Ревекка

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ПОБАЧИТИ УСПІХ СИНА

Ревекка та Єлиєзер, Олександр Кабанель

В цій історії ми маємо роман і щасливий дім… поки в ньому не з’явилися близнюки. Історія Ревекки, про яку читаємо в 24 розділі Книги Буття, – це одна з найгарніших любовних історій. В ній є всі елементи доброї розповіді. Ім’я Ревекка викликає в нас романтичні образи. Його корінь походить від іменника, який означає «шнур для в’язання тварин». Однак не робіть поспішних висновків. Це слово поєднується зі зворотом «зв’язане теля або ягня», особливо жирне й дорідне. Стосовно дівчини цей термін означає красуню, яка притягує й поневолює чоловіків, а в ширшому значенні – надзвичайно привабливу жінку. Без сумніву, її привабливість неабияк вплинула на Ісаака. Сьогодні ім’я Ревекка дуже популярне в багатьох частинах світу.

Буття 24-29; 49:31; Послання до Римлян 9:10

Її погляд…

Це був день, яких багато в нашій чарівній пустелі. Я найбільше любила той момент, коли сонце зникало на західному краї неба, осяюючи все довкола золотим світлом. Я обожнювала такі моменти. Як і кожного дня, я мала принести воду з криниці, що була за нашим містечком, яке лежало сімсот кілометрів на північний схід від Ханаану. Біля криниці зазвичай було чимало жінок. У цьому місці аж кипіло від найсвіжіших пліток, а я завжди вихоплювала найсмачніші шматки.

Я не відразу помітила його, незнайомця з десятьма верблюдами. Було видно, що він здалеку. Чоловік був задуманий і виглядав так, ніби когось виглядав. Він зацікавив мене. Невже він і до мене придивляється? Підійшов ближче і ґречно попросив ковток свіжої води, а я подала йому дзбанок.

Потім я поглянула на його верблюдів, які також хотіли пити. Оскільки я дуже любила тварин, то вміла розпізнати, чи вони хочуть пити.

– Твоїм верблюдам теж треба води, – сказала я. – Дозволь, я їх напою.

Ви собі уявляєте, скільки можуть випити верблюди? Мої руки аж ослабли, перш ніж вони напилися. Я поглядала на незнайомця, носячи відра. Він не спускав з мене очей, дивно зосереджений, ніби оцінював мою вартість. Можливо, його зацікавило моє обличчя. Кожного разу, коли я повертала голову в його бік, бачила, що він за мною спостерігає. У його погляді не було нічого ворожого чи пристрасного. Він ніби досліджував мене, а в очах читалося зацікавлення. Кожного разу, як наші очі зустрічалися, я усміхалася.

Врешті верблюди напилися. Я була знесилена, тож присіла на лавку. Незнайомий підійшов до мене й промовив:

– Я – Єлиєзер, найстарший слуга мого господаря, Авраама.

– А мене звати Ревекка. Мій батько – Вафуїл, а діда звати Нахор.

Гість аж здригнувся від враження і, зворушений, швидко промовив:

– Я приїхав сюди знайти дружину для Ісаака, сина Авраама. Люба моя, я думаю, що шукаю саме тебе. Я помітив у нашій зустрічі руку Бога.

Я не знала, що йому відповісти. А гість взяв свою торбу й вийняв із неї прикраси: золоту сережку до носа й два золоті браслети. Я ніколи не бачила таких гарних оздоб. Камінь у сережці був досконалим. А браслети! Я їх відразу одягнула. Вони мені ідеально пасували. Я протерла очі від здивування. Потім ще раз уважно роздивилася прикраси – вони справді були зроблені зі справжнього золота.

Від цього чоловіка пахло грошима. Великими грошима. Я запросила його додому, запевнюючи, що в нас знайдеться місце і для нього, і для його верблюдів. Треба було бачити вираз обличчя моєї матері, коли вона побачила цю біжутерію й мою радісну усмішку. А все лише тому, що я напоїла верблюдів! Тато і мій брат Лаван уважно придивлялися до тварин та їхнього господаря. Вони швидко зрозуміли, що це важлива людина, яка приходить від імені когось, ще важливішого. Увесь цей караван – породисті верблюди, сідла, упряж, навіть одяг – все свідчило про великі гроші. Я шаленіла від щастя, хоча й намагалася цього не показувати. Що все це має означати?

