Лоїда

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ПЕРЕДАТИ ВІРУ

Тимофій і Лоїда (фрагмент), Віллем Дрост

Біблія згадує багато бабусь, але Лоїда – єдина, яку Біблія називає цим словом. Слово «бабуся» ужите в Біблії лише один раз – саме щодо Лоїди (2Тим. 1:5).

Її грецьке ім’я означає «мила», «бажана». Ідеальне ім’я для зразкової бабусі! Ми не знаємо про неї нічого, крім того, що вона була побожною єврейкою, яка переказала віру своїй доньці Євниці, а потім і Тимофію, її синові. Разом із родиною вона мешкала в Лістрі. Цілком можливо, що вона та її близькі навернулися внаслідок діяльності апостола Павла. Ми також можемо припускати, що апостол неодноразово гостював у її домі. На увагу заслуговує і той факт, що ми нічого не знаємо про Тимофієвих батька та дідуся. Знаємо лише, що його батько був поганином, а це могло, хоча й не мусило, бути причиною подружніх конфліктів. Свою похвалу Павло адресує лише Тимофієвій матері та бабусі.

2 Послання апостола Павла до Тимофія 1:5; Діяння святих апостолів 16:1

Її погляд…

Я пишаюся тим, що єдина в Біблії названа «бабусею». Це велика честь! Я дізналася про це щойно після смерті, коли апостол Павло назвав мене так у листі до мого внука.

Я була типовою єврейською бабусею, зі смачними тістечками, з правом хвалитися дітьми та внуком, з невичерпним запасом обіймів та поцілунків, з теплими руками для колисання, з кошиком для рукоділля, кіпою домашніх рецептів на різні смаколики й непересічним почуттям гумору.

Роль бабусі, одне з найважливіших життєвих завдань, принесла мені в житті чимало задоволення. Це настільки чудова роль, що я могла бути лише бабусею. І ніким більше. Я була бабусею не лише для молодого Тимофія, а й для всіх його друзів, які охоче відвідували наш дім.

Донька не надто зважала на мою думку і вплуталася в нещасливе подружжя. Всупереч принципам нашої релігії вона одружилася з поганином. Як пізніше з’ясувалося, вони ні в чому не погоджувалися. Наш стиль життя і наші звичаї оберталися довкола Тори та Святині. Її обранець був вихований цілком по-іншому. Все зводилося до того, що він не хотів мати нічого спільного з нашою релігією. Я переймалася і молилася, навіть просила їх звернутися до подружньої порадні. Ні, не подумайте, він не був агресивний у ставленні до дружини. Ні. Але вони все одно не могли знайти спільної мови. Ситуація загострилася, коли народився маленький Тимофій.

Євника хотіла на восьмий день віднести дитину до Святині, щоб пожертвувати її Богові й здійснити обряд обрізання. Її чоловік страшенно розізлився й погрожував страшними наслідками, якщо вона посміє це зробити. Бідний Тимофій – він не пасував до своїх поганських родичів, а його єврейська родина теж вважала його чужим. Часом напруження ставало просто нестерпним. Це було жахливо.

Наступний серйозний конфлікт вибухнув тоді, коли Тимофієві настав час іти до школи. Євника хотіла послати його до синагоги, де він отримав би традиційну єврейську освіту. Її чоловік на це не погодився.

– Мій син ходитиме до грецької школи! – кричав він. – До публічної школи!

І здійнялась буча.

Ці постійні конфлікти закінчилися розлученням, воно було болючим для всіх. Євника та Тимофій оселилися зі мною. Розумієте, бабусі багато бачать, але мало говорять. Євника і мій внук були геть розбиті. Бідний хлопчина. Він не міг зрозуміти, чому татко їх залишив. Йому доводилося зростати без чоловічої підтримки. Я робила все, що могла, щоб заповнити цю порожнечу. Але я була лише бабусею і не зі всім могла впоратися.

