Вереніка

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБИ МАТИ ВЛАДУ

Апостол Павло в Кесарії, Микола Бодаревський

Вереніка була лихою жінкою. Припускаю, що вона навіть пишалася цим. Вона не приховувала своїх лиходійств. Ірод Агриппа І, її батько, який правив у 37-44 роках н. е., також не був святий. Про нього пишуть: «Це цар, який катував Церкву».

Спочатку Вереніка одружилася з Марком Юлієм Александром, потім з Іродом, своїм дядьком, царем Халкісу. Коли він помер, вона зв’язалася зі своїм братом, Іродом Агриппою ІІ. Через якийсь час залишила і його й одружилася з Полемоном, царем Кілікії, проте і з ним довго не прожила. Була коханкою римського імператора Веспасіяна та його сина Тита. Коли Титові стало з нею нудно, вона повернулася до Агриппи. Що за життя… Майже як у серіалі. Що ж доброго можна навчитися від такої жінки? Послухайте її історію і самі зробіть висновки.

Діяння святих апостолів 25:13-23; 26:30

Її погляд…

Я буду з вами щира. Якби ми були знайомі, то ви знали б, якою я була насправді. Взагалі-то, я не була настільки поганою. Просто… розумієте… у мене була слабка воля, я хотіла влади. По своїй природі я була інтриганкою, тож послідовно усувала всі перешкоди, які виникали на моєму шляху. Так, правда, я перебігала з ліжка в ліжко, від чоловіка до чоловіка. І на це були причини. Ці чоловіки мали в нашому світі справжню владу, і саме це мене притягувало. Зваблювати чоловіків – ось мій талант. Я мусила використовувати його якнайліпше, поки час не зробив своє.

Досить… Почну заново. Пам’ять уже трохи підводить мене, і цілком можливо, що час трохи прикрасив мої спогади. Історія кожної дівчинки починається від тата. Якби ви знали мого, то не мали б уже жодних запитань. Він був досконалим учителем! І тато, і дідусь мали ім’я Ірод, а це, по суті, було чимось на кшталт нашого прізвища. Дідусь був відомий як Ірод Великий, і після нього всі наступні володарі були названі цим іменем. Татко був Іродом Агриппою І. Був також Ірод Архелай, Ірод Антипа, Ірод Филип ІІ та Ірод Агриппа ІІ. Загалом вони були непогані. Ну… хіба що комусь доводилося жити під їхнім верховенством. У нас було чотири покоління Іродів, і всі якоюсь мірою керували Палестиною та Ізраїлем. Усіх було згадано в Новому Завіті. Здається, найгіршим із них був дідусь. Хоча жоден не міг розраховувати на титул «Найкраща людина року». Сподіваюся, я не надто втомила вас цим уроком історії. Зараз перейду до конкретних фактів.

Однак ще мушу згадати про своє походження, а саме про середовище, в якому я виростала. Так ви зможете ліпше мене зрозуміти. Дідусь рано почав робити кар’єру: він став царем Галилеї, коли йому заледве сповнилося п’ятнадцять. Скільки підлітків можуть цим похвалитися? Потім він керував цілим регіоном, заручившись підтримкою Марка Антонія, який переконав у правильності такого чину Римський Сенат. Однак щоб стати царем усього Ізраїлю, дідусь мусив підкорити Єрусалим, що й зробив у 37 році до нашої ери.

Ще трохи відійду від теми. Наші володарі були безжалісні, жорстокі й садистичні. Вони були злі до мозку кісток. О так, вони були тиранами! Їхнє роздуте его не помістилося б навіть у римському Колізеї. Чи не тому вони зводили на свою честь величезні й помпезні будівлі? Якщо вони щось хотіли, то просто брали це, адже ніхто не наважився б їх стримати. Розбещені й зіпсовані, ексцентричні всі як один – з ними неможливо було витримати. Дорослішати в такому товаристві було дуже важко. Це очевидно, що позиція доньки або сина царя пов’язана з привілеями. І я використовувала їх без обмежень. Одно слово, я була розпаскуджена, нахабна малолітка.

Я швидко збагнула, що всі корумповані впливові чоловіки мають слабкість до гарних личок та зграбних тіл. У мене було і те, і те, а ще я знала, як це можна використати. Історія моїх зваблень набагато довша, ніж ви собі уявляєте. Я жила в часи, коли все сходило з рук. Ми не знали жодних обмежень. У мене була нав’язлива думка щодо влади й контролю. Я була залежна від наркотиків, особливо від опіуму й алкоголю, а ще від модного одягу та сексуальних оргій. У ваші часи мене називали би німфоманкою.

