Покликання апостолів

Другого дня знову стояв Йоан там, ще і двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, Який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» Відрік Він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього.

Вони вирвалися з натовпу і побігли за Ним з рішучістю людей, які не хочуть втратити єдиної в житті нагоди. Він оглянувся і зупинився. Він знав, по що вони йдуть, та, однак, коли наблизилися, доброзичливо запитав: «Чого шукаєте?»

Вони зупинилися, розгублені. Вони не приготували промови для цієї великої зустрічі. Побігли спонтанно, йдучи за покликом серця, яке впізнало Його «з першого погляду». Вони не мали заяви із проханням про прийом, ані рекомендації. Отож не надто доречно вони запитали: «Учителю, де Ти мешкаєш?» Наче б то саме це було найважливішим цієї великої миті першої зустрічі з Ним.

Він мовив: «Ходіть та побачите».

Отже, вони пішли й побачили, де Він мешкає: там, де найголосніше кличуть криві, прокажені та сліпі;

між митниками і грішниками;

між тими, кому найбільше потрібен лікар;

між тими, які Його люблять і радісно вітають у тихій Витанії;

а також – між тими, які змовляються проти Нього.

Вони побачили, що помешкання Ісуса – це дороги, на яких Він навчав.

Побачили, що Його матір’ю і братами є ті, які слухають слово Боже і виконують його.

Побачили, що навіть на свою Останню вечерю у Великий четвер Він запросив їх до винайнятого помешкання. А гроші для сплати податку наказав вийняти з рота виловленої в озері рибки…

І оце відтоді –

з кожного покоління вириваються такі, котрі біжать за Маестро, питаючи: «Учителю, де перебуваєш?»

Він же провадить їх туди, де вони можуть зустріти людей, які потребують любові, які чекають на слово Боже, хворих духом і тілом, які благають про чудо й милосердя.

Він не велить їм брати зі собою в дорогу ні калитки, ні хліба, ні палиці. Щоб, не обтяжені власними пожитками, вони могли понести чужі тягарі. Щоб вони були багаті лише Його присутністю і цим збагачували інших.

Він наказує їм забути, де вони мешкали вчора, тішитися тим, що мають сьогодні та не турбуватися надміру тим, де ночуватимуть завтра.

Він наказує їм зайнятися виключно справами Царства Небесного.

Провадить їх до тихої і тісної чернечої келії.

Або на плебанію, яку мусять залишати на кожний поклик, щоб мандрувати на другий кінець дієцезії, на другий кінець світу… Він провадить їх через чужі землі, які мають стати для них другою батьківщиною. Провадить поміж людей, які говорять незрозумілою мовою і велить перекладати Євангеліє на зрозумілу мову любові. Він наказує їм вставати вночі й іти сонними вулицями з Хлібом Життя до хворого. Якщо вони хочуть іти за Ним, то мусять почути Його запитання: «Чого шукаєте?» і відповісти на нього.

Якщо вони хочуть Його наслідувати, то мусять пам’ятати, що найскромніші умови є кращими від тієї покинутої печери, яка була Його першим на землі житлом.

Якщо вони хочуть залишитись Йому вірними, то раніше чи пізніше примандрують під Хрест і побачать Його останнє на землі пристановище – Голготу.

Якщо вони хочуть служити Йому цілим серцем, то мусять покинути поле й дім, братів та сестер і, як найрідніших, любити тих, які слухають Боже слово.

Вони мусять затриматися біля кожного, хто не бачить чітко Божої правди, і вчинити – щоб прозрів. Вони мусять схилитися над кожним, хто має вуха, закриті на Боже слово, і вчинити – щоб такий почув. Вони мусять очистити від прокази гріха кожну людину, яка прагне бути очищеною.

Вони мусять ненастанно повторювати чудо помноження Хліба на престолі, щоб ніхто не відійшов голодним.

Вони йдуть за Ним, щоб побачити, де Він живе, а Він приводить їх до самого серця Церкви, яка є місцем, де Він перебуває.

Вони йдуть за Ним з вірою, що зустрінуть Його у Святих Тайнах, бо там Він завжди є.

Вони йдуть за Ним і можуть бути певні, що Він приведе їх до людини, бо людина – це святиня Бога та Його житло.

Вони йдуть за Ним і знають, що, як і Він, не мають постійного місця на землі. Бездомні, але щасливі. Вони не впевнені у своєму завтра, але – «мільйонери» Неба. Їхнім домом і родиною є Божа Церква. Вони мають у стократ більше сестер і братів. Увесь їхній маєток – це присутність Христа.

Вони йдуть і усміхаються, коли світ заламує руки над їхньою «змарнованою» молодістю і вродою, дивується їхньому спокою і вірі, не довіряє їхній радості.

Вони йдуть з вірою, що для тієї єдиної долі – для їхнього апостольського паломництва – не варто будувати постійного дому – достатньо Неба над головою.