Даниїл – пророк вигнання
Старозавітні пророки передрікали Ізраїлю швидку катастрофу, якщо він не покається у своїх гріхах і не навернеться до Бога. Катастрофа сталася – Ізраїльське, а за ним і Іудейське царства були завойовані, Єрусалим і його головна святиня, Храм, зруйновані в 586 році до Р.Х., значна частина людей виведена в полон до Вавилону. І пророки говорили про майбутнє відродження… Але як складалося життя тих, хто лишався в полоні? Про це розповідає книга пророка Даниїла.
Книга Даниїла не дуже схожа на інші пророчі книги, не випадково євреї навіть не відносять її до пророчих, а вважають частиною “писань”, особливого розділу в їхньому біблійному каноні. Справді, у ній немає того, що складає найголовнішу частину інших пророчих книг – слів Господніх до Свого народу, які передає пророк. Книга складається з двох частин: перша – наводить розповіді з життя виведених до вавилонського полону юдеїв, а друга – включає в себе видіння Даниїла, в яких розкривається сенс історичних подій тих далеких століть… однак не лише це.
Вавилонський полон зовсім не був для юдеїв ув’язненням у концтаборі – адже вавилоняни прагнули не винищити, а підкорити їх. Навпаки, юнаків зі шляхетних родин з усіх околиць імперії виховували в повному комфорті при вавилонському дворі, аби надалі мати надійних правителів для підкорених провінцій. Звичайні селяни не зможуть підняти повстання, – розмірковували вавилоняни, – якщо їх не очолять шляхетні та освічені люди, тому необхідно перш за все приручити і поставити собі на службу еліту підкорених народів.
Така ж доля чекала на чотирьох єврейських юнаків – Даниїла, Ананія, Мисаїла та Азарія. Однак, на відміну від багатьох інших, вони не забули про Бога своїх батьків і залишилися вірними Йому й на чужині. Почалося це з малого: четверо хлопчиків просто відмовилися від страв, що доставлялися з царської кухні, – адже, скуштувавши їх, вони неминуче порушили б суворі приписи Мойсеєвого закону про недозволену їжу. У ті часи, як і в будь-які інші, напевно було чимало любителів поласувати з царського столу, тримаючи при цьому дулю в кишені, однак ці хлопчики були надто чесними. Вони їли самі овочі і пили звичайну воду, але, на подив вихователів, виявилися здоровішими за своїх однолітків, які всмак від’їдалися м’ясом під царські вина. Можливо, така дієта й справді корисніша? Більше того, за підсумками іспитів вони виявилися першими учнями й отримали високі посади.
Мабуть, нам дотримання цих харчових обмежень здасться чимось несуттєвим, але в ті часи до таких речей ставилися дуже серйозно. Віра, яка лишається тільки теорією, мало чого варта. “Побутова релігійність”, що пов’язана з обрядами, їжею, одягом та іншим, – не найголовніше в житті людини, але вона по-своєму може виявляти її вірність Богу. І незабаром сталося більш значне випробовування…
Кожна держава має своїх ідолів, і ставитися до них нешанобливо нікому не рекомендується. От тільки в давнину ці ідоли були наочними – у Вавилоні це був золотий ідол заввишки більше двадцяти метрів, перед яким слід було падати ниць. Друзі Даниїла відмовились це зробити, їх за наказом царя кинули в розжарену піч. Але юнаки не загинули в полум’ї. Більше того, всі оточуючі побачили, що в полум’ї ходять не три, а чотири фігури і, як помітили вавилоняни, “вигляд четвертого подібний до сина Божого” (Даниїла 3:92).
Отже, Даниїл був можновладним чиновником при царському дворі. Вавилон вважався центром астрологічних досліджень і подібної “мудрості” – люди намагалися зрозуміти знаки, які їм посилало небо. Даниїл не раз ставав єдиним, хто пояснював царю їхній сенс – не тому, що він досягав особливих успіхів у цих науках, але тому, що з ним був Бог.
Якось царю Навуходоносору наснилася величезна статуя з головою із золота, грудьми із срібла, животом із міді, гомілками із заліза та ступнями із глини (саме звідси пішов наш вираз “колос на глиняних ногах”). Даниїл пояснив це так: сам Навуходоносор подібний до золотої голови, після нього настане інше царство, срібне, потім мідне, залізне і глиняне. З одного боку, перед нами звичайна історія про зміну епох, від кращої до гіршої. Але, з іншого боку, – це певне пророцтво про долі світових імперій. Вавилонян змінили перси, персів – греки, греків – римляни, але кожна імперія, яка здавалася вічною і непереможною, так чи інакше руйнувалася. Можливо, за два-три тисячоліття так само будуть згадувати теперішні “непохитні” імперії з глиняними ногами…
З книгою Даниїла пов’язаний ще й інший добре відомий вираз – “Валтасарів бенкет”. Валтасар був одним із правителів Вавилону (хоча насправді сам був лише спадкоємцем престолу), а правителі в усі часи полюбляли пишні бенкети. Але Валтасарові було недостатньо страв, питва та веселощів – йому заманулось утвердити свою велич, показати, що ніхто і ніщо у світі не може бути важливішим за його розваги. І тоді він наказав подавати вино в сосудах, вивезених з Єрусалимського Храму – а це була вже відверта образа Бога. Незабаром на стіні з’явився дивний напис: “Мене, мене, текел, упарсин” (Даниїла 5:25). Ніхто не був здатний зрозуміти значення цих слів, і лише Даниїл розтлумачив їх: “Мене – обчислив Бог царство твоє і поклав кінець йому; текел – ти зважений на терезах і знайдений дуже легким; перес – розділене царство твоє і дане мидянам і персам” (Даниїла 5:26-28).
