Жінка, яка доторкнулася до Ісуса

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ВІДНАЙТИ ЗДОРОВ’Я

Христос зціляє кровоточиву жінку, Паоло Веронезе

Ця хвора жінка була худющою, анемічною, згорьованою, проте мала велику віру. Правдоподібно, вона мешкала в околиці Филипової Кесарії. Її вважали нечистою, згідно з приписами Книги Левіт 15:25: «Якщо в жінки тече кров багато днів не під час очищення її, або якщо вона має течу довше звичайного очищення її, то весь час витікання нечистоти її, подібно як упродовж очищення свого, вона нечиста». Це було схоже на смертний вирок. Раптом вона опинилася в безнадійному становищі, до неї ставилися як до прокаженої.

Євангеліє від Матвія 9:20-22; Євангеліє від Марка 5:25-34; Євангеліє від Луки 8:43-48

Її погляд…

«Нечиста! Нечиста!» – вигукувала я, ідучи вулицями міста. Так мені наказали кричати левіти, бо вже дванадцять років я страждала від постійної кровотечі. Хвороба була серйозною і, як з’ясувалося, невиліковною.

Коли це почалося, у нас із чоловіком були великі заощадження, отож ми приховували мою хворобу, шукаючи допомоги в різних фахівців. Жоден із них не вмів мене вилікувати. Вони лише витягували від нас тяжко зароблені гроші.

Врешті один із лікарів доніс про мою хворобу священикові, і нас викликали до Святині. Там мене визнали нечистою. Для мого чоловіка цього було забагато. Він не міг жити з нечистою дружиною. Та я його і не звинувачую. Він залишив мені трохи грошей, які я швидко витратила на наступних лікарів. На щастя, він настільки співчував мені, що виплачував щомісячні аліменти. Це була скромна сума, але завдяки цим грошам я могла якось жити.

Напевно, ви не зовсім розумієте, що в наші часи означало бути нечистим. Мене не хотіли бачити і знати ніде, навіть у родині. Моє тіло вважалося нечистим, отож нечистим було і ліжко, на якому я спала, і крісло, на якому я сіла. Люди, яких я торкалася, також ставали нечистими. Досить було, щоб вони торкнулися якогось предмета, з яким я мала контакт. Згідно з Мойсеєвим законом, вони потім мали випрати одяг і прийняти ритуальну купіль. Але їх все одно вважали нечистими аж до заходу сонця, що знаменував початок нового дня.

Ця моя нечистота – це дванадцять довгих років, упродовж яких до мене ніхто не доторкнувся, ніхто не зайшов на каву, – це дванадцять довгих років, упродовж яких я не могла брати участь у публічних урочистостях, ані молитися разом з іншими у Святині, – це дванадцять довгих років без можливості контактувати з чоловіком, дітьми, родиною, – це дванадцять довгих років, протягом яких мені доводилося бути послідком суспільства.

Що ще з цим було пов’язано? Демонів і злих духів також називали нечистими. Ви можете собі це уявити? Отакі гарні терміни придумали порядні люди для страждаючих. Мені доводилося витрачати чимало зусиль, аби виглядати здоровою. Відчуженість роздирала мою душу. Я дуже прагнула, щоб хтось подав мені руку, щоб інша людина не боялася обійняти мене, щоб мене поцілував хтось із моїх дітей. Мені було потрібне сприйняття.

Подумайте лишень: майже чотири з половиною тисячі днів постійної кровотечі. Перш ніж це почалося, я була молодою і красивою жінкою. Правду кажучи, я була привабливою, радісною, нормальною дівчиною, прихильності котрої добивалося чимало чоловіків. У домі моїх батьків бувало багато кавалерів. А потім все змінилося, а моїм життям заволоділи смуток, темрява, самотність, огида до себе й відсутність надії. За шкалою від одного до десяти, я оцінювала свій рівень буття на мінус один. Моя самооцінка сягала дна. Часто я думала, що смерть була б для мене найліпшим розв’язком.

Та от до мене почали доходити чутки про людину на ім’я Ісус. Він допомагав хворим, кульгавим, сліпим, різним калікам та грішникам. Мене захоплювали історії про те, як Він простягав руку й доторкався до людей. Навіть до прокажених і жінок! Кажуть, що Він навіть розмовляв із жінкою в людному місці. Наші релігійні лідери забороняли це. Десь углибині моєї душі з’явилася іскорка надії. Невже Він зможе допомогти й мені, нечистій жінці? Раптом я зрозуміла, що мушу потрапити до Нього. От тільки як?

Найбільшою проблемою була відстань. Я мешкала в Кесарії Филиповій, а Він мав відвідати віддалений на п’ятдесят кілометрів Капернаум. У мене не було ані віслюка чи ридвана, ані грошей, щоб винайняти якийсь транспорт. Я могла подолати цей шлях лише на своїх слабких ногах. Навіть для здорової людини це означало б два дні ходьби, а для мене, хворої і знесиленої, щонайменше три.

Я була у відчаї. Я знала, що віднайду здоров’я, якщо торкнуся бодай кінчика Його одягу. Я вірила в це. Однак мені треба було поспішати до Ісуса, перш ніж Він піде з цих околиць.

Я вирушила рано-вранці, взявши зі собою дуже скромну перекуску в дорогу. В мене не було ні грошей, ані шансів на нормальну ночівлю, тож ночами я лягала спати при дорозі. Було твердо й холодно, а в околицях промишляли злодії. Коли котрийсь наближався до мене, я використовувала свою єдину зброю. Я кричала: «Нечиста!». І жоден із них не насмілювався підійти близько, щоб заподіяти мені кривду. Це був єдиний плюс моєї плачевної ситуації.