Незабаром гість та мій батько розпочали перемовини. Наш гість не приховував задоволення. Він був упевнений, що це Бог спланував нашу зустріч і вказав йому ідеальну дружину для Ісаака. Завершили торг рано-вранці під час сніданку. Наш гість хотів негайно вирушати додому. Про Авраама розповів, що той дуже старий і в кожну мить може відійти з того світу. Тому нам треба поспішати.

Лаван і мама ствердили, що це надто швидко. Попросили десять днів, щоб приготувати мене до подорожі. Єлиєзер відповів:

– Це неможливо. Ревекка є тією єдиною! Не затримуйте нас. Мій господар чекає.

Тоді мої батьки, брати й сестри звернулися до мене:

– Ти повинна прийняти рішення, – промовив батько. – Ти хочеш їхати з цим чоловіком?

Вперше у житті запитали про мою думку. Адже йшлося про моє майбутнє. Я миттєво прийняла рішення.

– Так, я поїду з ним, – відповіла я.

Я знаю, що це було необдумано. Однак моє серце билося щораз швидше, підказуючи, що це правильне рішення.

Пакування речей не тривало довго. Єлиєзер сказав, щоб я не переймалася одягом і взяла тільки те, що потрібне для дороги. Тато й Лаван були трохи розчаровані. Вони захланно задивлялися на речі, якими були напаковані торби, й обдумували, як би і собі цим скористатися. Як тільки Єлиєзер почув мою відповідь, обсипав мене срібною та золотою біжутерією і приніс новесенький одяг. Потім дістав з торб безліч подарунків для моїх батьків, братів та сестер. Все це нагадувало гори подарунків під вашими святковими ялинками.

Після благословення батьків ми вирушили в дорогу. Я взяла зі собою служницю, яка також раділа з цієї пригоди. Подорож тривала два тижні, а очікування на її завершення було нестерпним.

Я засипала Єлиєзера запитаннями. Просила, щоб він розповів мені геть усе про мого майбутнього чоловіка. Чи він високий? А симпатичний? Я не запитувала, чи він багатий, бо Єлиєзер вже раніше розповів мені, що Ісаак успадкував маєток від найбагатшого чоловіка у світі…. Чи Ісаак був люб’язний і ніжний? Чи я йому сподобаюся? Скільки йому років? Я мучила Єлиєзера своїми запитаннями. Оце так пригода! Романтична та захоплива. Саме про таку пригоду мріє кожна дівчина.

На чотирнадцятий день подорожі далеко за пустельними барханами побачила чоловіка, який ішов у нашому напрямку. Уже сутеніло. Цю пору дня я любила найбільше.

– Це він? – запитала я у Єлиєзера.

– Так, – відповів він.

– Зупиніть верблюдів! – вигукнула я. – Мені потрібно переодягнутися, витріпатися з пилюки. Швидко, допоможіть мені!

Я зістрибнула з верблюда, поквапом зняла подорожній одяг і одягнула найліпшу сукню та накидку, а обличчя оздобила променистою усмішкою.

Єлиєзер поїхав вперед, я чула, як він переказує Ісааку добрі новини. Коли слуга говорив, Ісаак увесь час дивився в мій бік. Мені складно знайти відповідні слова, щоб описати цей момент: хвилювання та піднесення сягали зеніту. Чи я йому сподобаюся? Чи він мене полюбить? Я відчувала, що уже закохалася в нього (або ж в опис, який мені передав Єлиєзер). А якщо Ісаак вирішить відіслати мене назад? Мені аж коліна затрусилися…

Він ішов до мене… Матінко, що ж мені сказати? Як поводитися? Йому сорок років, він удвічі старший від мене… От навіщо я у все це влипла?!

Ісаак став навпроти мене і поглянув мені глибоко в очі. Він також виглядав здивованим, але усміхався. Потім підійшов ближче:

– Можна взяти тебе за руку? – запитав.

Я не була спроможна й слова мовити, тож лише кивнула головою.

