Єзекиїль – пророк надії

Пророцтва Єремії збулися… 586 рік до Р.Х. Єрусалим і його Храм лежать у руїнах, Іудея спорожніла – жорстокі вавилонські завойовники відвели значну частину населення в полон. Національна катастрофа? Безумовно. Але й новий початок. Як це часто буває в історії, жорстока поразка змусила народ замислитися над своїм життям і своїм призначенням на цій землі. З полону євреї повернуться іншим народом – тепер вони твердо пам’ятатимуть про те, що саме їхнє існування як народу цілком залежить від віри в Єдиного Бога. Одним з тих, хто здійснив цей переворот у свідомості людей, був пророк Єзекиїль.

Єзекиїль народився на землі Ізраїлю й був священиком, але його забрали з іншими полоненими у Вавилонію ще за десятиліття до руйнування Храму. Так, Єрусалим ще стояв, жертви ще приносили, але країна вже остаточно втратила незалежність, її доля залежала від примхи вавилонян.

У Вавилонії Єзекиїль жив у містечку під назвою Тель-Авів (уже в наші дні саме така назва була дана місту в державі Ізраїль), що означає “весняний пагорб”, і це непримітне місце дійсно стало першим вісником відродження. Але про яке ж відродження можна було говорити в таких умовах? Єрусалим і Храм повинні були зникнути через лічені роки, народ був частково вигнаний зі своєї землі й розсіяний, а частково животів на батьківщині… Очевидно, мова не могла вестися про звитяжні війни, як за часів Давида, або про процвітання, як при Соломоні. Тоді про що ж? Чи Господь остаточно відвернувся від Свого народу?

Поки головною святинею ізраїльтян залишалася Скинія, а потім Храм, пророки постійно закликали народ приносити Богові жертви лише перед ними. Єдиний релігійний центр показував людям, що Бог Єдиний, він відучував їх від поклоніння різноманітним духам і божествам на “висотах” (тобто пагорбах) і під розлогими деревами. Саме в Скинії й Храмі ізраїльтяни спостерігали видиме явлення Слави Божої, яке зазвичай описувалося як світло чи навіть полум’я. Так Господь підтверджував Свою присутність серед людей, Свою участь у земній історії.

Але як же бути тепер, у Вавилонії, далеко від землі Обітованої, без Міста й Храму? Відповідь на це питання й була дана юдеям через пророка Єзекиїля. Одного разу він вийшов на прогулянку й зустрівся зі… Славою Господньою. Виявилося, що там, у чужій землі, де поклонялися ідолам, буквально в чистому полі Господь являється людям так само, як являвся в Храмі, адже для Творця Всесвіту не існує перешкод, Він не замкнутий у стінах Храму чи в межах Святої Землі. Єзекиїль описує це явище як щось страшне й незрозуміле, що не має жодної відповідності в повсякденному людському досвіді: “І я бачив, і ось, бурхливий вітер ішов від півночі, велика хмара і вогонь, що клубочився, і сяйво навколо нього, а із середини його ніби світло полум’я із середини вогню; і з середини його видно було подобу чотирьох тварин, – і такий був вигляд їх: вигляд їх був, як у людини; і в кожної чотири лиця, і в кожної з них чотири крила… лице людини й лице лева з правого боку у всіх їх чотирьох; а з лівого боку лице тельця у всіх чотирьох і лице орла у всіх чотирьох” (Єзекиїля 1:4-6,10).

Пророк Єзекиїль, Юліус фон Каролсфельд

Образи цих дивовижних істот назавжди увійшли в нашу культуру. Свого часу символами чотирьох євангелістів стануть саме людина, лев, телець і орел. Утім, ці істоти у видінні грали лише роль свити.

Далі Єзекиїль описує колісницю Господню, й опис цей неможливо ані зрозуміти, ані уявити собі. Наприклад, він говорить про колеса, “повні очей”, які при цьому рухалися в усі чотири сторони. Зрозуміло, з погляду техніки таку колісницю зробити неможливо. Мабуть, пророк бачив щось, що перевершує людську уяву, скуту трьома вимірами нашого світу. До речі, середньовічні юдейські тлумачі, були готові годинами обговорювати найменші деталі священного тексту, принципово відмовлялися тлумачити лише один розділ Біблії – той, де описується ця колісниця. Слова тут – лише бліда тінь містичного досвіду, пережитого пророком.

