Йоан Хреститель

Того часу з’явився Йоан Хреститель і проповідував у пустелі Юдейській. Він говорив: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство». Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая:

«Голос вопіющого в пустині: Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його».

А той Йоан мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе; їжа ж його була – сарана й мед дикий.

Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах.

Він раз і назавжди вирішив, за що в житті варто покласти голову.

Він мав до всіх однакову поставу й одну для всіх правду.

Він залишився вірним своїм переконанням і своєму покликанню.

Він був собою перед учнями, які його слухали. Він не турбувався тим, скільки прихильників собі здобуде – непримиренно й безкомпромісно голосив сувору аскезу.

Він не злякався фарисеїв, не зігнувся і не затремтів перед Іродом – виклав гірку правду людині, яка мала владу відібрати у нього життя.

Він не збентежився також від сповненого ненависті погляду Іродіяди, яка присягнула відімстити.

Він залишився собою також перед Ісусом, що увійшов у води Йордану. Свідомий своєї ролі покірної тіні, він, однак, виконав те, що йому належало виконати: убогий – обдарував Того, від кого все походить, слабкий – прислужився Всемогутньому, чоловік – охрестив Бога. Молися за нас, святий Йоане Хрестителю, коли ми не маємо цінностей і принципів, за які готові покласти життя.

Молися за нас, коли біле треба назвати білим, а чорне – чорним.

А також тоді, коли нам бракує відваги стати в обороні правди, бо якийсь Ірод може відтяти нам голову, ба, навіть не голову, а тільки… премію,

бо якась Іродіяда може нас оббрехати,

бо комусь це не подобається,

бо можемо втратити прихильників,

бо врешті-решт сумніваємося, навіщо може бути потрібний одинокий голос людини всемогутньому Богові, Який сам здатний собі зарадити.

Рятуй, святий Йоане, коли людина забуває, яке з її облич – правдиве її лице, бо

перед грізним Іродом «одягається» в покірного кролика,

перед Іродіядою стає чемною лисичкою,

перед сильнішим – лагідною овечкою,

перед слабшим – показує роги,

на вишуканому прийомі поводиться, як салонний лев,

у власному домі ходить відлюдьком-ведмедем,

коли вона має про запас репертуар поведінок, поклонів, тональностей, усмішок і поглядів, які одягає залежно від ситуації.

Молися за нас, святий Йоане, щоб ми, проголошуючи Божі правди, не піддалися спокусі приправити їх до смаку, злагіднити їх часом гостру прямоту, прикрасити й підсолодити, забуваючи, що ми маємо бути сіллю – не цукром – землі.

Молися за нас, людей, одягнених у м’які шати, щоб ми зрозуміли, що наш Бог є вимогливим Богом. Що віра вимагає послідовності. А послідовність – навернення. Навернення ж – покори і любові.

Молися за нас, святий Йоане, щоб ми захотіли долучити свій одинокий голос до «голосу вопіющого в пустелі», палко вірячи, що так приготовлюємо дорогу для приходу Бога;

вірячи, що завдяки нашій вірності Правді та мужньому проповідуванню Божого Слова ми можемо спричинитися до того,

«Що криві дороги стануть прямими, а вибоїсті – дорогами гладкими, і всі люди побачать Спасення Боже».