Цариця Ієзавель

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ МАТИ ВЛАДУ

Загибель Ієзавелі, Юліус фон Каролсфельд

От вона – справжня цариця нікчемності. Пошукайте в словнику значення слів підступний, розбещений, пристрасний, демонічний і матимете чудовий опис її характеру. В дослідженнях, які проводили вчені, вона названа найбільш нечесною жінкою всіх часів. Її ім’я означає «князь Ваал існує». Скількох матерів ви знаєте, які захотіли б так назвати своїх доньок?

Ієзавель була фінікійською принцесою, донькою царя-священика Сидону. В часи Ісуса Тир і Сидон, торгівельні міста-близнюки, що розташовані на узбережжі Середземного моря, на захід від Палестини, були відповідниками Содоми і Гоморри. Їх прославив добробут і темпераментний культ Ваала, який був поширений в обох містах. Ієзавель одружилася з царем Ахавом і правила в північному Ізраїлі приблизно сто років після смерті Давида та шістдесят років після смерті Соломона і розпаду Ізраїлю на два царства: північне й південне.

1 Царів (3 Царств) 16:31; 18:4; 19:1-2; 2 Царів (4 Царств) 9:1-37.

Її погляд…

Я була зла й зіпсована. Обожнювала вихвалятися своєю нікчемністю і виставляти її на показ усьому світові. Мені було байдуже, що люди побачать, важливо, щоб вони дивилися на мене. Я була найгіршою з нестерпних дівчаток, надто непокірлива для моїх делікатних батьків та вередливих і старих няньок. Я робила все, що могла, аби ускладнити їхнє життя. Крім цього, я любила всіх шокувати й отримувати від цього задоволення. Чи мені бодай колись було прикро і соромно? Ні, ніколи!

Ви вже розумієте? Ця історія не є гарна, але вона моя.

Я дорослішала. От настав той час, щоб видавати мене заміж. Оце так розвага! Тато хотів мене позбутися і побачив, що Ахавові потрібна дружина, а нам потрібен мир з Ізраїлем. Отак і втиснули мене бідолашному Ахаву. А він навіть не зорієнтувався, в яке багно потрапив. І ніколи з нього не вибрався. Під час шлюбної ночі в найсексуальнішій сорочці, яка в мене була, я йому сповістила:

– Послухай, хлопчику, відразу з’ясуймо кілька деталей.

І не вибираючи слів, пояснила Ахавові, хто керуватиме в його домі та в Ізраїлі.

Насамперед треба було покласти край поклонінню їхньому Богові і викорінити цю застарілу релігію. Ми знищили святиню та інші місця культу. Ми вбили всіх пророків. Ахав був переляканий. Він побоювався, що через таку політику він може втратити трон, але моя невгамовна пристрасть допомогла йому подолати страх.

А страх, як відомо, змушує людей до послуху. Це найліпша зброя. І я володіла нею. Вибрала власну армію та особисто вишколювала її. У мене не було й крихти жалю. Увесь народ аж скорчився від страху. З допомогою моїх воїнів я знищила все, що було пов’язано із їхнім культом. Все, досить цього розвішування Десяти заповідей, кінець з вівтарями, публічними молитвами, прикликанням Господа в судах.

Я змінила Ізраїль у поганську країну, яка поклоняється Ваалові. Наказала вбити кожного, хто практикував будь-які обряди, пов’язані зі старою релігією. Я упевнилася в тому, що ми позбулися усіх священиків та пророків. Врятувався лише один Ілля, він виявився справжнім клопотом.

Ми надзвичайно швидко будували нові святині. Найбільшу збудували в Самарії на честь бога сонця. Я поклонялася Ваалові, а також богиням Ашері та Астарті. А ще я запровадила жорстокі ритуали. У нас були сакральні проститутки, також ми підтримували гомосексуалізм. Ми хотіли знищити родину в давньому значенні цього слова.

Я не цінувала свого слабкого і жалюгідного чоловіка. Він був просто ніким. Він знав, що має великі проблеми. Все, що відбувалося, було тяжким гріхом стосовно його Бога. Гріх! Перший гріх, який він скоїв, – це одруження зі мною. Бо вам варто знати, що євреям не можна було одружуватися з кимсь, хто поклонявся поганським богам. Я швидко цим зайнялася. У мого чоловіка не було шансів, бо я була амбітна та рішуча. Я вирішила, що ознайомлю цей темний народ з найновішими релігійними течіями. Я була злою жінкою, але вродливою, а ще в мене був сильний характер. Ахав не наважився протистояти мені.

