Самарянка

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ СКУШТУВАТИ ЖИВОЇ ВОДИ

Христос і Самарянка, Карл Генріх Блох

Найкоротший шлях між двома точками – це пряма лінія. Хіба що ви єврей і живете в біблійні часи. Найкоротший шлях із Єрусалиму до Галилеї вів через Самарію, однак євреї з фарисеями на чолі завжди обирали довший шлях, який вів через Перею. Чому? Бо євреї ненавиділи самаритян. Ця ворожість сягала ще часів ассирійської колонізації та пізніших конфліктів, пов’язаних з поверненням із неволі. Непримиренна суперечність між юдеями там самарянами стала причиною побудови конкурентної святині на горі Герізім. Між цими двома спорідненими групами існувала неймовірна ненависть на релігійному підґрунті. Євреї звикли повторювати: «Хто їсть хліб самарянина, не ліпший від того, хто споживає свинину». Євреї не хотіли мати нічого спільно зі самарянами.

Ісус поводився цілком по-іншому! Він не погребував розмовляти з жінкою самарянкою і з її народом. Він був і залишається понад релігійними поділами, Він вчить нас почитати Бога в Дусі й правді.

Євангеліє від Івана 4:4-42

Її погляд…

З’ясуймо це раз і назавжди – я самарянка і пишаюся цим. Чому я про це говорю? Тому що євреї і самаряни упродовж довгих років жили у взаємній ненависті. Ми з ентузіазмом вигадували одні для одних образливі прізвиська. Уникали одні одних як тільки могли, а якщо наші шляхи вже перетиналися, то ми скоріше плюнули б одні одним в обличчя, аніж почали би розмовляти. Ми були подібні на фанатів конкуруючих футбольних команд.

Мало того, що я була самарянкою, мене ще й вважали жінкою легкої поведінки. У мене було п’ятеро чоловіків, а потім я жила з мужчиною, який не був моїм чоловіком. Напевно, ви собі думаєте: «Як одній жінці вдалося пережити п’ятьох чоловіків?». Ну, у ті часи чоловіки не жили надто довго. Вони ставали жертвами війн, хвороб, голоду, зарази, слабкого здоров’я, негігієнічних умов життя, каторжної праці та ран, які не загоювалися. У нашому суспільстві вдови були приречені на вбоге життя або, що ще гірше, на новий шлюб. Мій перший чоловік був справжнім скарбом, а от наступні… Щоб нікого не образити, скажу лише, що їм була притаманна тенденція зменшення позитивних якостей. Чоловік під номером два був садистом, третій завжди ходив п’яний, четвертий грав в азартні ігри, п’ятий виявився звичайнісіньким невдахою, з якого боку на нього не глянути. Я намагалася добре виглядати, так, на всякий випадок, щоб вийти заміж за наступного. Чергове подружжя… О, ні, з мене було досить подружніх зв’язків, тож ми просто жили разом, як і багато людей у ваш час. Так, визнаю, це не було добре. Але досить теревенити про моє нудне минуле. Час розповісти справжню історію.

Коли того дня я йшла набрати води, бо це було обов’язком жінок, то помітила чоловіка, який сидів біля криниці Якова. Я підійшла ближче і побачила, що це – єврей! Що він робив у Самарії? Спочатку я подумала, що він заблукав. Було страшенно спекотно, тож йому, напевно, хотілося пити. І що тепер? Черпака в нього не було, а я була єдиною особою, куди не глянь. Я не приходила по воду вранці, коли було прохолодно, бо тоді приходили інші жінки, а в мене не було бажання ставати об’єктом їхніх пліток. Був полудень і спека.

Незнайомець перший порушив тишу і промовив:

– Ти могла б дати Мені напитися?

Він поводився люб’язно і тактовно. Не зневажав мене, як це звикли робити євреї. Бо ж жінка зі Самарії була на самісінькому дні єврейської ієрархії цінностей. Як Він міг просити мене про щось? Та я не була несміливою панянкою. Навпаки, я була безпосередня, а часом навіть зухвала (бо як інакше мені вдалося б мати шістьох чоловіків?).

Без роздумувань я відповіла:

– Ти – єврей, а я – самарянка. Чому Ти просиш у мене напитися?

Замість того, щоб відповісти на моє запитання, Він розповів мені про якусь дивовижну, зовсім іншу воду – живу. Збентежена, я запитала Його:

– А як Ти зможеш дати мені тієї води, якщо не маєш відра?

Це було дуже дивно, але моє запитання не збило з пантелику цього Незнайомця. Тож я продовжувала.

– Хіба Ти більший від Якова?

Я була дуже зухвала… І тоді Незнайомець сказав щось, від чого я ледь не оніміла:

– Кожен, хто нап’ється тієї води, вже ніколи не відчуватиме спраги.

Неймовірно! Я ніколи не чула нічого подібного. Це було надто гарно, щоб бути правдою. Він сказав «кожен, хто», тобто ідеться і про мене. Я мусила спробувати тієї води, тож не вагалася ані хвилини і промовила:

– Дай мені тієї води, Пане, щоби мені більше не треба було сюди приходити.

– Іди і приведи свого чоловіка, – відповів мені Незнайомець.

Не міг попросити щось простіше? Але я вирішила сказати Йому правду.

