Понеділок 27 Травень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

Жінка-грішниця з Єв. від Луки

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ОТРИМАТИ ПРОЩЕННЯ

Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо

Про неї відомо небагато, як це зазвичай буває з безіменними біблійними героїнями. Ми лише знаємо, що вона була великою грішницею. Та погляньмо правді в очі: починаючи від Єви, першої грішниці, всі жінки народилися в грісі, і чоловіки також.

Вам не подобається, що про неї говорили просто «жінка»? Тоді назвімо її «жінкою, яка отримала прощення», адже після зустрічі з Ісусом вона покинула гріх і почала нове життя, з чистої сторінки.

У часи Ісуса кожна жінка була цілком залежною від свого чоловіка чи батька. Вдови, розведені та жертви інших життєвих трагедій не мали жодного забезпечення. Багато з них починали займатися проституцією, щоб не померти з голоду. На жаль, така правда.

Євангеліє від Луки 7:36-50

Її погляд…

Визнаю… Зробила я в житті багато помилок, про які псевдосвяті люди ніколи не дадуть мені змоги забути. Моє дитинство протікало цілком звично. Все змінилося, коли я почала дорослішати. Річ у тому, що дядько моєї матері використав мене в інтимному плані. Так я стала пошкодженим товаром. Він погрожував, що вб’є мене, якщо я комусь бодай словом обмовлюсь. Тож я тримала язика за зубами й звикла тамувати весь біль у собі.

Моє подружжя було справжньою поразкою. Я не вміла любити чоловіка, хоча він був доброю людиною. Він не розумів, чому я так на нього реагую. А я не могла нічого змінити. Я ненавиділа себе. Почувалася брудною… Це не його провина, що я пішла від нього.

Я спробувала щастя ще раз, і мені попався справжній невдаха. Я була дедалі гіршої думки про себе. Намагалася бути доброю дружиною, але мені це не вдавалося. Моє почуття власної гідності впало до нуля… І я знову покинула чоловіка.

Що мені було робити? Я ненавиділа себе і всіх чоловіків. Я хотіла їх скривдити, тож стала повією. Молодою, вродливою, звабливою. Так, я була чудовою дівчиною для супроводу та розваг. Мій бізнес розвивався і давав великі прибутки.

Жоден із моїх клієнтів не був гідним поваги чоловіком. Подумки я кпила з них. Я обкрадала сліпців, зловживала алкоголем. Що ж, я не була чемною дівчинкою. Чи я була щасливою? Реалізованою? А ви як думаєте? Я заздрісно дивилася на дружин і матерів. Я чудово знала, чого мені не вистачає. Всередині в мені зяяла величезна порожнеча. Я почувалася жахливо самотньою. Жодна жінка в околиці не хотіла зі мною знатися, а чоловіки цікавилися лише моїм тілом.

Нашими краями розійшлася звістка про нового Вчителя, Який чинив великі чуда. Про Нього розповідали незвичайні історії. Він був зовсім інший, ніж наші фарисеї. Любив дітей і проводив з ними багато часу. Він захищав убогих, хворих, навіть прокажених, а насамперед – грішників. Кажуть, що після зустрічі з Ним кульгаві ходили, глухі чули, а сліпі знову ставали зрячими. Дехто стверджував, що це все плітки, інші вірили в ці історії та розповіді.

Я дуже хотіла вирватися із пастки мого сумного існування і тому розпачливо шукала прощення й допомоги. Намагалася якось дістатися до Нього, але чомусь ми постійно розминалися. Ісус повсякчас мандрував. Складалося враження, що Він постановив Собі достукатися до якнайбільшої кількості людей.

І тоді я почула про гостину в Симона. Один із клієнтів розповів мені, що Вчителя запросили як почесного гостя. Симон був набундюченим, самозакоханим фарисеєм. Я могла б розповісти вам не одну страшну історію про нього та його банду. Мені важко було уявити, що Ісус захотів сісти з ним за один стіл. Я здогадувалася, що на Ісуса наставили якусь пастку, намагаючись публічно принизити Його.

Зрозуміло, що мого імені не було в списку запрошених. Для Симона я була ніким, безвартісною повією. Але я мусила добратися до Ісуса. От тільки як? Сонце схилялося до заходу, напевно вже й вечерю подали. Я поспіхом схопила найдорожчу річ, яку мала – флакончик із дорогими нардовими пахощами. Я не знала, навіщо, просто мусила щось Йому пожертвувати.

Мені вдалося прослизнути до саду через задню браму, а потім бічним входом пройти на кухню. Я непомітно пройшла мимо господарів, які стояли біля гостей. Вони були надто зайняті й не зауважили мене. Потім я прокралася до основного залу. Вчителя не важко було помітити. У Ньому було щось, що притягувало погляд людей. Якась частина мого єства відразу прилинула до Нього, хоча Він був чистий, а я брудна.