Однак ніщо не мало для мене більшої ваги, ніж влада. Я хотіла міцно тримати в кулаку сильних чоловіків. Я хотіла, щоб усі вони захоплювалися моєю могутністю та величчю. Врода, розум та секс давали мені перепустку до такого життя. Ви маєте знати, що я була такою самою жорстокою, як і дідусь, тільки моя жорстокість була трохи витонченішою. Ніхто не смів перечити мені.

Я намагалася бути гідною свого імені, яке означає «переможна» або «та, що отримала перемогу». Друге значення мені більше подобається. В моїх очах життя було грою або битвою, яку я хотіла виграти будь-якою ціною, навіть якби мала продати свою душу й тіло. Кожен мій чоловік чи коханець був своєрідним трофеєм, за допомогою якого я прагнула здобути чергову перемогу. Це як насічки на зброї, що їх стрілець наносить за кожного вбитого, тільки в мої часи замість рушниць використовували мечі. А меч був для мене надто важкий і не надто елегантний. Я носила при собі стилет, так, про всяк випадок. Дівчина повинна вміти захищатися. А що стосується перешкод, які траплялися на моєму шляху… Що ж, кілька таких «перешкод» потрапили в чорний список татка і за ними й слід пропав.

Моє перше подружжя було невдалим. Зрештою, це можна було передбачити. Я була найстаршою донькою своєї матері. А вона була ого-го якою жінкою! Марк виявився м’якотілим, слабим, одно слово, жалюгідним. Він був геть до нічого. Я швидко зрозуміла, що він не зайде далеко в моєму безжалісному світі, тож покинула його. Мій наступний обранець був трохи ліпшим – дядько Ірод, цар Халкісу. На жаль, цей підтоптаний старець не міг жити в моєму ритмі. Він помер незабаром після нашого шлюбу. Можливо, через мене. Я залишилася молодою, багатою вдовою. Чи можна бажати чогось більшого?

Я обрала собі наступного коханця, а радше схопила чергову жертву – мого рідного брата, справжнього жеребця. Що ж, визнаю, це кровозмішення, але яка була забава! Якщо ти був відомим і багатим, то можна було спокійно так жити, не втрачаючи доброго імені. В Римі такі речі траплялися часто, в Ізраїлі дещо рідше. Хоча ми ніколи й не одружилися, та я пишалася зв’язком з Агриппою, вже не кажучи про те, що ми непогано розважалися. Однак минуло трохи часу й Агриппа мені набрид.

Наступною позицією в списку моїх коханців був справжній володар – Полемон, цар Кілікії. Я змусила його перейти на юдаїзм та пройти обряд обрізання. Лише тому, щоб показати йому, хто в домі господар. Ото забава! Коли я його звабила, він перестав мене цікавити, тож я повернулася до люблячого братика.

Незабаром трапилася ще одна нагода – багатий і впливовий імператор Веспасіян. Напевно, ви чули про нього на уроках історії. Він був чудовим кандидатом, але підстаркуватим. На щастя, у нього був син Тит. О, він був на мій смак: молодий, мужній, амбітний. Він швидко просувався щаблями кар’єри. Гм… бути водночас коханкою і батька, і сина. Цілком непогано. Упродовж якогось часу ця схема функціонувала бездоганно. Однак потім Тит став імператором, і я була йому непотрібна. Він вигнав мене з палацу, отак просто, і ще й застеріг, щоб я туди більше ніколи не поверталася. Я була так близько до своєї цілі! Я вже майже почувалася володаркою усієї Римської імперії, наймогутнішою жінкою у світі! Як вам це подобається? І це після всього, що я для нього зробила? Адже це я допомогла йому зайти настільки далеко. А він просто взяв і вигнав мене! Невдячна гнида.

У чиєму ліжку я врешті опинилася? Я була вже трохи… використана. Щоб добре виглядати, я мусила дедалі більше часу проводити перед дзеркалом. Важко старіти з переконанням, що ти більше нікому не потрібна. Я вирішила повернутися до старого доброго Агриппи. Я й надалі знала, в які струни вдарити, щоб отримати те, що мені потрібно. Упродовж решти життя я була його співмешканкою. Я завжди була біля нього, ми правили разом. Можете дивитися на мене зверхньо. Ну так… порівняно з Клеопатрою, яка робила справді великі ставки, я була лише посередністю.