Незалежно від того, наскільки добре мені все вдавалося, десь таки з’являвся отой Ілля. Він не давав мені спокою. Я намагалася послабити його впливи. У мене було чотириста п’ятдесят священиків і чотириста жриць Ваала та Ашери з усіма їхніми святинями та ритуалами, які загіпнотизовували людей. Ми підтримували розпусту, проституцію з жінками та чоловіками, а також приносили в жертву дітей. Це я, а не Ахав, запроваджувала всі ці зміни. От тільки той Ілля…

Не робіть поспішних висновків. Не лише я була нікчемною. Ахав теж не був ангелом. Коли він трохи осмілів, то зробився гірший, ніж всі царі до нього разом взяті. Люди звинувачують мене в тому, що він став саме таким. Ну, що ж… Чимало ідей належало саме йому.

Ахав боявся вбити всіх пророків Бога. А я була готова на все, щоб збудувати нове суспільство та запровадити новий культ.

Ілля притискав бідного Ахава до стіни. Я думала, що мій чоловік піддасться. Однак з моєю допомогою він якось тримався.

Ілля кинув йому виклик:

– Вирішімо це раз і назавжди. Побачимо, чий Бог сильніший.

Правила були прості. Вісімсот п’ятдесят наших пророків мали зійти з Іллею на гору Кармил, там збудувати два вівтарі та приготувати двох биків для жертвоприношення. Ми мали служити тому Богові, який пошле на жертву вогонь (сірники не можна було використовувати). Ахав і я визнали, що це дуже добра ідея.

Очікували видовища, якого в нас ще не було. Я сказала Ахавові, що не буду там потрібна, оскільки наші пророки все одно виграють. А Ахав просто не міг туди не прийти. Це як фінал чемпіонату світу з футболу. А ви ж знаєте, як сильно чоловіки люблять футбольні матчі. Мені не був потрібен зайвий стрес, а крім цього, я не мала бажання лізти на високу гору. Тому вирішила, що мені буде достатньо розповіді Ахава.

Коли тієї ночі він повернувся додому, то я побачила, що він страшенно зляканий. Він виглядав, ніби побитий пес.

– Розповідай! – наказала я.

Виявилося, що, коли всі зусилля наших священиків не дали жодних результатів, Ілля в тиші підніс руки, глянув у небо і промовив коротку молитву, секунд так на тридцять. А те, що сталося потім, ледь не спричинило в Ахава серцевий напад.

Почувся сильний гуркіт і з неба впав вогонь. Він поглинув не лише жертву, а й мокре дерево, каміння, з якого був збудований вівтар, а також воду, яка була в рові довкола вівтаря. На вершині гори залишилася лише велика чорна діра.

Люди зі страху впали на землю і вигукували: «Господь є Богом!». Ахаву видавалося, що це тривало годинами. Потім Ілля вбив усіх наших пророків. Там, на місці! У присутності усього зібрання!

Я була зла на Іллю. Я була зла на цілком безпорадного Ахава. Тож покликала посланця і наказала йому, щоб негайно знайшов мені того так званого пророка й сповістив йому, що завтра о цій порі він нюхатиме квіти з боку коріння. І що? Ілля втік! Втечею врятував своє нещасне життя! Я знову показала, хто тут господар. Але культ Ваала поволі згасав і безповоротно минав. Одна людина змогла зрушити суспільний рух, який я ініціювала. Я й досі зла, коли про це думаю. Я мусила вбити цього негідника й знищити культ його Бога, навіть якщо це буде остання справа, яку я зроблю в своєму житті. От тільки він кудись зник.

Час минав. Одного дня я повернулася додому й застала жалюгідного, слабкого царя в поганому гуморі. Він сидів на ліжку набурмосений, ніби дитина. Я стала перед ним і запитала:

– І про що цього разу йдеться, хлопче?

Йшлося про ділянку землі, яка йому сподобалася, а яку Навуфей не хотів продати. Хтось мусив зробити з цього мазунця справжнього чоловіка. Врешті-решт він був царем і мав цілковиту владу. Навуфей мусив померти. Це ж так просто. Ахав хотів отримати землю, але не хотів виконувати брудну роботу.

Це було ще простіше. Я приготувала для Навуфея пастку під час учти. Заплатила кільком людям, які винесли проти нього фальшиве звинувачення, внаслідок якого Навуфея побили камінням. От так, все просто. Земля була наша.

– А тепер зрушся з місця і почни поводитися так, як чоловік, – промовила я.

На жаль, Ілля після трирічної відсутності повернувся з канікул на лоні природи. Він знайшов Ахава і сповістив, що він, Ахав, вже є трупом, а я, його дружина, теж помру жорстокою та ганебною смертю. В Ахава почалася депресія, він знову почав поводитися так, як дитина.

Ілля доводив мене до шаленства. Жодна людина не мала права мені погрожувати. Як він сміє мене лякати? Ілля напророкував, що мене з’їдять собаки. Ха-ха! Собаки їдять царицю, це ж смішно! Ілля був просто підступним стариганом, який хотів помститися. А Ахав настільки злякався, що роздер на собі шати, одягнув вереття, почав постити й робити все, щоб упокоритися перед своїм Богом. Ви можете собі це уявити? Ілля сказав йому, що такий акт покаяння відтермінує кару, яка спіткає його в наступному поколінні. А я не мала жодного наміру впокорюватися. Те, що зробив Ахав, було скандалом. Але я не була жінкою, яка б принижувалася б перед кимсь. Навіть перед Богом.