Євника дуже страждала, їй був потрібен час, щоб оговтатися. Але життя продовжувалося, і з часом її стан почав поліпшуватися. Мій скромний дім виявився саме тим, що їй було потрібне. Ми розумілися. Ми обидві були матерями.

Мені було прикро, що Тимофій мусить зростати без чоловічого прикладу. Нашою улюбленою порою дня був вечір, коли після вечері я брала його на коліна і розповідала історії про предків по материнській лінії. Деякі з них я мусила повторювати багато разів, особливо історії про Авраама, Ісаака та Якова. Тимофій зацікавлено слухав, як наш народ визволився з єгипетської неволі, як ішов дном Червоного моря і як Мойсей зніс з гори Синай десять Божих заповідей.

А найбільше він любив розповіді про Самсона та його надлюдські вчинки, про боротьбу Давида з Голіафом і про Іллю, який пішов до Бога у вогненній колісниці. Я могла годинами розповідати йому історії про трьох героїв, про Даниїла, який закрив пащі левам, про Єзекиїла та Йону, якого ковтнув кит. Це були його улюблені історії.

Я зробила все, що було в моїх силах, аби дати Тимофієві належну освіту. Він знав Тору напам’ять, як і всі єврейські хлопці. Я шкодувала, що він не міг брати участь в уроках у нашій синагозі, бо не був обрізаним. Як можна було так ставитися до малого хлопця, який ні в чому не винен? Я не могла цього зрозуміти. Хіба вони не повинні просто навертати? Без сумніву, в нашій синагозі займалися не тим, чим слід.

Й ось до нас почали доходити звістки про молодого та енергійного Месію, про Його чудесне народження, про незвичайну науку, яку Він поширював, про передчасну смерть та воскресіння. Ми довідалися, що Його учні розійшлися усім нашим краєм, проголошуючи благовість. Ми були зацікавлені, а наші душі – спраглі Бога. Обряди в нашій синагозі, штивні й сухі, були, правду кажучи, страшенно нудні. В них не було ані краплини життя. Кожна молитовна зустріч залишала відчуття голоду.

За якийсь час ми почули, що славнозвісний апостол на ім’я Павло приїздить до нашого міста. Я неабияк зацікавилася. Хотілося почути трохи більше про незвичайного Месію та нову організацію, яку ті люди називали Церквою. Ми знали синагогу та Святиню, але що таке Церква?

Врешті настав цей день. Євника не була повністю переконана, але я наполягала, щоб вона пішла на зустріч і взяла зі собою Тимофія. Там ми застали майже всіх мешканців міста. Зустріч почалася з радісного співу та прослави Бога, а потім почав говорити Павло. Я ніколи раніше не чула нікого, хто говорив би настільки просто, не переливаючи з пустого в порожнє. Мені це подобалося. Павло говорив переконливо і сильно. Натовп уважно слухав кожне його слово.

Він закінчив свою мову проханням до всіх присутніх прийняти до своїх сердець Христа, єдиного Божого Сина, Який прийшов відкупити людей і очистити їх від усіх гріхів. Нас учили, що кров биків та цапів є достатньою жертвою для примирення з Богом. Павло переконував, що існує новий і живий шлях, а ним є Ісус Христос та Його смерть на хресті. Я повірила в це! Прийняла Ісуса, визнала в Ньому свого Спасителя і присяглася, що з того дня житиму лише для Нього. Я поглянула на Євнику. Вона плакала і молилася. Молилася вперше за тривалий час. Тимофій також прийняв віру в Христа. Цей досвід назавжди змінив його життя.

Павло був чудовою людиною. Ми мали нагоду познайомитися з ним особисто, коли він прийняв моє запрошення на домашню вечерю. Потім з’ясувалося, що я була єдиною особою, яка подумала про щось настільки приземлене, як вечеря для втомленої і голодної людини. Що ж, я була справжньою бабусею.

