За столом із Товією. Вступ

Історичні події з життя ізраїльського народу, заклики пророків. Але не лише це. Одкровення Старого Завіту здійснюється також і за допомогою деяких писань, більш чи менш розлогих, що доносять до нас Боже послання через романтизовані події або віршовані рядки поета.

Саме це і стається, наприклад, із Товією, який є зразком вірності Господу у дуже непростому контексті: серед численних народів, різноманітних вірувань, звичаїв, відмінних від приписаних Законом і від тих, які практикували ізраїльтяни. В історичних, а можливо, видуманих подіях головним діючим персонажем яких є Товія і його родичі, є передбачення умов, у яких опиниться багато єврейських родин, що оселяться в усіх частинах світу: їх вигнали римляни з Палестини, пізніше – з католицької Іспанії, часто зачиняли в гетто, часто піддавали зневазі суспільства, можливо, навіть через погано приховану заздрість, спричинену їхньою креативністю і підприємливістю. Товія вчить, що реальні обставини можуть бути дуже відмінними від очікувань, що добро часто перемішане зі злом; побожний юдей, однак покликаний міцно триматися Закону і звичаїв: так він збереже Боже благословення.

Поема Пісня пісень є плодом зовсім іншої епохи і середовища. Коли Товія часто згадує про Господа, то у Пісні майже взагалі забувається про Боже ім’я. Вона є радше святом закоханості, здивування, глибокого кохання, чуттєвості, гри поглядів і пестощів. І про красу природи, про плоди землі, про їжу, котра промовляє про задоволення чуттів, про достаток, який натякає на повноту часів. У будь-якому випадку все це є творінням Божим, вираженням Його спасенної волі.

У книзі Товита та Пісні пісень проявляється типова юдаїзму уважність до щоденного життя, до родинних справ. Тут релігія і духовність не живуть лише у святому місці (особливо коли храм зруйнований або ж до нього безнадійно далеко), але перебувають у певних подіях життя чоловіків і жінок: у здатності будувати, любити, виховувати дітей, поділяти звичайні моменти життя, у святкуванні суботи і річного циклу свят.