Кровотеча не припинялася… Яка це мука… Я докладала всіх зусиль, аби непомітно переодягатися, й спозаранку продовжувала свою подорож до Капернаума. Дорога була далека, але з кожним кроком у мені зростала надія. Мої стопи почали кривавити, бо були покалічені камінчиками, що постійно потрапляли до сандалів. Коли я дійшла до міста, то була спрагла, голодна, одним словом, геть безсила. Виглядало на те, що кожен хотів побачити того Ісуса або бути свідком чудес, які Він робить. На вулиці вийшли натовпи людей. Я присіла на низькому мурі. Мені треба було трохи відпочити і зібратися зі силами, перш ніж я увійду в цю тисняву.

Так, настав час. Пройти через це море людей не було для мене великою проблемою. «Дайте прохід… нечиста… нечиста… дайте прохід». Люди розступалися переді мною, здивовані, що мені вистачає нахабства пхатися в самісіньку середину натовпу. Раптом я Його побачила. Він стояв спиною до мене, у центрі натовпу. Невже це можливо? Ох, я повинна туди дістатися, перш ніж Він піде далі. Може, за якусь коротку мить мені це вдасться. Я була настільки близько, що чула благання якогось чоловіка, а ще хтось біля мене прошепотів:

– Та це ж Іаїр, старший нашої синагоги? Що йому потрібно? Оце так! Він наважився підійти до Ісуса!

Я все чула і бачила. Іаїр впав Ісусові до ніг і благав крізь сльози:

– Господи, прийди до мого дому! Моя донька вмирає! А їй всього дванадцять років!

Ісус простягнув руку, підвів Іаїра на ноги й обоє вирушили до його дому. О ні… Я мусила діяти швидко, перш ніж Ісус зникне з моїх очей. А Він відходив все далі. Я гарячково повторювала: «Або зараз, або ніколи». Я не могла здатися, хоча знала, що торкаючись Ісуса, я порушу святий єврейський закон.

Я кинулася в натовп, який оточував Ісуса і впала на коліна, кінчиком пальця торкаючись краю Його плаща. І сталося чудо! Тієї самої миті кровотеча припинилася. Я знала! Я знала, що цього буде досить.

Упродовж дванадцяти нестерпних років я ні до кого не доторкнулася, і ніхто не доторкнувся до мене. Однак завдяки своїй вірі я наважилася доторкнутися до Ісуса. Крихта справжньої віри – от що мені було потрібно.

Ісус відразу зупинився. О ні… тільки не це… І що тепер?

– Хто до Мене доторкнувся? – запитав Він, оглядаючись довкола.

Я ледь не розсміялася. Всі хитали головами і знизували плечима, намагаючись звільнитися від підозр.

– Господи, – зауважив Петро, – люди напирають на нас з усіх боків, а Ти запитуєш, хто до Тебе доторкнувся. Вони всі Тебе торкаються.

Однак Ісус знав, що трапилося дещо інше. Життєдайна сила, яка променіла з Нього, зцілила мене від тяжкої недуги.

– Хтось доторкнувся до Мене з вірою… З Мене вийшла сила, – промовив Він і поглянув прямісінько на мене.

Всі звернули увагу на Його погляд. Я вирізнялася в натовпі, мені ніде було сховатися. Я була брудна, одягнена в лахміття, у мене було чорне від пилюки обличчя, а сльози радості, які спливали щоками, залишали на них світлі борозни. Мені довелося зізнатися.

Я підійшла до Ісуса і впала Йому до ніг. У присутності всіх тих порядних людей я розповіла Йому свою історію. Розповіла про шарлатанів, які замість того, щоб мене лікувати, лише брали гроші. Розповіла, чому доторкнулася до Нього, і наскільки вдячна Йому за одужання. Увесь цей час Він дивився на мене з любов’ю та турботою. Врешті простягнув руку й допоміг мені підвестися.

– Донько, – промовив так, ніби я справді була Його родичкою, – твоя віра зцілила тебе. Ти більше не нечиста. Іди в мирі.

Я відразу відійшла й переодягнулася в сукню, яку приготувала спеціально для цієї нагоди. Адже я знала, що це станеться. Потім я пішла за Ісусом. Відтоді я ділилася своєю історією з кожним, хто хотів мене вислухати.

Я йшла за Ним до самого кінця, на місце Його страти. Це було страшно. Єдине, що я могла зробити, щоб Йому якось допомогти, то час від часу витирати з Його обличчя кров і піт. Я не могла дивитися, як Він страждає… Він, сповнений доброти, любові та співчуття до людей – таких, як я.

На щастя, історія Ісуса не закінчується Його смертю. Звістка про Його воскресіння розійшлася містом зі швидкістю блискавки. Всюди тільки про це й говорили. Я вдячна за те, що могла бути частиною цієї чудової історії. Я, нечиста жінка, яка страждала від кровотечі, стала «тією, яка з вірою доторкнулася до Ісуса».

Чого нас вчить історія жінки, яка з вірою доторкнулася до Ісуса?

Якщо ти один із тих, які майже втратили надію, не піддавайся! Бог в особі Свого Сина бачить наші рани, потреби, наш біль і смуток і нашу нібито безнадійну ситуацію. Не лише бачить, а й допомагає, зцілює та повертає надію.

Якщо ми будемо готові Його прийняти, з вірою простягнути руку й торкнутися краю Його плаща, Він обов’язково нам допоможе. Жінка, яка страждала від кровотечі, була готова це зробити – і їй вдалося! Коли ми в своїй біді звернемося до Бога, то переконаємося, що віра справді чинить чудеса.

Що б ми не робили, не піддаваймося. Плекаймо слабку іскорку нашої віри, поки вона не розгориться яскравим полум’ям. Допомога, оздоровлення та визволення прийдуть до нас в особі та силі Ісуса Христа.