Накреслення таємничих слів стає немов скелетом, до якого Даниїл додає “тіло” нових значень. Третє з цих слів навіть пишеться по-різному і тлумачиться також подвійно: “розділено” і “перси”. Пророцтво як єдине ціле набуває сенсу лише тоді, коли поєднуються обидва ці значення. Для того й потрібний пророк, щоб скласти всі елементи в єдину картину.
Пророк Даниїл, Юліус фон Каролсфельд
Слід віддати належне Валтасару – він не стратив Даниїла за лиху звістку, а щедро нагородив його. Але сам був убитий тієї ж ночі, а Вавилон був узятий військами персів і мідян. Існує певна межа гордощів і звеличування правителів, за якою на їхню державу очікує остаточна погибель.
Але головне в книзі Даниїла не історії з життя царського двору (згадано далеко не всі з них), а дивовижні пророцтва про “кінець часів”. Вони доволі складні для розуміння, а тому й досі часто сперечаються про те, що саме мається на увазі під тим або іншим образом. Перед нами проходить ряд диких і хижих звірів: лев, ведмідь та барс змінювали один одного, а останнім у цьому ряду виявився незрозумілий звір з десятьма рогами. Найбільш вірогідне тлумачення – це великі імперії, що змінювали одна одну на Близькому Сході: ассирійська, вавилонська, перська і, нарешті, царство Александра Македонського.
Справді, могутні правителі давнини (та чи лише давнини?) любили зображення страшних хижаків – сьогодні в музеях стоять статуї та барельєфи з палаців, що зображують величезних і небачених звірів: наприклад, биків з людськими головами та орлиними крилами. Звичайна людина, опинившись перед такою фігурою, відчувала всю свою мізерність і нікчемність у порівнянні з великою державною машиною. Однак і вона знала: жодна земна держава не вічна. До речі, книга Даниїла розповідає, як той самий Навуходоносор, засліплений власною величчю, тимчасово втратив людський розум і вів зовсім звірячий спосіб життя, доки не отямився і не віддав належної слави Єдиному Богу.
А в кінці цього звіриного параду сталося дещо зовсім особливе: “Ось із хмарами небесними йшов ніби Син людський, дійшов до Ветхого днями і підведений був до Нього. І Йому дана влада, слава і царство, щоб усі народи, племена і мови служили Йому; володарювання Його – володарювання вічне, яке не мине, і царство Його не зруйнується” (Даниїла 7:13,14).
Тут Даниїл явно говорить про ще одного царя, котрий нікого не буде страхати, а, навпаки, почне поводитись по-людськи. Сам вираз “син людський” зустрічається в цій книзі декілька разів, він стосується всіх людей узагалі й Даниїла зокрема. Тобто цей новий цар нічим, по суті, не відрізнятиметься від звичайних людей, ніяк не буде звеличуватися перед ними – і при цьому він наблизиться до “Ветхого днями“, тобто до Бога, Котрий незрівнянно давніший за всі імперії та царства, Котрий Один здатний змінити їхню долю. І всі вони будуть покладені під ноги Цієї Людини…
Коли через кілька століть звичайний тесля з Назарету назве себе Сином Людським, цей вираз, з одного боку, буде найскромнішим титулом, котрий лише можна знайти. Є священики, є книжники, а от Він – просто Людина. Але з іншого боку, люди почують у цьому найменуванні натяк на пророцтво з книги Даниїла: Він і є той самий довгоочікуваний Цар!
Повірити в це буде нелегко, і піти за Ним наважаться далеко не всі…
Однак поки до цього ще було далеко. Даниїл записував свої дивовижні видіння і розмірковував про долю свого народу. Народ був гноблений, принижений, пригнічений, і Даниїл усією душею прагнув його відновлення. Але він не проклинав ворогів, не поринав у мрії про славне майбутнє, а молився за прощення гріхів – своїх та всього народу: “Молю Тебе, Господи Боже великий і дивний, що зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої! Згрішили ми, чинили беззаконно, діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх і від постанов Твоїх; і не слухали рабів Твоїх, пророків. У Тебе, Господи, правда, а у нас на лицях сором, у царів наших, у князів наших і у батьків наших, тому що ми згрішили перед Тобою… І нині, Господи Боже наш, Який вивів народ Твій із землі Єгипетської рукою сильною і явив славу Твою, почуй, Боже наш, молитву раба Твого і моління його і споглянь світлим лицем Твоїм на спустошене святилище Твоє, заради Тебе, Господи. Споглянь на спустошення наші і на місто, на якому наречене ім’я Твоє; бо ми приносимо моління наші перед Тобою, уповаючи не на праведність нашу, але на Твоє велике милосердя. Господи! почуй; Господи! прости!” (Молитва Даниїла надається в скороченому вигляді – повний текст міститься в Книзі Даниїла 9:4-19)
Ці слова вимовив саме Даниїл – великий мудрець і пророк, який добився визнання у свого народу й високого становища у Вавилонській, а потім і в Перській імперіях, муж, який прославився багатьма дивами та видіннями. Але він, на відміну від правителів Вавилона, не пишався своєю славою чи навіть праведністю, а смиренно сподівався на милість Божу до Його приниженого народу і всього людства. Аби прийняти Сина Людського, потрібно перш за все самим полишити звірячу подобу і стати людьми – і про це книга Даниїла нагадує багатьом поколінням юдеїв і християн.