Вознесіння: порожнє блакитне небо – частина 3

Не так давно, перечитуючи Євангеліє від Матфея, я із подивом зауважив: Ісус розумів, що Його можуть забути. Чотири притчі в кінці Євангелія, одні з останніх, які розповів Ісус, по суті, кажуть про одне. Хазяїн відлучився з дому, господар йде і ставить свого раба стежити за слугами, жених приходить так пізно, що гості задрімали, людина розділила таланти між слугами і йде. Основна тема тут – Бог, Який пішов.

Вознесіння Христове (фрагмент), Джон Сінглтон Коплі

Дійсно, Ісусові притчі піднімають основне питання сучасності: «Куди дівся Бог?». Відповідь, яку дають мислителі на кшталт Ніцше, Фрейда, Камю і Бекета, – Бог покинув нас, і ми вільні жити за власними правилами. В Освенцимі чи в Руанді ці притчі сталі реальністю, ми отримали наочний приклад того, як поводяться деякі люди, коли перестають вірити, що над ними є Господь. Як казав Достоєвський, «якщо Бога немає, усе дозволено».

Читаючи далі, я наткнувся ще на одну притчу, притчу про овець і козлів, напевно, останню з розказаних Ісусом.

Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе? І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили.

Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим; чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне (Мф. 25:31-46).

Я добре знав цю останню притчу. Вона розбурхує душу, як і усе, чому учив Ісус. Але ніколи раніше я не помічав, що вона логічно пов’язана з чотирма попередніми притчами.

Притча про овець і козлів з двох сторін розглядає питання, підняте в інших: питання про хазяїна, що відлучився, Бога, Який пішов. По-перше, вона каже, що станеться в Судний день, коли Бог повернеться і настане розплата. Цього разу Він прийде в усій силі і славі і пред’явить рахунок за все, що сталося на землі. «Мужі галилейські, – казали ангели. – Чого ви стоїте і дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діяння 1:11).

Вознесіння Христове (фрагмент), Джон Сінглтон Коплі

По-друге, ця притча каже про той багатовіковий проміжок, в якому живемо ми з вами, коли здається, що Бог пішов. Вона відповідає на сучасне питання дуже несподівано. Бог нікуди не йшов. Він просто надягнув маску, Він переодягнувся і став мандрівником, убогим, голодним, ув’язненим, хворим і знедоленим: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили». Якщо ми не знаходимо Бога в цьому світі, може, ми шукаємо не там, де слід.

Коментуючи цей уривок, великий американський богослов Джонатан Едвардс сказав, що Бог призначив бідного Своїм одержувачем. Оскільки ми не маємо можливості виражати нашу любов Богові безпосередньо, Бог хоче, щоб ми робили добро бідному, на якого була покладена місія приймати християнську любов. Служачи йому, ми служимо Ісусу.

«Ми споглядальний орден, – пояснювала Мати Тереза одному багатому американцеві, який ніяк не міг зрозуміти її трепетного ставлення до бродяг з Калькутти. – Спершу ми роздумуємо про Ісуса, а потім виходимо на вулиці і шукаємо Його під маскою».

Роздумуючи над останньою притчею в 25 розділі Євангелія від Матфея, я раптом зрозумів, що багато моїх питань, адресованих Богові, бумерангом повертаються до мене. Як Бог допускає, щоб дитина народилася в Бруклінському гетто чи на річці смерті в Руанді? Як Бог допускає, щоб були в’язниці, притулки, лікарні і табори біженців? Чому Ісус не навів на землі лад, поки жив тут?

Судячи з цієї притчі, Ісус знав, що у світі, який Він залишає, будуть бідні і голодні, в’язні і хворі. Він не дивувався з того, що світ поганий. У Нього був план, як впоратися з цим: план довгостроковий і короткостроковий. Довгостроковий план передбачає Його повернення на планету Земля в силі і великій славі, щоб встановити порядок. Короткостроковий припускає, що цими проблемами займуться ті, кому зрештою належить оголосити про звільнення Всесвіту. Він вознісся, щоб ми зайняли Його місце.

«Куди дивиться Бог, коли людина страждає?» – запитував я. Відповісти на це можна питанням: «Куди дивиться церква, коли людина страждає?»

Біля церкви, Іван Творожников