Ісаак взяв мене за обидві руки й обняв. Мені аж мурашки по шкірі пробігли.

– Чи можна відкрити твоє обличчя?

Я знову кивнула головою. Ісаак простягнув руку й відкрив моє обличчя. Я намагалася щось прочитати в його очах. Від здивування вони збільшилися, а на устах сяяла усмішка. Я йому сподобалася. А мені сподобалося те, що я відчувала. Ісаак ніжно обняв мене і відвів до свого дому. Він небагато говорив, але я чула, як він весело насвистує.

У нас було скромне весілля, у колі родини та слуг. Свічки, вино і троянди – все в романтичному стилі. Він добре все спланував. Потім ми пішли до подружнього намету. Ісаак сказав мені, що я стала його радістю і насолодою його життя. Єдиним мінусом було те, що його мати не встигла зі мною познайомитися.

Авраам не швидко нас залишив. У сто сорок років він ще був у чудовій фізичній формі й одружився з іншою жінкою (Хеттурою). Ми були майже однолітки і чудово розуміли одна одну, як сестри. Хеттура народила йому шість синів. Коли Авраам помер, ми поховали його біля Сарри.

У мене та Ісаака довго не було дітей. Це було нашим єдиним клопотом. Ісаак молився про дитину. І через двадцять років очікування я нарешті завагітніла. Я не була така стара, як Сарра, коли народжувала Ісаака, але нелегко переносила вагітність. Незабаром виявилося, що в моєму лоні ростуть близнюки, які постійно копаються та штовхаються.

Одного дня трапилося щось, чого я ніколи не забуду. Бог промовив до мене:

– Ти носиш у собі два народи. Один син буде сильнішим від другого. Вони боротимуться між собою, а старший стане слугою молодшого.

Я була приголомшена, але не розповіла про це Ісаакові. Це мав бути секрет між мною і Богом.

Вони народилися один за одним. Маленька ручка молодшого міцно стискала п’яту брата. Чарівно. Ми назвали його Яків – «той, що тримає п’яту». Може це не було милозвучне ім’я, але нам подобалося. Старшого ми назвали Ісав, «дикий чоловік», бо все його тіло було покрите волоссям.

Хлопці виростали і постійно конкурували один з одним, доводячи нас до шалу.

Ісав став мисливцем, він захоплювався пригодами. Він більше любив батька, а не мене. А Яків був завжди задуманий, дещо замкнений у собі. Це був тип підприємця, він любив будувати плани. А ще Яків був рішучий. Хоч я не назвала б його типовим маминим синочком, однак Яків любив мене більше, ніж батька. Я любила бути в його товаристві, ми багато розмовляли.

Однак не все було так рожево. Мені виповнилося вісімдесят років. Я вже не була такою вродливою, як тоді, коли Ісаак закохався в мене. А йому вже було поза сто років. Він виглядав на свій вік. Ми стали чужі один одному. Ісаак любив Ісава, я любила Якова.

Згодом ми дізналися, що Ісаак помирає. Тільки коли? Він був сліпий, як кріт, погано чув, ледве рухався. Йому була потрібна допомога, щоб підвестися з ліжка.

Одного дня він зрозумів, що незабаром помре. «Незабаром я помру, – подумав він собі. – Час поблагословити первородного сина».

Він не узгодив це зі мною. Однак, на щастя, я почула, як він звернувся до Ісава:

– Сину, настав цей день. Я старий і скоро помру. Іди, вполюй щось і приготуй мені свій чудовий гуляш із дичини. Ми поїмо, а потім я дам тобі своє благословення. Повертайся швидко. Я чекатиму на тебе.

Я відразу відвела Якова убік і розповіла йому про це.

– Візьми двоє козенят. Зготуємо батькові гуляш з дичини. Він не відчує відмінності. Тепер йому все однаково смакує. Постараємось, щоб це ти отримав батьківське благословення. І поспіши!

Коли Яків виходив, то сказав:

– Мамо, я вже відібрав його в Ісава. Я не розповідав тобі про це… Недавно Ісав повернувся з полювання дуже голодним. Йому запахло моєю печенею. І він продав мені своє первородство за той шмат м’яса.

– Чудово! Отже, це вже сталося, тільки твій батько про це ще не знає. У мене є план.

