецепт передбачає десяту частину ефи (4 літри) пшеничного борошна і одну четверту гіна (1,6 літри) чистої олії.

Однак подаємо розрахунок для коржів на чотирьох людей.

Замісити злегка посолене борошно з олією та водою, які додавати поступово, аж до отримання досить маслянистого тіста. Розкачати його качалкою і вирізати кружальця розміром приблизно з долоню. Випікати в духовці при температурі 220°С на змащенім олією деку приблизно 25 хвилин.

Священики тодішні і сьогоднішні

Священики древнього Ізраїля належали до племені Левія. Їх було кілька сотень, поділених на двадцять чотири священичі підрозділи, поміж якими впроваджували почергове служіння у храмі. Тому могло навіть бути так, що священик кадив високий жертовник лише раз у житті. У кінцевій частині псалма 130 (129) «Із глибини», очевидно, йдеться про трепетне очікування священика у храмі, який знає, що його чекає така честь – служіння.

Після зруйнування Єрусалимської святині поклоніння Богові відбувається у синагозі. Тут священики вже не потрібні, адже вже не відбуваються жертвоприношення (які можна було здійснювати лише в єрусалимському храмі – ред.). Молитву провадить рабин – мирянин, що має відповідну біблійну освіту і знання Закону Божого, але не є священиком. Так усе відбувається до сьогодні, навіть на землі Ізраїля.

У Новому Завіті є потрійне посилання на образ священика, але також на постать царя і пророка, аби наголосити насамперед на призначенні Христа і, зрештою, Його послідовників. Таким чином можемо стверджувати, що сьогоднішні єпископи і священики (чи пресвітери, тобто старійшини) радше продовжують служіння Ісуса Христа, а не старозавітного священства. До того ж, охрещених також вважають «священиками», бо вони послані віддати власне життя в жертву Господеві.