У якійсь із битв одна зі стріл знайшла щілину в щиті Ахава, хоча він і був одягнений так, як звичайний воїн. Ахав помер на місці. У ті часи царі так завершували своє життя. Я організувала бідоласі царський похорон і перейняла повноту влади. Нікому не подобалася абсолютна влада цариці, але я не переймалася такими дурницями. Суворо запровадила нові порядки. Реорганізація війська зайняла мені десять років. Я ненавиділа Бога, натомість любила фривольний культ мого Ваала. Я чудово розважалася, самостійно керуючи країною.

Одного дня завдяки добре розвиненій мережі донощиків я почула про Іиуя. Коли мій таємний агент сказав, що Бог вибрав його новим царем, я відчула, що тут щось не так. Треба було здійснювати радикальні кроки. Наступні новини місцевих мас-медія занепокоїли мене ще більше. Вони сповіщали, що Іиуй не лише має стати новим царем, його першою місією має бути знищення дому Ахава. Неохоче мушу визнати, що я почала побоюватися, бо знала, що той їхній Бог іноді робить дивні справи. Мені було достатньо отого випадку, коли з неба з’явився вогонь. Я не могла спати ночами. Принесла жертву й просила в моїх богів захисту.

Врешті до мене дійшли звістки, що Ілля пропав. Свідки стверджували, що за ним приїхала вогненна колісниця і забрала його додому. Впродовж багатьох днів ця новина була на перших сторінках газет. Дурниці несусвітні, але найважливіше, що Ілля таки зник. Я гучно відсвяткувала цю подію. Якщо він пропав, то пропали і його пророцтва. Принаймні так мені видавалося.

Минуло трохи часу, і один з моїх агентів доніс, що Іиуй вирушив до нашого міста. Я визирнула через вікно і побачила куряву, яку він залишав за собою. Я швидко зробила макіяж, одягнула найліпшу та найсексуальнішу сукню і у всій красі стала в найвищому вікні палацу, звідки й спостерігала за його прибуттям. Врешті я побачила його у дворі, якраз під моїм вікном. Зухвало усміхнулася. Оскільки я чудово вміла маніпулювати чоловіками, то була впевнена, що незабаром Іиуй стане моєю черговою маріонеткою.

Він зупинився і поглянув угору. З найбільшим сарказмом у голосі, на який я тільки була здатна, назвала його іменем Замврію. За моїх часів це була найгірша образа чоловіка. Я не звикла втікати від конфронтації, тож не боялася анітрохи. У мене був намір знищити цього нікчему, якому ввижалася царська корона.

– Ти приїхав, щоб примиритися зі мною, Замврію, вбивце свого царя? – вигукнула я, а потім дала наказ впіймати й вбити його.

– Хто зі мною? – вигукнув Іиуй.

Що за самовпевненість! Він навіть не відповів мені, цариці. Кілька моїх довірених євнухів визирнули у вікно. Я побачила вираз їхніх облич і раптом зрозуміла, що вони думають: «Впродовж тридцяти років та відьма нехтувала нами, принижувала нас і била. Оце наш шанс!». Вони миттєво прийняли рішення і схопили мене.

– Та що ви собі думаєте? Я накажу вас повбивати! – лементувала я.

Іиуй крикнув до них:

– Викиньте її!

Я верещала і шарпалася. Було справді високо. Євнухи викинули мене з найвищого вікна у палаці.

– Ви не можете цього зробити! Я ж цари-и-и-и….

* * *

Кара була швидкою та вбивчою. Кров Ієзавель оббризкала мури й коней, які розтоптали її тіло. Ви втратили апетит? А Іиуй – ні. Ця жахлива сцена не справила на нього особливого враження. Він зайшов до палацу і з апетитом пообідав. Можливо, потім він собі подумав: «Зрештою, Ієзавель була царицею, тож може її таки поховати». Він наказав своїм людям організувати їй похорон. А тимчасом тіло Ієзавель вже почали розтягувати дикі собаки. Вдалося віднайти лише череп, долоні та стопи.

Чого нас вчить історія Ієзавель?

З її тіла залишилося так мало, що ледве зуміли організувати похорон. Історія Ієзавель є живою, а водночас жорстокою розповіддю про змарноване життя, яке через надмірні амбіції мало дуже сумний кінець. Її болісний урок ми всі повинні засвоїти. Не можна насміхатися з Бога і не зазнати за це покарання. Навіть якщо ми не будемо покарані в цьому житті, то відбуватимемо покуту після смерті.

Бог милосердний та милостивий до покірних людей, а на пихатих та зарозумілих чекає засудження. Навіть Ахав, про якого Біблія пише, що він був гіршим від інших царів, відчув Боже милосердя, коли каявся, одягнув вереття і постив.