І все ж один висновок, безсумнівно, ми маємо право зробити. В описі Єзекиїля Бог не сидить на престолі у Своєму Храмі – Він переміщається на колісниці, прямуючи не просто в будь-яку сторону, куди забажає, але одночасно в усі сторони. Він відкривається людям, Він сповіщає їм Свою волю, й немає такого місця на землі, немає такого відчайдушного стану, в якому людина не могла б зустрітися з Ним.

Але пророцтво Єзекиїля було звернено не тільки до юдеїв. Як і багато інших пророків, він говорив також про долі навколишніх народів, значить, і про долі людства в цілому. Між іншим, у Вавилоні євреї виглядали убогими провінціалами – відносно маленький народ, який не досяг високого рівня життя і не мав ані політичної могутності, ані культурних здобутків, ані технічних новинок, якими можна було б похвалитися перед сусідами.

Навіть Геродота, вихідця з освіченої й славної Еллади, свого часу приголомшив Вавилон, найбільший політичний, економічний, релігійний і науковий центр Близького Сходу – так яке ж враження він повинен був справити на юдеїв, яких забрали туди в полон! Приблизно таке саме, як і Нью-Йорк на нових емігрантів з глухих містечок. Утім, не тільки Вавилону могли вони позаздрити. Так само юдеї багато в чому поступалися фінікійцям, своїм давнім сусідам і союзникам, які вели морську торгівлю по всьому Середземномор’ю, накопичуючи багатства. Але земна велич оманлива, і тому до фінікійського міста Тир пророк звертає слова Господні: “Тире! ти говориш: “я досконалість краси!” Межі твої у серці морів; будівельники твої довершили красу твою: із сенирських кипарисів зробили всі помости твої; брали з Ливану кедр, щоб зробити на тобі щогли; з дубів васанських робили весла твої; візерунчасті полотна з Єгипту використовувалися на вітрила твої… За те, що піднеслося серце твоє і ти говориш: “я бог, сиджу на сідалищі Божому, у серці морів”, і будучи людиною, а не Богом, ставиш розум твій нарівні з розумом Божим, ось, Я наведу на тебе іноземців, найлютіших з народів, і вони оголять мечі свої проти краси твоєї мудрости і затьмарять блиск твій. Чи скажеш тоді перед твоїм убивцею: “я бог”?” (Єзекиїля 27:3-7; 28:2,7,9)

Якщо цивілізація стає самодостатньою, обожнює свій успіх, свій вплив, своє багатство – так вона підписує сама собі вирок. Обраний народ мав піти до свого відродження іншим шляхом. Але як взагалі можливе таке відродження? На що сподіватися юдеям? Здавалося, все загинуло. На це відповідає ще одне видіння Єзекиїля.

“Господь вивів мене духом і поставив мене серед поля, і воно було повне кісток. І сказав мені: сину людський! чи оживуть кістки ці? Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це. І сказав мені: проречи пророцтво на кістки ці і скажи їм: “кістки сухі! слухайте слово Господнє!” Так говорить Господь Бог кісткам цим: ось, Я введу дух у вас, і оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і покрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і пізнаєте, що Я Господь. Я вирік пророцтво, як повелено було мені; і коли я пророкував, зчинився шум, і ось рух, і стали зближатися кістки, кістка з кісткою своєю. І бачив я: і ось, жили були на них, і плоть виросла, і шкіра покрила їх зверху, а духу не було у них. Тоді сказав Він мені: проречи пророцтво духу, проречи пророцтво, сину людський, і скажи духу: так говорить Господь Бог: від чотирьох вітрів прийди, душе, і дихни на цих убитих, і вони оживуть. І я вирік пророцтво, як Він повелів мені, і ввійшов у них дух, і вони ожили, і стали на ноги свої” (Єзекиїля 37:1,3-10).