Коли я готувала вечерю, то не могла не помітити, що між Павлом і Тимофієм зав’язалася ниточка дружби. Мені аж мороз по шкірі пішов, коли цей енергійний чоловік звернувся до Тимофія: «Мій сину». Я відчувала велику радість.

Павло, апостол Ісуса Христа, був у моєму домі й простягнув руку допомоги до мого улюбленого Тимофія! У глибині серця я знала, що Павло буде для нього зразком, який вже віддавна був потрібен моєму внукові. Це дуже багато означало для мене. Я була переконана, що Павло побачив у Тимофієві щось незвичне.

Врешті апостол залишив нас і вирушив далі в дорогу, але він ще не раз повертався до нашого дому. Зв’язок між ним та Тимофієм зміцнювався і незабаром мій внук почав допомагати Павлові в його діяльності. Він став членом Церкви, яку Павло заснував у Солуні. Потім, як товариш Павла, брав участь у його подорожах. Я пишалася цим і була дуже щаслива, бачачи, наскільки ревним свідком Христа був мій онук. Він, Павло та Сила були дружньою командою. Павло завжди говорив про мого внука: «Мій син улюблений» або просто «мій син».

Значно пізніше, коли Тимофій уже був зрілим чоловіком, він став одним з очільників нашої Церкви. На жаль, на той час Павла зловили і запроторили до в’язниці. До нас доходили звістки про те, що багато охоронців повірили в Христа, коли були приковані ланцюгами до Павла. Я можу уявити їхні розмови. Це вони, а не Павло, були справжніми в’язнями. Його послання було настільки сильним, що незабаром християнство почало проникати до дому самого імператора. Я сміялася в душі: «Ото справжній апостол! Павле, так тримати!». Він ніколи не проґавив нагоди, щоб розповісти іншим про Христа, а під впливом Павла Тимофій став таким самим.

Павло написав до мого внука два надзвичайно важливих листи. Заадресував їх: «До Тимофія, мого улюбленого сина».

Обидва ці листи сповнені заохоченнями, повчаннями та пересторогами. Їх читали у всіх церквах, а з часом додали до Нового Завіту.

Звісно, я турбувалася про Тимофія не задля того, аби Павло згадав про мене в одному зі своїх листів. Однак визнаю, що він був правий, коли колись сказав: «Пам’ятаючи нелицемірну віру твою, яка раніше була в бабусі твоєї Лоїди і в матері твоєї Євникії‚ впевнений, що вона і в тобі» (2Тим. 1:5).

Так, саме цього я дуже прагнула. Від самого початку. Передати внукові віру й навчити його усьому, що я сама знала про Бога.

Чого нас вчить історія Лоїди?

Кожній дитині потрібні бабуся чи дідусь, особливо тоді, коли вона мала. Саме дідусі й бабусі передають дітям віру. А особливо бабусі, які мають більше часу та терпеливості. Кожній дитині потрібен опікун, приклад та зразок для наслідування. Часто батьки настільки зайняті зароблянням на життя, що не можуть присвятити дітям досить часу та уваги. Вони не роблять цього навмисно. Просто більшість їхнього часу заповнена працею, нарадами, тим, щоб відвезти дітей на тренування, балет чи інші додаткові заняття, перевірити домашні завдання та припильнувати сотню інших справ.

Напевно, ви знаєте дідусів-бабусь, які щонеділі приводять до церкви духовно осиротілу дитину. Коли батькам бракує часу на церкву, дідусь чи бабуся можуть спробувати перейняти цей обов’язок. Один із найбільших дарів, які можна дати внукові, є саме дар віри в Бога. Цей дар приноситиме добрі плоди упродовж усього життя.

Ніколи не відмовляймося від онуків. Якщо виникне така потреба, то станьмо їхніми духовними опікунами. Час, витрачений на внуків, не буває втраченим.