Незабаром гуляш був готовий. Я накрила плечі й шию Якова козячою шкірою, щоб він нагадував Ісава. Ісаак навіть не зорієнтувався. Так з моєю допомогою Яків вкрав благословення батька, благословення достатку та багатства врожаю. Ісаак також заповів, що народи служитимуть і поклонятимуться йому. І сказав: «Твій брат служитиме тобі!». Це Господь обіцяв мені вже давно. Так! Я була задоволена. Ми перемогли. Вдалося! І набагато ліпше, ніж я сподівалася. Ви не уявляєте, яку силу має благословення батька для первородного сина.

Ми з Яковом обнялися, витерли сльози зворушення й оголосили цей день днем перемоги. Ми не могли надто довго радіти. Почули, як Ісав повертається з полювання. Сховалися і почали прислухатися. Це справді сумно. Адже Ісав також був моїм сином. Я до кінця днів не забуду його крик розпачу.

Не минуло багато часу, як Ісаак помер.

Я залишилася сама, але не зовсім. Бо в мене був мій улюблений син Яків. Випадково я почула, як Ісав погрожував:

– Як тільки мине жалоба за батьком, я вб’ю Якова.

Я знала, що він на це здатен. Тож покликала Якова і наказала:

– Ти мусиш втікати. Твій брат має намір вбити тебе, як тільки мине жалоба за батьком. Вирушай до Ханаану, до мого брата Лавана. Залишися там, поки ситуація не заспокоїться. Я пришлю за тобою.

Прощання було дуже важким. Я міцно обняла улюбленого сина. Ми обоє плакали. Нарешті Яків вирвався з моїх обіймів і побіг у поле. Він багато разів обертався і махав рукою на прощання. Це був найсумніший день у моєму житті. Я дивилася, як мій син іде від мене. Тоді я ще не знала, що бачу його востаннє.

А життя продовжувалося. Ісав був поблизу, але в нас було мало спільного. Ми постійно сварилися. Через якийсь час він привів додому одну з поганських дівчат, крикливу, імпульсивну та неотесану. Я не мала поняття, що він у ній знайшов. Вона затьмарювала мені життя. Зате їхні діти були чудові! Я була прикрою, старою свекрухою, але моя невістка на це заслужила. Згодом Ісав одружився зі ще однією безсоромною дівчиною. Я майже впевнена, що він навмисно вибрав собі таких дружин. Він хотів мені допекти. І йому це вдалося.

До мене доходили звістки про чудових дружин Якова та про його численну родину. У нього народилося дванадцять хлопців та одна дівчинка. Я не брала участі в його житті. Так, я сумувала за Яковом, але ми більше ніколи так і не зустрілися.

Я часто задумуюся, чи те, що я колись йому порадила, принесло йому користь… Бог дав мені обітницю, але мені навіть на гадку не спало, що Він сам її виконає. Я взяла справи у свої руки. Можливо, це не було найліпше розв’язання, але я зробила все, щоб сталося так, як обіцяв Господь.

Чого нас вчить історія Ревекки?

Звісно, Ревекка уважно слухала розповідь Єлиєзера про те, як він молився про Божу допомогу, щоб знайти відповідну дружину для Ісаака. Однак чи вона знала, що її чекає, коли вирішила поїхати в далеку дорогу? Не думаю. Події, які призвели саме до такого вибору Єлиєзера, були справою Бога. Її відповідь свідчила про велику готовність бути слухняною Божій волі.

Проте історія Ревекки має також темний бік. Без сумніву, її подружжя було вдалим і романтичним зв’язком двох людей. Однак час і доля змінили цю жінку, і в характері Ревекки проявилися недобрі риси, коли вона дозволила собі полюбити одну дитину більше від іншої. Ця несправедливість трагічно розділила її сім’ю. Ісаак любив Ісава, а Ревекка – Якова. Це закінчилося погано, врешті призвело до ошуканства та змови. Ревекка обдурила свого чоловіка і показала синові, як обдурювати інших. Її життя мало сумний кінець. Видається, що Ревекка зійшла з доброго шляху, коли один з її синів став для неї важливішим від іншого. Кожен з нас може потрапити в таку пастку.