Апостол Матфей

Новий Завіт починається з Євангелія від Матфея, але насправді про його автора ми знаємо дуже мало. У написаному ним Євангелії про нього самого сказано вкрай стисло:  «Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним» (Мф. 9:9), подібну розповідь наводять Марко і Лука. Цікаво, що Марко називає його іншим іменем: Левій Алфеєв (Мк. 2:14), а Лука відзначає, що він був митарем (слово це означало збирачів мита і податків) і додає одну, проте дуже суттєву деталь: «І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним» (Лк. 5:28). Утім, митарем називає себе і сам Матфей, коли перераховує імена апостолів (Мф. 10:3).

От і все, що повідомляє нам про цю людину Новий Завіт. Цей апостол не залишив нам своїх послань, нічого не повідомляється і про його особливу участь в якихось подіях євангельської історії, про його проповідь після Вознесіння, та й взагалі про його життя. Нічого, окрім цього короткого епізоду – переломного моменту, коли все змінилося відразу і назавжди.

Отже, Матфей, він же Левій (тоді люди цілком могли мати два імені), був братом іншого апостола, Якова. Їхнього батька звали Алфей, брати жили в галилейському містечку Капернаумі, яке було розташоване на дорозі, що з’єднувала два великих міста: середземноморський порт Кесарію і столицю Сирії Дамаск. На таких дорогах із переїжджих купців стягувалося мито, служив на такій митниці і Матфей. Звісно, митна служба давала чималі можливості для збагачення: збирати гроші можна не лише до скарбниці, але й до своєї кишені. До того ж митарі служили римським завойовникам і окупантам. Не дивно, що вираз «митарі та грішники» став свого роду приказкою, що й відображено в Євангелії: митарі були забезпеченими і впливовими, але їх зневажали люди. Ім’я Левій звучить різким контрастом з такою роботою: воно нагадує про Левія, сина Якова, нащадки якого були священиками і левітами – людьми, які постійно служили Богу. Батьки, даючи таке ім’я сину, мабуть, бажали йому саме такої долі, але він пішов іншим шляхом.

Що міг він думати, коли повз нього проходив знаменитий Проповідник і Пророк, про Якого говорили всі довкола? З митарями гидували спілкуватися люди простого звання, а тут – Великий Проповідник! Звісно ж, Він не захоче навіть глянути на нечистого на руку чиновника, який перераховує забрані в чесних людей монети з портретом чужоземного імператора…

Христос не поставив жодних умов, ні в чому йому не дорікнув і сказав лише одне: «Іди за Мною». І Матфей пішов, раз і назавжди, кинув і прибуткове місце, і, можливо, навіть увесь свій денний збір… Подробиць його подальшого життя ми не знаємо, але воно напевне було присвячене проповіді Євангелія.

Свій письмовий текст Матфей створив приблизно на початку 40-х років у Палестині. Стосовно місця написання суперечок немає: Матфей вочевидь звертається до одноплемінників-євреїв. Він наводить безліч значущих для них деталей, підкреслює, як збулися в житті Ісуса старозавітні пророцтва – це важливо було для тих, хто чекав на Месію, хто вірив у Писання, яке ми сьогодні називаємо Старим Завітом. Лука і Марко, які зверталися до інших читачів, писали інакше.

Має своє значення і довгий список імен, родовід Ісуса, з якого починається ця книга. Матфей із самого початку ставить розповідь про Христа в контекст священної історії. Ісус не дух і не ангел, як вважали потім декотрі, але плоть від плоті ізраїльського народу, продовження його історії і виконання даних йому обіцянок.

У давнину існували свідчення, що навіть мовою цього Євангелія первісно була давньоєврейська (хоча так могли назвати і близьку арамейську). Цей текст до нас не дійшов, і ми навіть не можемо бути впевненими в його існуванні – ми маємо тільки грецький текст цього, так само як інших Євангелій. Попри те, що Матфей писав для євреїв, він хотів бути зрозумілим не лише євреям, до того ж багато хто з євреїв, які жили далеко від своєї землі, вже тоді перейшов у повсякденному спілкуванні на інші мови. Тому він, як і інші євангелісти, писав грецькою, мовою міжнаціонального спілкування того часу.

Про подальше життя самого апостола ми довідуємося із церковного переказу, але тут повної єдності немає. Спочатку він проповідував в Єрусалимі та на його околицях – книга Діянь, що розповідає про перші місіонерські подорожі, не згадує Матфея. Але потім він, очевидно, вирушив із Палестини на Схід і побував у Сирії, Персії та Мідії (сучасний Іран), можливо, і в Індії. Особливо відомі перекази про його проповідь в Ефіопії і далі за її межами, серед людоїдських племен чорної Африки. Ця проповідь супроводжувалась чисельними дивами і призвела до заснування місцевої церковної громади. Там він, за переданням, прийняв мученицьку смерть близько 60-го року.

Наскільки історично достовірний цей переказ, сказати важко. Цілком можливо, що в даному випадку Ефіопією називається якась доволі дика частина Азії, населена чорношкірими людьми – така теорія більш відповідає основному азіатському напрямку мандрів апостола. Це могла бути південна Аравія чи якась область Індостану. Втім, за іншими джерелами, його мученицька кончина відбулася в малоазійському місті Єраполі, яке відоме сьогодні туристам, які відвідують у Туреччині кальцієві джерела Памук-Кале.

Своїм покровителем св. Матфея традиційно вважають митники та представники «фінансових професій» – втім, рідко доводиться їм в одну мить залишити все й піти за Христом, як вчинив це свого часу Левій Матфей, син Алфеєв, який, позбувшись прибуткового місця, назавжди зробив безсмертним своє ім’я.