Чудо помноження хлібів

Тим часом Ісус покликав Своїх учнів і сказав їм: «Жаль Мені цих людей, бо ось три дні вже, як вони перебувають зо Мною, і не мають, що їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі». Кажуть до Нього Його учні: «Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?» Ісус спитав їх: «А скільки в вас хлібів?» «Сім, – кажуть, – і кілька рибин». Тоді Він звелів людям сісти на землю, взяв сім хлібів та рибу, воздав хвалу, поламав і заходився давати учням, а ті людям. Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, сім повних кошів.

Вечоріло. Заслухавшись, люди забули про їжу. Але всевидющі очі Учителя побачили, що вони не мають хліба. Йому стало жаль цих людей. Як практичні люди, учні також хвилювалися: «Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи».

Тоді Ісус сказав їм: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти».

Вони зніяковіли. Їх дванадцять – і п’ять тисяч голодних людей.

Де взяти стільки хліба, щоб нагодувати усіх? Учитель часто ставив їх у складні ситуації, але цього разу, безсумнівно, вимагає неможливого.

Вони почали Йому пояснювати: «Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві рибі». Однак Христові було достатньо цього скромного вияву доброї волі – велів подати Йому п’ять хлібів і риби. А потім «всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч…»

Людина страждає від голоду не тільки фізичного. Голод краси, правди, любові часто буває боліснішим, і його важче заспокоїти, аніж фізичну потребу хліба. Ми знову стоїмо на галилейському пагорбі, посеред голодного натовпу, якому весь час чогось не вистачає. Серед нас є Христос. Він бачить, чого нам бракує. І Він говорить, як колись: «Жаль Мені цих людей… а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі». Він міг би повторити чудо помноження хлібів – лише чекає на допомогу людини. Він чекає на внесок людини, хоч би це було не більше, ніж оті п’ять хлібів і дві рибини. Він говорить також до нас, християн: «Дайте ви їм їсти. Потурбуйтеся зі Мною. Поклопочіться. Я роблю вас відповідальними за масу голодних людей».

Голодних хліба, голодних доброти, спокою, правди, любові.

Голодних Бога.

Як часто ми засмучуємося, коли чуємо про відповідальність християн за світ. Адже ми не можемо виправити помилки людства. Ми не спроможні зарадити проблемам голоду й війни, витерти з історії людства кривду й несправедливість. Зрештою, навіщо говорити про мільйони, коли ми не маємо впливу на багато проблем у власній родині. Як любити мільйони, якщо навіть ці, найближчі, мають в очах голод любові, який ми не спроможні заспокоїти?

«Де ми візьмемо стільки хліба», – волали вражені апостоли. Запитаємо так і ми. Де взяти стільки хліба, щоб нагодувати ту частину людства на землі, яка голодує? Де взяти стільки терпеливості, щоб її вистачило для кожної людини? Де взяти стільки миру в серці, щоб ним обдарувати усіх? Де взяти стільки часу, щоб не відпроваджувати нікого? Де взяти стільки любові, щоб вистачило для всіх близьких і далеких, на сьогодні, на завтра і назавжди?

Від твердження «не можу допомогти» – один крок до переконання «не маю впливу на це». Якщо так, то «це мені не під силу». Оскільки це мені не під силу, то, можливо, «це мене не стосується»?

А звідси вже дуже близько до ствердження «це мене не цікавить».

Мене не цікавить нафта, розлита на британському узбережжі. Серед газетних оголошень мене цікавлять переважно спортивні новини. Принести картоплю – це справа старшого брата. Голодне людство на землі – це справа ООН. Цим дідусем із нашого поверху повинна зайнятися служба соціального захисту. Місіонерство – це справа священиків. А спасіння світу – що ж, я не Господь Бог, це Його справа.

І розділивши отак усі важливі справи світу поміж службою соціального захисту, священиками і Богом, ми почуваємося звільненими од відповідальності. А прецінь, коли йдемо в мандрівку, – тільки хворих і слабих звільняють від тягарів. Наплічники, намети, їжу розділюють між здоровими, сильними й повносправними. Багато пробачається також малим дітям. Від слабких очікують менше.

Зрілий християнин, той, який прагне стати біля Христа, мусить розділяти з Учителем турботу про весь Божий люд. Він мусить бути достатньо сильним, щоб взяти на себе відповідальність за іншу людину. Понести чужі тягарі. Підтримати слабших. Побачити будь-який голод. Зрозуміти, що місіонер, який самотньо працює, потребує підтримки молитвою і жертвою. Усвідомити, що спасіння світу Бог узалежнив також від нього, «слабкого» чоловіка, зусиль, молитви, праці й любові.

Для галилейського рибалки Петра «цілим світом» були його сіті та знайоме озеро, на якому він із дитинства ловив рибу.

Митар Матей був переконаний, що життя належить лише йому і що варто використовувати кожну нагоду, щоб добре влаштуватися.

Тесля Йосиф мріяв про тихе щастя з Марією.

Також ніхто не міг припустити, що ця проста і лагідна Діва з Назарета вплине на долю світу.

Утім у життя цих людей вторглася благодать. Прийшов Ісус на берег озера, на берег малого Петрового світу, прийшов на митницю, до теслярської робітні, до містечка Назарет.

Прийшов до твоєї кімнати, знайшов тебе за прилавком крамниці, в будці стрілочника, в аудиторії, в лікарняній палаті, за кермом автомобіля. Де б ти не був, Христос говорить до тебе: окрім твоїх малих справ, окрім твоїх особистих бажань, радощів і печалей є ще великий світ. Мій світ. Хворий світ. Світ, який Я відкупив і який постійно мушу спасати наново. Чи ти достатньо сильний, щоб Мені в цьому допомогти? Чи Я можу тобі довіряти, довірити долі людей твоїй молитві та турботі?

Не страшно, якщо ти небагато можеш пожертвувати у цю нашу спільну справу Спасіння. Однак важливо, щоб це було все, на що ти спроможний. На горі помноження вистачило п’ять хлібів і дві рибини. Отже, дай стільки, скільки маєш – час, здоров’я, серце.

Зроби все, що у твоїх силах, навіть якщо це щось зовсім мале. Залиш Мені, Богові, справу помноження твоїх сил і часу, здоров’я і любові.

Ніхто не відійде від тебе з порожніми руками. Ти завжди матимеш, що запропонувати. А це спільне чудо Бога й людини.