Мушу зізнатися вам у дечому, про що я нікому й ніколи не говорила. Моє життя було порожнє й позбавлене сенсу. В мене не було дітей, яких я могла б любити. Щастя, яке я намагалася отримати, виявилося дуже летким. Мені було потрібно щораз більше і більше, аби почуватися добре. За гарним фасадом ховалося життя порожнє, ніби шкаралупка горіха. Мені було шкода самої себе. Після котрогось із коханців мені залишилася одна соромлива хвороба… Я вдавала, що щаслива, хоча насправді в усьому нашому гнилому товаристві не було нещасливішої особи від мене. З морального огляду ми всі зазнали поразки.

Розповім вам про подію, яка назавжди пов’язала мене з вашою Біблією. Вона настільки сумна, що кожного разу, коли я її згадую, в мене починається депресія. Задумуюся, що сталося б зі мною і з жертвами моєї жадоби, якби цей інцидент мав інше закінчення.

Героєм цієї історії був Павло, славнозвісний апостол. Де б він не з’являвся, всюди збирав великі натовпи слухачів. Сильний, освічений, надзвичайно переконливий. Завдяки йому тисячі людей повірили в Христа, тисячі отримали зцілення від найрізноманітніших хвороб. Це було неймовірно.

Римська імперія більше не могла толерувати його діяльність. Тож Павла ув’язнили, але ніхто не знав, що з ним робити далі, тому тягали його від одного велителя до іншого. І прийшла наша черга. Агриппа і я мали з ним приватну зустріч. Він говорив полум’яно і з надзвичайним ентузіазмом. Драматично жестикулював. Ось він проголосив останній постулат… і чекав на нашу відповідь. Я поглянула на Агриппу – його очі мали дуже дивний вираз. Я побоювалася, щоб він не наробив дурниць, через що потім може ще більше жаліти. Я обережно похитала головою, сигналізуючи «ні». Він тихо сів і впродовж якогось часу сидів мовчки. Настав момент сум’яття. Врешті він промовив тремтячим голосом:

– Павле, ти майже переконав мене стати християнином.

Подивився на мене, і я також ствердно кивнула головою.

Але Павло просив надто багато. Ви лишень подумайте, від чого ми мали б відмовитися! Від наших романів, стилю життя, може навіть від трону. Бо як Римська імперія толерувала б християн при владі? Можливо, ми закінчили б так само, як і Павло, в одному з наших темних льохів. Ні, мої дорогі, такий номер не вдасться. Ми з Агриппою були згідні – ціна надто висока.

Ця думка переслідувала мене до самої смерті. «Павле… ти майже переконав мене… майже… майже переконав…». Ці слова снилися мені в страшних снах. «Майже!»…

Агриппа і я завжди будемо пов’язані з посланням про милосердя вашого Бога, яке ми відкинули. З теперішньої перспективи я вважаю, що після зустрічі з Павлом я власноруч прирекла себе на поразку. Оглядаюся на своє змарноване життя і думаю, що написали б про Вереніку та Агриппу, якби ми прийняли послання Павла?

Чого нас вчить історія Вереніки?

Ця історія має ясну й просту мораль. Вереніка та її сестра Друзилла вважалися одними з найбільш розгнузданих жінок в історії Римської імперії. Яку цінність для нас має їхнє життя? Воно остерігає, якими дорогами ходити не варто.

Якщо гени мають якесь значення, то ця родина успадкувала відсутність моральності. Історія показує, що ніхто з усієї династії Іродів не провадив чесного й шляхетного життя. Також бачимо, що їхні безсоромні, грішні звички ставали дедалі гіршими з покоління в покоління. Я не знаходжу в них жодної позитивної риси.

Можливо, падіння Римської імперії є уроком для нас. Сучасна демократія базується на тих самих цінностях, які були джерелом сили для римлян. Однак зараз у фундаменті нашого суспільства ми помічаємо ті самі тріщини, які зрешетили фундамент їхньої держави. Як довго існуватиме сучасне суспільство, якщо ми й далі толеруватимемо моральне болото, в яке занурюємося дедалі глибше й глибше?