На початку

Перший день творіння, Юліус фон Каролсфельд

Зараз часто сперечаються про те, як розуміти перший розділ книги Буття, як він співвідноситься з даними сучасної науки і т. д. Але варто замислитися от над чим: а як розумілися ці рядки в контексті свого часу? Сьогодні, наприклад, люди часто задаються питанням: “А чи є Бог?” Для нас перша фраза Біблії – “На початку створив Бог небо і землю” – звучить як відповідь передусім на це питання. Але древній читач був твердо впевнений, що боги існують, і що навколишній світ створений саме ними. Читаючи ту саму фразу про створення світу, він, швидше за все, задавався питанням: “А який саме з богів, і яким саме чином?”

Але книга Буття – не богословський трактат, який розмірковує про властивості і визначення Бога. Властивості Бога і створеного Ним світу розкриваються передусім у розповіді про творіння. Безглуздо було б шукати в цих рядках підтвердження чи спростування фактам і гіпотезам зі сфери природних наук – Біблія говорить абсолютно не про те. Ніде, наприклад, ми не знайдемо вказівок на те, що земля кругла і обертається навколо сонця. Проте ми без зусиль знайдемо в Біблії опис певних принципів, за якими організований всесвіт.

Всесвіт твориться строго впорядкованим: небо і земля, світло і пітьма, день і ніч. Коли Бог починає творити живу природу, то з самого моменту свого виникнення вона виглядає як безліч видів, які відрізняються один від одного і самовідтворюються: “І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом її, і дерево, що приносить плід, у якому насіння його за родом його” (Буття 1:12).

Крім того, всесвіт усе більше і більше включається в творчий процес. Якщо небо і земля виникли безпосередньо ні з чого, то траву і дерева за словом Божим вже породила земля. Усі ці події, за описом книги Буття, зайняли “три дні”, але навряд чи тут мається на увазі проміжок часу в 72 астрономічні годині, адже впорядковане чергування дня і ночі виникає тільки на четвертий день, коли Бог створює сонце і місяць. Мабуть, словом “день” тут називається період часу невизначеної тривалості – можливо, тисячі років (див. 2 Пет. 3:8) у перерахунку на наш час.

Створення сонця і місяця на четвертий день виглядає, на перший погляд, нелогічно.

Четвертий день творіння, Юліус фон Каролсфельд

Світло і пітьма, день і ніч вже відокремлені одне від одного – і лише потім з’являються світила, що покликані “управляти” їх чергуванням. Деякі коментатори вважають, що тут створення світу показане з точки зору земного спостерігача: земна атмосфера в певні геологічні періоди була непрозорою, кажуть вони, і сонце і місяць були просто не видні. Але швидше тут перед нами конкретний прояв загального принципу: спершу твориться матерія, а потім вона упорядковується: запускається “годинниковий механізм” сонця і місяця.

І коли на п’ятий день Бог створює риб і птахів, а на шостий день – тварин (вони були теж створені з води і землі), то Він передає Своєму творінню ще одне повноваження: “І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі” (Буття 1:22). Але жива природа, на відміну від неживої, ще не структурована, у неї немає свого голови. І тоді Бог створює людину.

Мова перших розділів Буття – поетична. Біблія говорить, що перша людина була створена “з пороху земного” (Буття 2:7). Так біблійний автор, мабуть, хотів описати нерозривний зв’язок людини з матеріальним світом, в якому вона живе. Втім, у людини є не лише матеріальний, тваринний початок. Біблія оповідає про це так: людина не ожила, поки Бог не вдихнув у неї Свій Дух, який і став диханням людини.

“Навіщо Бог створив людину?” – спиталася мене одного дня, багато років тому, маленька дочка. Трохи подумавши, я відповів: “Щоб Йому було, кого любити”. Ця відповідь і тепер мені здається найправильнішою. Оглядаючи Своє творіння наприкінці кожного дня, Бог говорив “добре“, але лише наприкінці шостого дня, відразу після створення людини, сказав: “Вельми добре!” Але на самому початку історії ми бачимо ще іншу мету: “І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі” (Буття 1:26).

Шостий день творіння, Юліус фон Каролсфельд

Людина твориться як Його образ і подоба, як Його ікона в цьому світі. Це, зокрема, значить, що людина покликана панувати над світом живої природи. Віднині Бог ділиться з вінцем Свого творіння – людиною – не просто Своєю творчою силою, але і Своєю владою над створеним світом.

Влада людини над новоствореним світом проявилася найяскравіше, коли людина дала тваринам імена. Ім’я на давньому Сході (і не тільки на Сході, і не лише в давнину) зовсім не вважалося випадковим поєднанням звуків – знання справжнього імені вказувало на розуміння суті його носія.

Саме після розповіді про називання тварин біблійний автор поміщає розповідь про створення Єви з ребра Адама. Перша розповідь про створення чоловіка та жінки (див. Буття 1:27) підкреслює внутрішню єдність людства, а друга, де Єва з’являється з ребра Адама (див. Буття 2:21,22) – пояснює першість чоловіка, яка в давнину здавалася непорушною. Але і ця розповідь підкреслює щонайтісніший зв’язок двох статей – не байдуже порівняння, як вимагає того сучасність, але єдність аж до злиття: “Залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть два однією плоттю” (Буття 2:24).

Найпершу людину звуть просто Людина – саме так перекладається староєврейське слово “Адам”. Це ім’я пов’язане із словом адама, “земля”, причому зв’язок цей можна пояснити двояко. Людина створена “з пороху земного“, тобто, на відміну від Бога, належить матеріальному світу. Але цей світ – не лише джерело її появи, але і місце докладання її творчих сил, без яких цей світ не може повноцінно плодоносити: “…і не було людини (адам) для обробки землі (адама)” (Буття 2:5). Бог поселяє людину в Едемі, райському саду, “щоб обробляти його й оберігати його” (Буття 2:15). Так людина була покликана брати участь у творінні світу – зберігати і примножувати створене Богом. До речі, ніде в Біблії не говориться, щоб Бог відняв у неї цей привілей…

Характерно, що для вавилонян, так само як і для інших язичницьких народів, відносини богів і людства були абсолютно позбавлені морального моменту: боги створюють або знищують людей приблизно так, як люди розводять бджіл або винищують тарганів, виходячи зі своїх інтересів. Але біблійний текст суттєво відрізняється від усіх них. Бог єдиний, каже Біблія, і в стародавньому світі це звучало сенсацією. Бог одноосібно створив цей світ Своїм словом, а людина стала вінцем цього творіння: правителем і сотворцем, а зовсім не рабом.

Наприкінці історії про шість днів творіння ми читаємо: “І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх” (Буття 2:2,3). Як неважко помітити, наші щотижневі вихідні сходять саме до цієї розповіді (жоден народ старовини, окрім ізраїльтян, і не думав влаштовувати собі неробочі дні так часто і так регулярно).

День спокою, Юліус фон Каролсфельд

Але є тут і щось важливіше. Творіння закінчене, здатність до творчості передана людині, яка може тепер піклуватися про цей світ. Бог, зрозуміло, не залишає її. Адже ми читаємо, що в сьомий день Він одночасно завершує творіння і відпочиває. Можна зрозуміти це так, що тепер дія Бога у світі повинна здійснюватися через Його образ – людину. Про те, наскільки цей задум вдався, і, що відбувалося далі, власне, і розповідає Біблія.