– У мене немає чоловіка, – зізналася я.

– Добре ти сказала. В тебе було п’ятеро чоловіків, та й той, хто є в тебе зараз, не є тобі чоловіком. Ти сказала правду.

Я злякалася. Ким би не був цей єврей, Він багато про мене знав.

І тоді я бовкнула одне з тих дурних тверджень, яке, на жаль, увійшло до історії:

– Пане, бачу, що Ти – пророк.

Що завгодно, аби тільки відвернути Його увагу від моєї ситуації. Що ж, я сказала дурницю. А що робити? Я вела далі, міцно тримаючись богослов’я, бо це завжди розпалює розмову. А я ж вважала себе кмітливою. «Наші отці… ви, євреї, … почитають», – я кидала гасла, які провокували на контроверсійні дискусії. Та мої теревені не збили Його з теми.

– Жінко, вір мені, у Богові твоє спасення.

Це я могла зрозуміти.

– Справжні віруючі поклонятимуться Богові в Дусі й правді, і таких поклонників шукає Небесний Отець, – ствердив Незнайомець.

Він говорив про щось цілком нове для мене. Я постійно почувалася збентеженою. Подумалося: «Досить вже тієї єврейської балаканини. Тепер я похвалюся своїм знанням».

– Я знаю, що прийде Месія, який все нам пояснить, – сказала я з надією, що в Нього щелепа звисне від здивування.

А Він подивився на мене з любов’ю та милосердям і відповів:

– Це Я.

Оце було неймовірно! А найбільш немислимо було те, що Він сказав це мені, самарянці і перелюбниці! Оцього я вже не могла збагнути. Месія об’явився мені, особі, яка нічого ні для кого не означала. Сам Месія! Христос! Я аж оніміла, – я, та, котра упродовж усього життя мала готову відповідь на все, тепер не спромоглася промовити ані слова.

У цю саму мить прийшли Його учні й мовчки придивлялися до усього, що відбувається. Я можу лише здогадуватися, що вони думали! А я повірила Йому! Я Йому справді повірила! Правда, яку я пізнала, пронизувала моє єство. Я відчула щось цілком нове. Цієї миті я готова була зняти зі себе увесь цей тягар і залишити в’язницю, в яку сама себе замкнула. Це неможливо пояснити. Його слова освіжали набагато ліпше, ніж джерельна вода.

Я забула за свій дзбан, бо знайшла джерело живої води. Подумала: «Я мушу це комусь розповісти. Я мушу розповісти це усім!». І з цією думкою я побігла до міста. Я нічим не переймалася, я кричала з радості:

– Він усе мені розповів! Ходіть і самі побачите! Це Месія! Подивіться самі!

Багато хто повірив мені й пішов до криниці. А я не могла оговтатися з радості.

Я не знаю, як це відбувається у вас, але коли я пізнала Христа, то в мені щось перемінилося. Я відкрито визнала свої гріхи! Я хотіла поділитися доброю новиною про прощення з усіма, кого знала. Я хотіла нести цю новину також незнайомим! Чому люди з мого містечка повірили мені? Напевно, вони помітили радикальну переміну, яка в мені відбулася. Це завдяки Ісусові я стала новим створінням.

Він залишився з нами, самарянами, яких всі зневажали, упродовж двох днів, і ми ніби відродилися. Завдяки моєму свідченню мене прийняли до спільноти. Всі мої сусіди хотіли пережити те саме. Цілком можливо, що я була першою місіонеркою Месії. Люди з мого містечка швидко переконалися, що я говорила правду. Цей чоловік був Спасителем світу!

Тієї ночі, повернувшись додому, я довго розмовляла зі своїм Іваном.

– Пора вже нам жити чесно. Одружімося!

На моє величезне здивування, він відразу погодився. Ми пішли до Месії, і Він уділив нам шлюб і Своє благословення.

Чого нас вчить історія самарянки?

Ця захоплююча зустріч біля криниці може нас багато чого навчити. У розмові з Ісусом самарянка не побоялася ставити ті запитання, які її справді хвилювали. Щобільше, вона терпляче очікувала відповіді. І їй відкрився цілком новий світ. Це доводить, що витривалість отримує свою винагороду.

Ми також можемо добиватися правди, бо Ісус знає про нас геть усе. Перед Ним ніщо не сховається. Так що не варто витрачати час на подвійні ігри чи ховатися. Прийшов час стати в правді перед Богом і перед людьми, з якими ми живемо. Час визнати наші гріхи, відпокутувати за них і радіти прощенню. Невизнані гріхи не бувають прощені.

Немає нічого поганого в тому, що хтось відчуває голод чи спрагу духовної правди, розуміння і вічного прощення. Прагнення живої води дозволило цій жінці заспокоїти духовну потребу зустрічі з Месією. Бог дає нам фізичне прагнення як засіб безпеки, за допомогою якого ми маємо можливість зберегти здоров’я і життя. Такий самий принцип стосується і духовного життя.

Завдяки самарянці ми також довідуємося, що живою водою треба ділитися, а не накопичувати її. Вона не могла зберегти цю істину лише для себе. Мусила поділитися нею з іншими! Так щастя, яке переповнювало її серце, принесло благословення багатьом людям.