Апостол Фома

Фома спочатку був галилейським рибалкою, як і більшість інших апостолів. Він носив прізвисько Дидим, тобто «близнюк», але точно не відомо чому. Дехто вважає, що воно було дане через його особливу зовнішню схожість з Ісусом, але достовірних відомостей про таке в нас немає.

Про цього апостола повідомляє щось особливе тільки Євангеліст Іоанн. Коли Ісус вирушав до Свого друга Лазаря, якого Він воскресив, Фома вимовив: «Ходімо й ми і помремо з Ним» (Ін. 11:16). Мабуть, Фома вважав, що настали останні дні земного життя Учителя (зазвичай апостоли не чули Його попереджень із цього приводу) і був готовий розділити Його долю. Можливо, і подальша його недовірливість була пов’язана з тим, що він цілком налаштувався на смерть і навіть не подумував про воскресіння?

Іншим разом, коли Ісус заговорив про сходження до Отця, Фома відгукнувся: «Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?» (Ін. 14:5) Ісус тоді відповів: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене. Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його» (Ін. 14:6,7) (саме після цих слів апостол Филип попросив показати їм Отця). Схоже, що в даному випадку Ісус говорив, що називається, «на майбутнє», тоді апостолам було важко Його зрозуміти – а Фомі, схоже, важче за всіх, він не скоро приймав рішення. Але від прийнятого вже не відступався.

Найвідоміший епізод з його історії стався вже після Воскресіння. Коли Ісус з’явився апостолам, Фоми не було з ними. І він не поспішав довіряти їх розповіді – врешті-решт, хіба мало хто що може сказати! «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25) – сказав він. Тиждень минув між цими його словами і наступним з’явленням Христа. Тиждень сумнівів і надій. Коли Христос знову з’явився учням, Він протягнув Фомі долоні із слідами від цвяхів зі словами: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20:27). Фома міг тільки і відповісти на це: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28). А Ісус сказав щось таке, що стосується не лише Фоми, але і кожного християнина: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:29).

Хтось повинен був понести звістку про віру для тих, хто не бачив, але міг увірувати. Фома, який був готовий піти і померти з Христом, який не відразу прийняв звістку про Його воскресіння, вирушив з проповіддю в найдальшу з країн, відомих тодішнім жителям Середземномор’я, – в Індію. Колись на її порозі були зупинені фаланги Олександра Македонського, а римські легіони навіть не змогли наблизитися до неї, але звістка про Христа дійшла до індусів і здобула над ними перемогу. Фома був страчений в індійському місті Меліпура, але і до цього дня в індійському штаті Керала є християни, які називають себе учнями апостола Фоми (є, втім, думка, що цю общину заснував у ІV столітті проповідник Фома Канський з міста Едеси).