Єзекиїль далі пояснює: йдеться про майбутнє відродження ізраїльського народу. Схоже, що в ті часи євреї не мали ще чітких уявлень про життя після смерті, які будуть у них у новозавітні часи. Це пророцтво розумілося ними як звістка про те, що до національного відродження їх приведе Господь, невідомими й незбагненними шляхами, всупереч усім обставинам.

Але пророцтва завжди глибші за свій безпосередній історичний зміст. Вони лунають для нас звісткою про прийдешнє воскресіння мертвих, про те, що для Бога немає нічого неможливого, що наша доля Йому далеко не байдужа.

І сьогодні, коли ми, озираючись навколо, бачимо свій власний народ, його нинішнє життя, його моральний і духовний стан, ми можемо перечитати це пророцтво тими ж очима, що й давні євреї. Важливо тільки, оживляючи тіло, не залишитися без духу, й народів це стосується не меншою мірою, ніж людей.

Коли Єзекиїль говорить про прийдешнє відродження, земне в нього нерозривно переплетене з небесним. На місці зруйнованого міста й святилища буде побудовано, каже він, новий Єрусалим і новий Храм, набагато більш величні й прекрасніші. Останні розділи книги Єзекиїля присвячені їхньому докладному опису, аж до конкретних розмірів окремих будівель – але ми знаємо, що за минулі два з половиною тисячоліття на цьому місці не було побудоване таке місто. Та й навряд чи можна уявити собі його будівництво в майбутньому…

Тут перед нами не детальний план, а якась ідеальна картина, яка символічно зображує те найголовніше, що має бути присутнім у житті Божого народу. Товщина й висота кам’яних стін сама по собі не важлива, але розповідь про них відкриває завісу над якоюсь таємницею. Пізніше, в Одкровенні Іоанна Богослова, мова піде про те саме прекрасне місто для Божого народу, й воно буде названо Небесним Єрусалимом – і будь-яке земне місто може лише відображати малу частку його краси.

Як же виглядає це місто в Єзекиїля? У його центрі стоїть новий Храм, куди повертається Слава Господня. Відтепер не тільки невелике внутрішнє приміщення, а й весь Храм, і весь простір навколо нього стають місцем присутності Божої. Раніше для євреїв було дуже важливо відрізняти чисте від нечистого, священне від повсякденного, але в новому місті ці відмінності будуть стерті: священним і чистим буде все. І християни бачать у цьому пророцтво про Церкву, де були знищені відмінності між колишніми язичниками й юдеями, де вже ніяка їжа не вважається нечистою, а до святості покликаний кожен віруючий.

З Храму випливає потік, який зрошує пустельні землі, робить гнилі озера здоровими. У водах цього потоку в достатку водиться риба, а по його берегах ростуть плодові дерева. Для мешканців Палестини, де так мало річок і постійно відчувається нестача прісної води, це був дуже яскравий і зрозумілий символ Божої благодаті, яка перетворює весь світ людині на благо.

У цьому місті вже немає людини-царя (його правитель називається князем), бо його справжній цар – Сам Господь, а будь-який земний правитель служить лише Його намісником-адміністратором. Одне слово, Єзекиїль говорить нам про Царство Боже. Мрія про новий Єрусалим відтепер назавжди залишиться з єврейським народом.

Єзекиїль не давав своїм сучасникам вказівок, як їм слід чинити, як це зробив Ісая, він не розділив з Єрусалимом утисків облоги й гіркоту поразки, як Єремія, – але він дав людям надію. Можливо, вона не давала відповіді на нетерплячі питання людей “коли ж?”, але вона пояснювала їм щось дуже важливе й потрібне, особливо в епоху утисків і руйнувань. Життя Божого народу зовсім не припиняється із загибеллю царств і міст, новий початок завжди можливий, бо головне в житті цього народу – не політика, не економіка й навіть не зовнішні форми релігії, на кшталт храмових жертвоприношень, а зустріч із Живим Богом.

Ізраїльський народ, а потім і християни, ще не раз будуть будувати міста й храми, створюватимуть царства й бачитимуть їх руйнування, але це вже не буде найголовнішим. Прямування до Небесного Єрусалиму – от для чого вони живуть, і вперше це ясно показав пророк Єзекиїль.