Я обережно наблизилася до Нього і стала відразу за Його плечима. Я поняття не мала, що робити далі. Відчувала, ніби в мені прорвало якусь дамбу, і раптом вилилося все, що я тримала в собі роками: біль, образа, жаль, бруд і почуття провини. Я не вмію цього пояснити.

Я заплакала, хоча не робила цього вже багато років. Захисний мур, який я будувала роками, мур гніву й невдоволення, вмить зруйнувався. Я впала на коліна. Сльози котилися по моєму обличчі настільки рясно, що я могла обмити ними ноги Ісуса. Я поцілувала їх з любов’ю, а потім облила пахощами з флакончика. Біля себе я не мала нічого, чим могла би їх витерти, тож витерла своїм волоссям.

Запах рознісся по приміщенні, це привернуло увагу всіх гостей. О ні, тільки не це!.. І що тепер? Вчитель поглянув на мене з любов’ю та милосердям, так на мене не дивився ще жоден чоловік. Не хтиво, а ніжно. Так міг дивитися лише Бог. Цей погляд щось зрушив у моїй душі.

Ісус повернувся до Симона і промовив:

– Симоне, хочу тобі щось розповісти.

– Слухаю, – відповів Симон.

Поки що ніхто не намагався вигнати мене. І ніхто не відзивався до мене.

Тим часом Ісус продовжував:

– Двоє чоловіків загрузли в боргах. Один був винен п’ятсот монет, а інший – п’ятдесят тисяч. Жоден з них не мав з чого віддавати борг. Тож банкір пробачив борг обом. Хто з них більше любитиме банкіра?

Симон сидів навпроти Вчителя і своїх цинічних гостей, які зацікавлено придивлялися до Ісуса. Не знав, що відповісти. Роздивлявся довкола, але присутні лише знизували плечима.

– Припускаю, що той, кому було більше даровано, – неохоче відповів.

Ісус широко усміхнувся. Я відчула, що ця розповідь про мене.

– Так, це правильна відповідь.

Я до кінця життя не забуду цього моменту. Ісус з любов’ю подивився на мене і звернувся до Симона:

– Ти не завдав собі труду, щоб обмити Мені стопи, а ця жінка, яка прийшла до твого дому, вмила їх своїми слізьми й витерла волоссям. Ти не привітав Мене поцілунком, а вона, відколи прийшла, не припиняє цілувати Мої стопи і навіть намастила їх пахощами. Симоне, кажу тобі, відпустяться їй численні її гріхи, бо вона багато полюбила.

Симон проігнорував звичаї: не подав гостеві миски для миття ніг, не намастив пахощами голову втомленого мандрівника, не привітав його поцілунком. Відомо, що Ісус мав на увазі. Симон ніколи не просив пробачення, оскільки вважав, що не має гріхів. Тому в ньому небагато було любові до Бога та людей.

Моє життя було одним великим пасмом різноманітних гріхів – я була нікчемною, деградованою пиячкою й повією, про це всі знали. А насамперед про це знала я; і я точно знала, що не зможу вибратися з цього болота самотужки.

Ісус голосно звернувся до мене, так, щоб це могли почути всі гості:

– Відпускаються тобі твої гріхи.

Ніколи раніше жодні слова не звучали в моїх вухах настільки чудово! Мої гріхи відпущені! Я вільна!

А довкола почувся шепіт: «Хто Він такий, щоб відпускати гріхи?», «Та як Він сміє?», «Яке Він має право перекреслювати її минуле? Вона повинна заплатити за свої вчинки!» Ісус поглянув на них настільки виразно, що всі шепоти відразу стихли. А потім знову звернувся до мене:

– Твоя віра спасла тебе.

Радість від прощення наповнювала моє єство. Я була вже іншою людиною. Прийшла сюди як грішниця, а виходила чистою жінкою, бо Він витер мої гріхи. Тепер я могла почати все заново. Я знала, що моє життя цілком зміниться.

– Іди в мирі! – сказав Ісус на прощання.

У мене зникло почуття провини, а моє ім’я звільнилося від ганьби.

Чого нас вчить історія жінки-грішниці з Євангелія від Луки?

З історії цієї жінки виразно пробивається одна правда. Яким би низьким не було падіння людини, життєдайний Господь завжди може нас підняти. Наше падіння є для Нього шансом показати світу силу прощення.

Звернімо увагу на те, що Ісус не назвав цю жінку грішницею. Він ніколи й до нікого так не звертався. Ісус не зосереджується на гріхах. Він не показує пальцем, демонструючи, наскільки ми погані. Він простягає до всіх Свою долоню допомоги і дає нам обітницю прощення. Дивиться на заплутану історію нашого життя й усуває з неї зло, даючи нам можливість почати все заново. Завдяки Його милосердю та прощенню ми можемо відновити своє життя.

Допоможімо тим, хто впав. Хоча ми самі багато разів падали, Боже милосердя допомогло нам підвестися. Час відійти в мирі і почати жити життям, сповненим вдячності.