Апостол Іоанн

Про євангеліста Іоанна Богослова ми знаємо справді багато. Він входив до числа дванадцятьох апостолів і єдиний серед євангелістів був з Ісусом під час усіх основних подій, про які писав. Але ім’я Іоанна носять і чотири інші книги Нового Завіту: Одкровення і три Послання. Чи був він автором усіх п’яти – це питання сьогодні обговорюється ученими, але церковне передання бачить його саме в цій ролі, і далі ми говоритимемо про нього саме так.

Отже, що ми знаємо про Іоанна з Євангелій? Як і його брат Яків, він був сином рибалки на ім’я Зеведей. Ісус покликав братів, проходячи повз човен, де вони лагодили сіті після ловлі риби, тобто займалися звичайною для рибалок повсякденною роботою. Він покликав їх, і вони пішли, залишивши й човен, і батька, і сіті, що вимагали ремонту. Здавалося б, невже не можна було закінчити хоча б цю справу, не залишати батька самого? Однак таке явно було не в їхньому характері: якщо вони щось обирали для себе, то відразу й назавжди.

Тому й називали їх серед апостолів «Воанергес», тобто «сини громові» (Мк. 3:17), причому назвав їх так Сам Ісус. Швидкі й рішучі, наче блискавка, вони не були схильні до компромісів. Якось, наприклад, Ісуса з апостолами непривітно зустріли в одному самаритянському селищі. «Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?» (Лк. 9:54), – так звернулися вони до Вчителя. Зазначимо, що вони навіть не Його Самого попросили винищити непокірних, вони були впевнені у власних силах, надихаючись прикладом Іллі. Потрібен був лише дозвіл, і Вчитель його не дав, бо він прийшов не нищити, а рятувати людей.

Іншого разу вони ж удвох, викликавши обурення інших учнів, попросили Ісуса посадити їх праворуч і ліворуч від Нього, коли Він воскресне. Це був дуже неслушний момент для такого прохання: щойно Він передрік апостолам, що в Єрусалимі на Нього чекають зрада і мученицька смерть, а потім Він воскресне. Але сини Зеведея почули тільки про воскресіння: та це ж чудово! Їхній Учитель переможе смерть і запанує в Ізраїлі, а можливо, і в усьому світі – як добре буде стати при ньому першим і другим заступником, посісти найважливіші місця!

Але Вчитель не розсердився, а відповів їм: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і  хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?» (Мф. 20:22) Звісно, вони погодилися – і навряд чи розуміли при цьому самі, які дають зобов’язання… Йшлося про чашу страждань і насильницьку смерть, а зовсім не лише про перемогу. Але навіть і така готовність ще нікому нічого не обіцяла: «Чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч – не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм» (Мф. 20:23), – додав Він. У Царстві Небесному немає жодних гарантій, жодних наперед затверджених списків і окремих дверей для важливих персон. Туди приходять не для того, щоб посісти почесне місце, а щоб бути з Тим, Кого люблять.

І все ж Ісус явно вирізняв цих двох з-поміж інших апостолів. Разом з Петром Він брав їх із Собою на гору Преображення і до Гефсиманського саду напередодні арешту, при них Він воскресив померлу доньку Іаїра. Чи були вони особливо близькими Вчителеві через свою запальність і готовність усюди і завжди йти за Ним або існували ще якісь причини, ми не знаємо.

До того ж Іоанн іноді згадує себе в Євангелії окремо як «учня, якого любив Ісус», не називаючи, утім, себе на ім’я і не говорячи жодного разу «я». Проте тут немає й тіні вихваляння чи натяку на своє особливе становище: у кожному із цих випадків він розповідає не про себе, а про Ісуса, про якісь найпотаємніші слова, які чув лише він один. Ось на Тайній Вечері Іоанн схилив голову на груди Ісусу (тоді було прийнято під час урочистої трапези не сидіти, а лежати на широких лавах, обпершись на руку, тож найближчий учень легко міг припасти до Вчителя і почути найтихіший Його шепіт). І ось Ісус каже, що один із учнів зрадить Його… Хто? Це запитання було у всіх на вустах. Однак лише Іоанну Ісус дав знак, хто це буде. Очевидно, знав, кому можна довіряти.

Коли Ісус був розіп’ятий, учні розбіглися. Їх можна зрозуміти: усе, що відбувалося, зовсім не відповідало їхнім очікуванням, це було так жахливо і так незрозуміло… Але біля підніжжя Хреста стояли Марія, Мати Ісуса, та Іоанн. І з Хреста Ісус сказав, що відтепер Іоанн буде їй сином, а вона йому – Матір’ю. І справді, з цього моменту Іоанн узяв до себе Марію і піклувався про Неї до самої смерті як син. Звідси починається й синівська пошана до Марії більшості християн.

Невже Ісус любив з усіх учнів лише одного? Звісно, ні. Певно, тут йдеться про якісь особливо теплі й довірчі стосунки, ще ближчі й глибші, ніж з іншими. У християнстві немає сумної зрівнялівки, коли всім дається одна й та сама порція, «по мінімуму», – навпаки, кожен може отримати по максимуму, скільки вмістить. І якщо Іоанн одержав більше за інших, то це означає, що він готовий був це вмістити.

Є ще один дуже незвичайний епізод між воскресінням і вознесінням Ісуса. З’явившись учням, Ісус передрік Петру його майбутню мученицьку смерть. Але Петру завжди хотілося довідатися якомога більше, і він спитав Учителя про Іоанна. Відповідь звучала так: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною» (Ін. 21:22). Прямий сенс відповіді зрозумілий: нема чого дізнаватися про чужу долю, треба турбуватися про свою. І якщо б навіть Іоанну судилося безсмертя на землі – хіба це головне для Петра? У кожного своє життя. Але інші учні зрозуміли це так: Іоанн, на відміну від них усіх, не встигне вмерти раніше Другого Пришестя Ісуса й зустріне Його живим на землі. За церковним переданням, Іоанн був єдиним серед апостолів, хто помер власною смертю, причому в старості – решта апостолів, окрім Іуди Іскаріота, загинули як мученики. Тож певне особливе значення в цих словах все-таки було…

Передання каже, що він написав своє Євангеліє наприкінці життя для того, щоб доповнити три інших Євангелія, які називають синоптичними, і розповісти про глибинний богословський сенс подій, що сталися з Христом. Але це вже окрема і величезна тема, яку ми тут розкривати не будемо. Чи був взагалі автор цього Євангелія тим самим апостолом, який лежав на грудях Ісуса, – учені сперечаються про це досі, але це неможливо ні довести, ні спростувати науковими методами. А Церква вірить, що улюблений учень дійсно став апостолом любові, розповідаючи іншим людям про те, що прийняв від Учителя сам.